ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 липня 2006 р. | № 35/425 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Шульги О.Ф.- головуючого, Козир Т.П., Кота О.В. розглянув касаційну скаргу приватного підприємства “Мангус” на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12 січня 2006 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 березня 2006 року у справі №35/425 за позовом відкритого акціонерного товариства “Дніпропетровське обласне підприємство автобусних станцій” (далі - Товариство) до приватного підприємства “Мангус” (далі - Підприємство) про стягнення 24 297,50грн.
за участю представників:
позивача –з’явилися;
відповідача –з’явилися,
встановив:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12 січня 2006 року (суддя Широбокова Л.П.) позов Товариства задоволено повністю, стягнуто з Підприємства на користь Товариства збитки в сумі 20 300 грн. та судові витрати.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 березня 2006 року (судді Логвиненко А.О., Чус О.В., Павловський П.П.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення як такі, що винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Згідно з приписами ст. 1114 ГПК України сторони були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, проте не скористались передбаченим в законі правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставини справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами, 26 серпня 2003 року між позивачем та відповідачем укладено договір генерального підряду на комплексне обслуговування згідно якого відповідач взяв на себе зобов’язання щодо комплексного обслуговування покрівель, а позивач зобов’язувався приймати та сплачувати виконані роботи.
18 липня 2005 року між сторонами укладена додаткова угода № 17 до договору, відповідно до якої позивач доручив відповідачу виконати роботи по ремонту платформи №10 (площею 120 кв. м.), яка розташована на Дніпропетровському автовокзалі “Центральний”, що знаходиться за адресою м. Дніпропетровськ, вул. Курчатова, 10. Зазначеною угодою сторони обумовили виконання наступних видів робіт: демонтаж мозаїчного покриття глибиною 10 см, виконання гідроізоляції основи та прилягань, виконання цементної стяжки (висота 7 см), виконання мозаїчного покриття з розшивкою латунними жилами (висота 3 см.), обладнання сходів. Строк виконання робіт –липень-серпень 2005 року, вартість робіт –20 500 грн. з визначенням остаточної вартості після проведення робіт.
Задовольняючи позов про відшкодування збитків, які полягають у витратах по оплаті роботи, яка не може бити використана за призначенням, господарські суди виходили з того, що відповідачем робота виконана з недоліками, які роблять її непридатною, що підтверджується дефектним актом від 26 вересня 2005 року та висновком державної академії будівництва та архітектури .
Проте, господарськими судами не враховано наступне.
У відповідності зі ст. 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматися у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом.
Висновок спеціаліста державної академії будівництва та архітектури, що був наданий позивачем і ґрунтувався на матеріалах, поданих лише позивачем, не можна оцінювати як висновок судового експерта у розумінні ст.ст. 41, 42 Господарського процесуального кодексу України, оскільки його було надано без відповідного доручення суду, тобто оголошення ухвали про призначення експертизи, та спеціаліста, що його надавав, не було попереджено про відповідальність, встановлену законом. Тому такий висновок не має доказової сили.
Крім того, господарські суди не звернули увагу на вимоги ч.1 ст. 853 ЦК України та п. 2.2 Договору від 26 серпня 2003 року, відповідно до яких замовник зобов’язаний прийняти роботу відповідно до актів прийняття виконаних робіт оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Необхідно також зазначити, що, посилаючись на ст. 858 Цивільного кодексу України, господарські суди не врахували норми ч. 1 вказаної статті та змісту п.п. 3.8-3.12 Договору від 26 серпня 2003 року. Згідно до положень означених пунктів Договору замовник має право за своїм вибором вимагати від підрядника: безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; пропорційного зменшення ціни роботи, відшкодування своїх витрат на усунення недоліків.
Проте, стягуючи суму у вигляді витрат по оплаті роботи, суди не встановили, чи відповідає стягнення оспорюваної суми вимогам Закону та умовам договору.
Враховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій передчасно прийняли рішення, не врахувавши вимог Закону та не дослідивши всіх обставин справи.
Наведене свідчить, що винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа —направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
постановив:
Касаційну скаргу приватного підприємства “Мангус” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12 січня 2006 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 березня 2006 року у справі №35/425 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.
Головуючий суддя О.Шульга
Судді: Т. Козир
О. Кот