Судове рішення #4284

                 

 

                 ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

                                 ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

 

                               ПОСТАНОВА

                        ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

07.06.2006                                                                                   Справа № 2/5 

  Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий  -суддя Науменко І.М.,

судді -Голяшкін О.В. (доповідач), Білецька Л.М.,

секретар судового засідання -Клименко Ю.І.,

за участю представників сторін:

від позивача -Кусовник О.О., довіреність від 17 квітня 2006 року № 512;

від відповідача -не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Завод “Березівські мінеральні води”, с.Березівське Дергачевського району Харківської області

на рішення господарського суду Кіровоградської області від 28 лютого 2006 року у справі № 2/5

за позовом Відкритого акціонерного товариства “Завод “Березівські мінеральні води”, с.Березівське Дергачевського району Харківської області

до Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про тлумачення змісту договору, -

ВСТАНОВИВ:

 

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 28 лютого 2006 року у справі № 2/5 (суддя Деревінська Л.В.) в задоволенні позовних вимог ВАТ “Завод “Березівські мінеральні води” відмовлено.

При прийнятті рішення господарський суд виходив із недопустимості тлумачення договору шляхом зміни його умов, що є втручанням у волевиявлення сторін.

Не погодившись з рішенням суду, позивач -ВАТ “Завод “Березівські мінеральні води”, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність викладених в рішенні висновків обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі та доповненнях відповідач зазначає, що метою тлумачення угоди є з'ясування волевиявлення сторін, а із загального змісту угоди та при порівнянні її окремих частин є очевидним, що сторони в п.п.11.4 і 11.5 намагались передбачити відповідальність саме комісіонера.

Відповідач -СПД ОСОБА_1, у поданому відзиві проти викладених в апеляційній скарзі доводів заперечує, рішення господарського суду вважає законним, просить залишити його без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити. При цьому зазначає про намагання позивача змінити умови договору, що є неприпустимим.

В порядку ст.77 ГПК України, у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи відкладався з 24 травня 2006 року до 07 червня 2006 року.

     

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

 

19 травня 2003 року між сторонами -ВАТ “Завод “Березівські мінеральні води” та ПП “ОСОБА_1, укладений договір № 1639 комісії на продаж продукції /а.с.9-11/, згідно умов якого комітент -ВАТ “Завод “Березівські мінеральні води”, доручає, а комісіонер -ПП “ОСОБА_1, обов'язується укладати від свого імені за рахунок комітента договори поставки мінеральної води “Березівська” та напоїв на її основі з третіми особами, відпускати продукцію від свого імені відповідно до письмових вказівок комітента, складати звіти про виконану роботу.

В розділі 11 договору сторонами встановлені підстави і умови відповідальності сторін.

Зокрема, в п.11.4 договору встановлено, що за несвоєчасне перерахування грошових коштів комітент сплачує комісіонеру штраф в розмірі 1% від неперерахованої суми за кожен день прострочення.

Також, п.11.5 договору передбачено, що за несвоєчасне надання звіту комітент сплачує комісіонеру штраф в розмірі 2000 грн.

Позивач -ВАТ “Завод “Березівські мінеральні води” звернувся до господарського суду з позовом до ПП  ОСОБА_1 про тлумачення змісту угоди і просить суд визнати, що в п.п.11.4 та 11.5 договору комісії від 19 травня 2003 року № 1639 під терміном “комісіонер” розуміється комітент, а під терміном “комітент” розуміється комісіонер.

 

Судова колегія вважає правильним висновок господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється за правилами, встановленими ст.213 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

Правила тлумачення змісту правочину визначені в ч.ч.3, 4 ст.213 ЦК України. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими ч.3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Крім цього, як вірно зазначено в рішенні господарського суду, відповідно до ст.213 ЦК України тлумаченню підлягає саме зміст правочину, а не його конкретні терміни в окремих пунктах договору.

 

Позивач, зазначаючи про технічну помилку при складанні тексту договору, вказує, що при його підписанні в п.п.11.4 та п.11.5 сторони передбачили відповідальність комісіонера, але був помилково вжитий термін “комітент”. При цьому позивач посилається на те, що умовами договору передбачений обов'язок саме комісіонера сплачувати кошти комітенту та надавати останньому звіти.

Разом з тим, із всього змісту договору комісії передбачається обов'язок перерахування грошових коштів як комісіонером (п.9.2 договору) так і комітентом (п 1.3, 8.1 договору), тому відповідальність за невиконання такого обов'язку можлива у обох сторін, в тому числі і комітента.

Також, договором передбачено вчинення комітентом певних дій, направлених на виконання цього договору (п.п.1.4, 1.6, 3.3), що не виключає можливості звітування комітента перед комісіонером. В п.11.5 договору не встановлено, за неподання якого саме звіту передбачається відповідальність, а тому вказаний штраф може бути застосований і до комітента.

Пунктами 11.4, 11.5 договору від 19 травня 2003 року № 1639 сторонами встановлена відповідальність комітента перед комісіонером за несвоєчасне перерахування грошових коштів та несвоєчасне надання звіту.

Договір підписаний сторонами без зауважень, підписи скріплені печатками.

В позовній заяві про тлумачення договору позивач фактично ставить питання про внесення змін до договору щодо умов про відповідальність сторін, встановивши  відповідальність комісіонера перед комітентом, що суперечить правилам тлумачення змісту правочину, передбаченим ч.ч.3, 4 ст.213 ЦК України.

Згідно ст.ст.202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Заміна назв сторін в п.п.11.4, 11.5 договору буде втручанням у волевиявлення сторін, що є недопустимим.

Також, судова колегія вважає за необхідне відмітити, що згідно п.13.1 договору комісії від 19 травня 2003 року № 1639 цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2003 року.

Як встановлено п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Позивач -ВАТ “Завод “Березівські мінеральні води” свої вимоги обґрунтовує ст.213 ЦК України.

Враховуючи, що на момент набрання чинності ЦК України (01 січня 2004 року) строк дії спірного договору від 19 травня 2003 року № 1639 закінчився, підстави для застосування у даній справі положень ст.213 ЦК України 2003 року відсутні, а норми ЦК УРСР в редакції 1963 року положень про тлумачення змісту договору судом не передбачають.

 

У зв'язку з викладеним, рішення господарського суду про відмову в задоволенні позову підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 28 лютого 2006 року у справі № 2/5 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Завод “Березівські мінеральні води” -без задоволення.

 

Головуючий                                                                                                     І.М.Науменко

 

Судді                                                                                                                О.В.Голяшкін

                                                                                                                                       

                                                                                                                    Л.М.Білецька

З оригіналом згідно

Провідний спеціаліст                                                     О.В.Водопоєнко

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація