Справа №2-96/2009 p.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 січня 2009 р. М. Запоріжжя
Жовтневий районний суд М. Запоріжжя в складі:
головуючого судді СТРАТІЙ Є.В.
при секретарі МОРОЗ Н.І.
за участю представника позивача ОСОБА_1.
представника відповідачів ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, 3-я особа: ОП ЗМБТІ про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності, визнання договору дарування недійсним,
встановив:
ОСОБА_3. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4. про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності, зазначивши, що з 1995 р. по листопад 2007 р. вони проживали з відповідачкою однією сім'єю та перебували у фактичних шлюбних стосунках, проживали за адресою: АДРЕСА_1; з 1997 р. за договором довічного утримання доглядали за ОСОБА_5., оскільки, він знаходився у відрядженні договір було укладено з ОСОБА_4, але він купував продукти, ліки, відвідував бабусю, після її смерті право власності на належну ОСОБА_5 квартиру було зареєстровано за ОСОБА_4; в 1998 р. вони разом поміняли квартиру АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2, обмін відбувся з доплатою в розмірі 2300 доларів США, гроші на доплату давав він, за домовленістю з відповідачкою квартира також була зареєстрована на її ім'я, з 1998 року вони постійно проживали в цій квартирі до листопада 2007 p., тобто до того часу, як вони припинили фактичні шлюбні стосунки, так як відповідачка створила нову сім'ю. Просив встановити факт проживання однією сім'єю з відповідачкою з 1995 р. по 2007 рік, визнати за ним право спільної сумісної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3.
Під час розгляду справи позивач доповнив свої позовні вимоги та просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладеному 20 грудня 2007 р. між відповідачкою ОСОБА_4. та її матір'ю ОСОБА_6.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі на підставах, викладених в позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог, просили встановити факт проживання однією сім'єю позивача з відповідачкою з 1995 року по 2007 рік, визнати за ним право спільної сумісної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3, визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2, укладений 20 грудня 2007 року між відповідачкою ОСОБА_4. та її матір'ю ОСОБА_6.
Представник відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечувала, пояснивши, що певний час сторони перебували у певних стосунках, але спільного бюджету не мали, в період, на який посилається позивач, діяв КпШС України, який не передбачав фактичних шлюбних стосунків, тому в цьому випадку позивач повинен був керуватись не нормами Сі-
мейного Кодексу, а законодавством, яке регулює право власності, договір довічного утримання був укладений між відповідачкою та ОСОБА_5., ніким не був оспорений чи змінений, в тому числі самим позивачем, а тому він не має ніякого відношення до квартири АДРЕСА_3, квартира АДРЕСА_2 була набута за договором міни, доплату ОСОБА_4. робила за свої кошти, позивачем не надано доказів, що він робив якісь матеріальні внески на придбання цієї квартири, крім того, в період, на який посилається позивач, він купував житлові приміщення та реєстрував право власності на своє ім'я, договір дарування укладений після звернення ОСОБА_3. до суду із позовом про визнання права власності, цей договір відповідає вимогам діючого законодавства тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, надана заява про розгляд справи за відсутності представника третьої особи (а.с. 65), суд вважає можливим розглянути справу за його відсутності.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Допитані в судовому засіданні за клопотанням позивача свідки ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9., ОСОБА_10., ОСОБА_11., ОСОБА_12., ОСОБА_13, ОСОБА_14., ОСОБА_15. пояснили суду, що ОСОБА_3. та ОСОБА_4. протягом майже десяти років проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спочатку вони проживали по АДРЕСА_1, потім поміняли квартиру із доплатою на квартиру по АДРЕСА_2, позивач постійно доглядав за бабусею ОСОБА_5, купував продукти, ліки, прибирав у її квартирі. Однак, при цьому свідок ОСОБА_8. також пояснила, що ОСОБА_4. не мала наміру народжувати від ОСОБА_3. дитину та ніколи не мала наміру реєструвати з ним шлюб.
Допитані в судовому засіданні за клопотанням представника відповідачки свідкиОСОБА_16., ОСОБА_17., ОСОБА_18, ОСОБА_19., ОСОБА_20. пояснили, що ОСОБА_3. та ОСОБА_4. однією сім'єю не проживали, спільне господарство не вели.
В позовній заяві ОСОБА_3. зазначав, що проживав з відповідачкою з 1995 р. по листопад 2007 р., в судовому засіданні пояснював, що вони проживали до січня 2008 p., також позивачем невірно вказаний номер будинку НОМЕР_1, замість НОМЕР_2 по АДРЕСА_1, в якому вони разом з відповідачкою за твердженням позивача проживали, невірно вказано по-батькові ОСОБА_5., за якою за твердженням позивача він самостійно доглядав. Ці суперечливості, на думку суду, свідчать про те, що доводи позивача не відповідають дійсності.
Згідно до листа ОП ЗМБТІ № 5516 від 06.06.2008 р. право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_6. на підставі договору дарування від 20.12.2007 р. р№ 4736, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О.В., подарувала ОСОБА_4.; на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_3 від 27.06.2007 р. за ОСОБА_4. зареєстровано право власності на нежиле приміщення АДРЕСА_3 в м. Запоріжжя.
Згідно довідки ОП ЗМБТІ № 6624 від 08.07.2008 р. протягом 1998-2000 р. на ім'я позивача було зареєстровано право власності ні інші жилі приміщення.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьої, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, частиною третьою цієї статті встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, на яку посилається позивач, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам. При цьому позивач посилається на те, що договір дарування не відповідає вимогам сімейного законодавства, тому має бути визнаний недійсним в судовому порядку. Суд вважає, що невідповідність договору дарування вимогам сімейного законодавства, позивачем не доведена.
Як встановлено в судовому засіданні, сторонами за договорами (дарування між ОСОБА_4. та ОСОБА_6., довічного утримання між ОСОБА_4. та ОСОБА_5 Г.В.) не було заявлено про зміну умов або розірвання договору, не оспорюються та не оспорювались зазначені договори, позивач не був стороною а ні за договором дарування а ні за договором довічного утримання, ним не наведено доказів, які б послужили підставою для визнання договору дарування недійсним, відсутні підстави для визнання за ним права власності на 1/2 частину нежилого приміщення НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_3, яке зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору довічного утримання, після смерті ОСОБА_5.
Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Відповідно до ч.2 ст. 21 СК України проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Таким чином, вивчивши матеріали справи, вислухавши доводи та пояснення осіб, що беруть участь у справі, показання свідків, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, враховуючи, що показання свідків суперечливі, усунути ці суперечності не можливо, оскільки позивачем не надано інших доказів, які б підтвердили його доводи стосовно сумісного проживання з відповідачкою однією сім'єю протягом тривалого часу та матеріальних внесків ОСОБА_3. до спільного бюджету, не надано доказів, що позивач мав певний прибуток та за його кошти в якості доплати за договором обміну була набута квартира АДРЕСА_2, не надано доказів, що договір дарування не відповідає вимогам діючого законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не обгрунтовані, не доведені та такі, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст. ст. 21, 74 СК України, ст. ст. 203, 215, 391, 392 ЦК України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, 3-я особа: ОП ЗМБТІ про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності, визнання договору дарування недійсним залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі у 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.