ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С.Петлюри, 16 тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2015 р. справа № 911/1154/15

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії», м. Київ

до 1. Публічного акціонерного товариства «Одеський коровай», Одеська обл., м. Одеса

2. Публічного акціонерного товариства «Кримхліб», Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь

3. Публічного акціонерного товариства «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів», Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь

про визнання договорів недійсними

за участю представників:

від позивача: Кравцов І.В. (довіреність б/н від 18.02.2015),

Волощук О.М. (довіреність б/н від 04.06.2015)

від відповідача 1: Косицька В.Ю. (довіреність б/н від 21.03.2015)

від відповідача 2: не прибув

від відповідача 3: не прибув

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.03.2015 Публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі-ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Одеський коровай» (далі-ПАТ «Одеський коровай»/відповідач 1), Публічного акціонерного товариства «Кримхліб» (далі-ПАТ «Кримхліб»/відповідач 2) та Публічного акціонерного товариства «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» (далі-ПАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів»/відповідач 3) про:

- визнання недійсною додаткової угоди №14 переведення боргу до договору про відкриття кредитної лінії №17-В/10 від 24.06.2010, укладеної 27.02.2014 між ПАТ «Одеський коровай» та ПАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів»,

- визнання недійсною додаткової угоди №16 переведення боргу до договору про відкриття кредитної лінії №18-В/10 від 24.06.2010, укладеної 27.02.2014 між ПАТ «Одеський коровай» та ПАТ «Кримхліб».

Відповідач 1 позов не визнав та просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідачі 2, 3 не скористались правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надали.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.03.2015 порушено провадження у справі №911/1154/14 та призначено її до розгляду на 07.04.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 24.03.2015 заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено, заборонено Державній реєстраційній службі України вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо:

- нежилих будівель та споруд загальною площею 13 418,3 м2 за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Генерала Петрова, буд. 14, які належать ПАТ «Одеський коровай» на праві власності згідно свідоцтва про право власності на нежилі будівлі та споруди серії САА №452419, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 23.05.2003 на підставі наказу Фонду державного майна України з додатком по Одеській області з переліком від 29.07.1997року №17-АТ, зареєстрованих за ПАТ «Одеський коровай» Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 03.06.2003, номер запису 654 спір. 2 кн. 26 неж.;

- будівлі гуртожитку загальною площею 2 548,0 м2, житловою площею 1 720,8 м2, реєстраційний номер 9963247, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Генерала Петрова, буд. 14-а, яка належить ПАТ «Одеський коровай» на праві власності згідно Свідоцтва про право власності на будівлю гуртожитку №017047, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 18.01.2002 на підставі переліку нерухомого майна, що передано у власність ВАТ «Одеський коровай» від 07.12.2000, наказу Фонду державного майна України від 29.07.1997 №17-АТ, розпорядження Малиновської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради від 25.01.2001 №848/01-04, зареєстрована за ПАТ «Одеський коровай» Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 21.01.2002, номер запису 1345-стр. 151-кн. 15 неж.;

- нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 139,9 м2, розташованого за адресою: Одеська обл., м. Одеса, проспект Академіка Глушка (Димитрова), буд. 22, яке належить ПАТ «Одеський коровай» па праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення першого поверху, виданого 02.04.1999 Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради па підставі договору купівлі продажу, посвідченого державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріально контори Пучковою І.А. 25.12.1998, реєстровий №1-4461, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.03.2014, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 306675351101, помер запису про право власності 4876866;

- нежитлового приміщення магазину, загальною площею 137,9 м2, розташованого за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Космонавтів, буд. 38/1, яке належить ПАТ «Одеський коровай» на праві власності згідно рішення господарського суду Одеської області від 25.02.2010 у справі №24/183-09-5348 та рішення господарського суду Одеської області від 21.12.2009 у справі №24/183-09-5348, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав па нерухоме майно 12.06.2014, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 382896651101, номер запису про право власності 22897006;

- першого поверху, загальною площею 90,9 м2, розташованого за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Пироговська, буд. З, яке належить ПАТ «Одеський коровай» на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення першого поверху, виданого 02.04.1999 Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріально контори Пучковою І.А. 25.12.1998, реєстровий №1-4465, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав па нерухоме майно 05.03.2014, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 307292551101, номер запису про право власності 4885951;

- будівель та споруд загальною площею 8 733,2 м2, розташованих за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Прохоровська (Хворостіна), буд. 47, яке належить Відповідачу-1 на праві власності згідно рішення господарського суду Одеської області від 27.01.2006 у справі №9/4-06-370, зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.03.2014, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 306405151101, номер запису про право власності 4873047.

03.04.2015 через загальний відділ господарського суду Київської області від відповідача 1 надійшло клопотання про скасування заходів до забезпечення позову, вжитих ухвалою господарського суду Київської області від 24.03.2015 у даній справі, в обґрунтування якої останній посилався на відсутність підстав для забезпечення позову у даній справі, а вжиті судом заходи забезпечення є втручанням у господарські відносини та порушенням прав останнього.

Згідно зі статтею 68 Господарського процесуального кодексу України, питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Відповідно до п. 10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Беручи до уваги вищевикладене, а також те, що потреба у забезпеченні позову у даній справі не відпала, як і не змінились обставини, що зумовили їх вжиття, суд дійшов висновку про необґрунтованість означеного клопотання відповідача 1 та відсутність підстав для його задоволення.

Ухвалами господарського суду Київської області від 07.04.2015, 28.04.2015, 19.05.2015 та 02.06.2015 розгляд даної справи відкладався на 28.04.2015, 19.05.2015, 02.06.2015 та 04.06.2015 відповідно.

28.04.2015 та 19.05.2015 через канцелярію господарського суду Київської області від відповідача 1 надходили клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою господарського суду Київської області від 24.03.2015 у даній справі, у задоволенні яких судом відмовлено з підстав їх необґрунтованості.

В судові засідання 07.04.2015, 28.04.2015, 19.05.2015, 02.06.2015 та 04.06.2015 представники відповідачів 2, 3 не прибули, витребувані судом документи не надали, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду даної справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, суд

ВСТАНОВИВ:

24.06.2010 між ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі-банк) та ВАТ «Одеський коровай», яке в подальшому було перейменовано на ПАТ «Одеський коровай» (далі-позичальник) були укладені договори про відкриття кредитної лінії №17-В/10 та №18-В/10 (далі-договори №17-В/10 та №18-В/10), відповідно до яких банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію з лімітом у 327 908 186,00 російських рублів та 20 551 153,05 російських рублів відповідно.

Пунктами 11.7 договорів №17-В/10 та №18-В/10 передбачено, що договір може бути змінений (крім випадків, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України) тільки за взаємною згодою банку і позичальника за умови, що такі зміни викладені в письмовій формі.

На виконання взятих на себе договірних зобов'язань, позивачем було видано відповідачу 1 - 343 344 843,00 рос. рублів за договором №17-В/10 та 48 974 124,90 грн за договором №18-В/10, що підтверджується наданими суду копіями меморіальних ордерів №8766107 від 13.08.2010 та №21673956 від 03.10.2010.

Водночас, 27.02.2014 між ПАТ «Одеський коровай» (далі-первісний боржник) та ПАТ «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» (далі-новий боржник) було укладено додаткову угоду №14 переведення боргу до договору про відкриття кредитної лінії №17-В/10 від 24.06.2010 (далі-угода №14), відповідно до якої первісний боржник переводить на нового боржника, а новий боржник приймає до виконання зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії №17-В/10 від 24.06.2010 з урахуванням вже укладених додатків та додаткових угод до нього, а саме: зобов'язання з повернення кредиту, зі сплати нарахованих процентів за користування кредитом, комісій та/або інших можливих платежів, а також всіх зобов'язань, що передбачені договором про відкриття кредитної лінії №17-В/10 від 24.06.2010.

Сторони цієї додаткової угоди підтверджують, що відповідно до первинних бухгалтерських документів, сума невиконаного (непогашеного) зобов'язання по сплаті суми виданого кредиту первісного боржника за договором про відкриття кредитної лінії №17-В/10 від 24.06.2010 станом на день укладення цієї додаткової угоди складає 226 648 682,00 російських рублів.

З дати підписання цієї додаткової угоди, зобов'язання первісного боржника, що виникли на підставі договору про відкриття кредитної лінії №17-В/10 від 24.06.2010, перед кредитором в сумі 226 648 682,00 російських рублів вважаються припиненими у зв'язку із укладенням між первісним боржником, новим боржником та кредитором цієї додаткової угоди про переведення боргу.

Крім того, 27.02.2014 між ПАТ «Одеський коровай» (далі-первісний боржник) та ПАТ «Кримхліб» (далі-новий боржник) було укладено додаткову угоду №16 переведення боргу до договору про відкриття кредитної лінії №18-В/10 від 24.06.2010 (далі-угода №16), відповідно до якої первісний боржник переводить на нового боржника, а новий боржник приймає до виконання зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії №18-В/10 від 24.06.2010 з урахуванням вже укладених додатків та додаткових угод до нього, а саме: зобов'язання з повернення кредиту, зі сплати нарахованих процентів за користування кредитом, комісій та/або інших можливих платежів, а також всіх зобов'язань, що передбачені договором про відкриття кредитної лінії №18-В/10 від 24.06.2010.

Сторони цієї додаткової угоди підтверджують, що відповідно до первинних бухгалтерських документів, сума невиконаного (непогашеного) зобов'язання по сплаті суми виданого кредиту первісного боржника за договором про відкриття кредитної лінії №18-В/10 від 24.06.2010 станом на день укладення цієї додаткової угоди складає 46 035 672,90 грн.

З дати підписання цієї додаткової угоди, зобов'язання первісного боржника, що виникли на підставі договору про відкриття кредитної лінії №18-В/10 від 24.06.2010, перед кредитором в сумі 46 035 672,90 грн вважаються припиненими у зв'язку із укладенням між первісним боржником, новим боржником та кредитором цієї додаткової угоди про переведення боргу.

Пунктами 9.1 угод про переведення боргу №№14, 16 передбачено, що угода вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання сторонами та скріплення печатками. В разі, якщо одна із сторін не підписує означену угоду вона направляється такій стороні для її додаткового вивчення та надання своїх пропозицій і заперечень. В разі неповернення направленого екземпляру додаткової угоди в термін 7 календарних днів та неотримання пропозицій чи заперечень, остання вважається укладеною в запропонованій редакції, після спливу строку, наданого для її відповіді.

27.02.2014 відповідачем 1 було надіслано позивачу лист б/н, відповідно до якого у зв'язку з укладенням між відповідачами 27.02.2014 угод про переведення боргу №№14, 16 позивачу надсилаються означені угоди для ознайомлення та надання своїх заперечень або протоколу розбіжностей протягом 7 днів з моменту отримання оферти, а також повідомлено, що у разі неотримання від позивача відповіді означені правочини будуть вважатись погодженими та укладеними між трьома сторонами в запропонованій та направленій йому редакції.

Посилаючись на те, що в порушення вимог ст. 520 Цивільного кодексу України угоди про переведення боргу №№14, 16 були укладені відповідачами без отримання згоди позивача, як кредитора за договорами про відкриття кредитної лінії №17-В/10, №18-В/10 від 24.06.2010, на заміну боржника у зобов'язанні, позивач просить суд визнати угоди №№14, 16 недійсними з підстав ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Відповідач 1, заперечуючи проти позову, посилався на його необґрунтованість, оскільки відсутність обґрунтованих заперечень позивача, як кредитора, проти укладення оспорюваних угод про переведення боргу протягом семи днів з моменту отримання останнім проектів означених правочинів свідчить про надання останнім згоди (мовчазної згоди) на укладення таких угод у розумінні ч. 2 ст. 642 ЦК України та п. 9.1 угод №№14, 16, а відтак відповідність останніх законодавчим приписам.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 ст. 11, ст. 202 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 2.1 постанови Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 №11 передбачено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема, ч. 1 означеної статті унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Так, відповідно до ст. 1054, ч. 1 ст. 509, ч. 1 ст. 510 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Одним з видів заміни особи у зобов'язанні є переведення боргу, наслідком якого є вибуття первісного боржника із зобов'язання і вступ у зобов'язання нового боржника, тобто відбувається заміна суб'єктного складу зобов'язання із збереженням первісного змісту такого зобов'язання.

Статтею 520 ЦК України унормовано, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Крім того, пунктами 11.7 договорів про відкриття кредитної лінії №17-В/10 та №18-В/10 передбачено, що договір може бути змінений (крім випадків, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України) тільки за взаємною згодою банку і позичальника за умови, що такі зміни викладені в письмовій формі. При цьому, доказів зміни або визнання в установленому законом порядку недійсними означених договорів суду не надано, що свідчить про їх чинність, а відтак, їх обов'язковість до виконання сторонами.

Беручи до уваги наведені приписи, суд дійшов висновку про існування у боржника обов'язку отримати згоду кредитора на переведення боргу. При цьому, у відповідності до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 05.06.2007, здійснення заміни сторони у зобов'язанні всупереч умовам первісного договору є підставою для визнання правочину недійсним.

Положеннями ч. 1 ст. 33, ч. 2 ст. 34 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Водночас, судом встановлено, що угоди про уступку права вимоги №№14, 16 позивачем, як кредитор за договорами про відкриття кредитної лінії №17-В/10, №18-В/10 від 24.06.2010, не підписав, як і згоду на заміну боржника у зобов'язанні у розумінні ст. 520 ЦК України не надав.

Не свідчить про надання такої згоди і покладені в основу заперечень проти позову повідомлення відповідачем 1 позивача листом від 27.02.2014 про заміну боржника у зобов'язанні, адже обізнаність позивача про оспорювані правочини не є доказом його схвалення позивачем у встановленому законом порядку або надання відповідної згоди на заміну сторони у зобов'язанні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 19.05.2015 у справі №910/16874/14.

При цьому, посилання відповідача 1 на акцептування позивачем оспорюваних правочинів у розумінні ч. 2 ст. 642 ЦК України та п. 9.1 угод №№14, 16 у зв'язку з відсутністю заперечень позивача проти їх укладення протягом 7 днів з моменту отримання надісланих відповідачем 1 угод про заміну боржника №№14, 16 визнаються судом неспроможними з огляду на вимоги ст. 520 ЦК України, якою унормовано можливість заміни боржника у зобов'язанні лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом, у той час, як цивільним законодавством України не передбачено право сторін у зобов'язанні погоджувати інший ніж встановлений ст. 520 ЦК України порядок заміни боржника у зобов'язанні, як-то: схвалення відповідного правочину про заміну боржника шляхом відсутності заперечень кредитора проти означеного договору (мовчазна згода кредитора).

Належних обґрунтувань, з посиланнями на норми права, які б спростовували наведені висновки відповідачем 1 не наведено.

З огляду наведеного, відсутність належних та допустимих доказів надання позивачем, як кредитором, згоди на укладення оспорюваних правочинів у встановленому законом порядку, як і заперечення останнього про вчинення ним дій щодо схвалення заміни боржника у зобов'язанні свідчить про обґрунтованість посилань позивача на укладення угод про переведення боргу №№14, 16 з порушенням вимог ст. 520 ЦК України та пунктів 11.7 договорів про відкриття кредитної лінії №17-В/10 та №18-В/10.

За таких обставин, беручи до уваги наведені законодавчі приписи, а також враховуючи, що при укладенні оспорюваних додаткових угод було порушено приписи ст. 520 ЦК України, яка в імперативному порядку встановлює можливість заміни боржника у зобов'язанні лише за згодою кредитора, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання недійсними угод про заміну боржника №№14, 16 недійсними з підстав ст. 203, 215 ЦК України підлягає задоволенню як така, що доведена належними та допустимими доказами позивачем та не спростована у встановленому порядку відповідачами.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідачів пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» унормовано, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду наведеного, а також враховуючи сплату позивачем судового збору у більшому розмірі, суд дійшов висновку про повернення позивачу 609,00 грн. зайво сплаченого судового збору в порядку п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

При винесенні даного рішення судом також враховані положення п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 11, 202, 203, 215, 509, 510, 520, 1054 Цивільного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсною додаткову угоду №14 переведення боргу до договору про відкриття кредитної лінії №17-В/10 від 24.06.2010, яка укладена 27.02.2014 між Публічним акціонерним товариством «Одеський коровай» (ідентифікаційний код 00376886) та Публічним акціонерним товариством «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» (ідентифікаційний код 00951971).

3. Визнати недійсною додаткову угоду №16 переведення боргу до договору про відкриття кредитної лінії №18-В/10 від 24.06.2010, яка укладена 27.02.2014 між Публічним акціонерним товариством «Одеський коровай» (ідентифікаційний код 00376886) та Публічним акціонерним товариством «Кримхліб» (ідентифікаційний код 00381580).

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Одеський коровай» (65078, Одеська обл., м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 14, ідентифікаційний код 00376886) на користь Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, ідентифікаційний код 25959784) 2 131 (дві тисячі сто тридцять одну) грн 50 коп. судового збору.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кримхліб» (95013, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 51А, ідентифікаційний код 00381580) на користь Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, ідентифікаційний код 25959784) 152 (сто п'ятдесят дві) грн 25 коп. судового збору.

6. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сімферопольський комбінат хлібопродуктів» (95013, Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Елеваторна, 14, ідентифікаційний код 00951971) на користь Публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, ідентифікаційний код 25959784) 152 (сто п'ятдесят дві) грн 25 коп. судового збору.

7. Повернути Публічному акціонерному товариству «Дочірній банк Сбербанку Росії» (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46, ідентифікаційний код 25959784) з Державного бюджету України 609 (шістсот дев'ять) грн 00 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №31964876 від 08.04.2015.

8. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 09.06.2015.

Суддя В.А. Ярема