Справа № 127/1577/15-ц

Провадження № 2/127/1750/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2015 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Романюк Л.Ф.,

при секретарі Курутіній О.В.,

за участю позивача- відповідача ОСОБА_1,

представника позивача- відповідача ОСОБА_2,

відповідача- позивача ОСОБА_3,

представника відповідача- позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в режимі відеоконференцзв'язку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та за зустірічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, мотивуючи свої вимоги тим, 28.01.2013 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 передав у користування ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 24 064, 00 грн. Розпискою від 28.01.2013 року підтверджується факт передачі коштів. Згідно умов п.3 договору позики повернення вказаної у договорі суми може проводиться частинами протягом строку дії договору, однак останній внесок повинен бути здійснений не пізніше 31.12.2013 року. Однак взяті на себе обов'язки по поверненню коштів ОСОБА_3 не виконав, що і стало підставою для звернення до суду. ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 35 945, 34 та судові витрати.

26.03.2015 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання правочину не дійсним, заяву мотивовано тим, що договір позики від 28.01.2013 року та розписка були підписані під психологічним тиском та погрозою розправи з ОСОБА_3 та членами його родини. Зазначив, що у 2013 році працював на складі у м. Сімферополь АРК Крим, комірником на складі підприємства «Еллада», при проведенні ревізії на складі було виявлено недостачу товару, після цього безпосередньо ОСОБА_1, який являвся начальником служби безпеки під час нанесення тілесних пошкоджень та погроз отримав розписку від 28.01.2013 року про отримання позики в сумі 24 064,00 грн. Просив суд визнати недійсним договір позики від 28.01.2013 року.

В судовому засіданні позивач - відповідач ОСОБА_1 позов підтримав за обставин викладених в позовній заяві, просив суд позов задовольнити, зустрічний позов не визнав.

Представник позивача - відповідача ОСОБА_2 позов підтримав за обставин викладених в позовній заяві, просив суд позов задовольнити, зустрічний позов не визнав.

Відповідач - позивач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити уїх задоволенні, зустрічні позовні вимоги підтримав, просив суд визнати недійсним договір позики від 28.01.2013 року.

Представник відповідача - позивача ОСОБА_4 зустрічний позов підтримав, позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики та відмови у зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним. З наступних підстав.

28.01.2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 передав у користування ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 24 064, 00 грн. (а.с. 5).

Розпискою від 28.01.2013 року підтверджується факт передачі коштів у сумі 24 064, 00 грн. ОСОБА_1 ОСОБА_3 відповідно до умов договору позики від 28.05.2013 року (а.с.6).

Встановленим фактам відповідають зобов'язальні правовідносини, що регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 1046, 1047 ч.2 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути продавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей такого ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 207 ч.1 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальником ОСОБА_3 28.01.2013 року була написана розписка про отримання грошей в сумі 24 064, грн. згідно до договору позики від 28.0.20134 року кошти мають бути повернуті ОСОБА_1 до 31.12.2013 року

В установлений строк ОСОБА_3 не виконав своє зобов'язання, тим самим порушив вимоги ст. 1049 ЦК України, згідно якої позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи те, що ОСОБА_3 в порушення вимог договору позики не виконав взятих на себе зобов`язань, тому сума заборгованості за договором позики, що складає 24 064 грн., 5143, 75 грн. - пені, 5991, 94 грн. - збитків від інфляції та 745, 65 грн. - 3% річних, а всього 35 945, 34 грн., відповідно до розрахунку станом на 12.01.2015 року (а. с. 4), підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в силу вимог ст. 625 ЦК України.

В зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним слід відмовити оскільки відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду показав, що працював на фірмі «Еллада» разом з ОСОБА_3 з жовтня 2012 року по лютий 2013 року, зі слів ОСОБА_3 свідку відомо, що останнього били, однак хто саме, йому не відомо. Також свідок зазначив, що він особисто не бачив на тілі ОСОБА_3 будь-яких слідів насилля.

Відповідач - позивач ОСОБА_3 вважає укладений з ОСОБА_1 договір позики від 28.01.2013 року таким, що укладений за невідповідності волевиявлення сторони її внутрішній волі, без спрямування на настання реальних наслідків та під впливом вкрай тяжких для нього обставин.

Відповідно до ч.1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини та на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №9 від 06.11.2009 року „ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" для визнання правочину недійним за ст. 231 ч.1 ЦК України необхідно встановити наявність факту фізичного чи психічного тиску, а за ст. 233 ЦК України - необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов - наявність тяжкої обставини та очевидна невигідність укладених угод, при цьому укладення угоди на невигідних умовах спричинюється впливом тяжкої обставини.

Із умовами договору позики від 28.01.2013 року ОСОБА_3 був ознайомлений, підписав розписку про отримання коштів і до подачі ОСОБА_1 позову до суду про стягнення заборгованості, жодних нарікань з цього приводу не висловлював, як і не звертався з даного приводу до правоохоронних органів. Лише після подачі позову ОСОБА_1, ОСОБА_3 звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення відносно нього злочину ( а.с.36-37), що суд розцінює як прояв ухилення від сплати боргу.

Таким чином, звернення ОСОБА_3 із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним зумовлено об'єктивними утрудненнями щодо виконання зобов'язань за договором позики, оскільки при укладенні договору та до звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення заборгованості не виникало будь-яких розбіжностей щодо його дійсності.

На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 207,231, 233, 526, 530, 553, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 5, 8, 10, 11, 57, 60, 76, 88, 169, 209, 212, 214, 215, ЦПК, України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 35 945 ( тридцять п»ять тисяч дев»ятсот сорок п»ять ) грн. 34 коп., а також понесені судові витрати в розмірі 359, 46 грн.

В зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним - відмовити.

Судові витрати за зустрічним позовом ОСОБА_3 віднести на його рахунок.

Рішення суду може бути оскаржене сторонами до апеляційного суду Вінницької області протягом 10 днів з моменту проголошення рішення суду.

Суддя: