Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Демчук Ю.Ю.,

з участю позивачки та її представника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду від 14 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину майна,

в с т а н о в и л а :

3 червня 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину майна.

З рішення Сарненського районного суду від 14 квітня 2015 року вбачається, що позов фактично задоволено частково. Житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 визнано спільною сумісною власністю сторін як подружжя. За позивачкою визнано право власності на ? його частину.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що підстав для задоволення позовних вимог у суду першої інстанції не було, оскільки спірний житловий будинок будівництвом ще не завершений, а тому право власності на нього не виникло та не зареєстровано.

Аналогічно не зареєстровано і право власності на земельну ділянку, придбану ним за договором купівлі-продажу від 20 липня 2009 року.

Тому з урахуванням правил ч. 2 ст. 331 ЦК України у нього не виникло права власності на житловий будинок та на земельну ділянку. Відтак земельна ділянка та спірний будинок, який будівництвом ще не завершений, поділу між сторонами не підлягають.

Покликаючись на ці обставини, відповідач рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В запереченні на апеляційну скаргу позивачка рішення місцевого суду вважала законним та обґрунтованим і просила апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно з правилами ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Зі справи вбачається, що рішенням Сарненського районного суду від 18 травня 2009 року шлюб між сторонами, який був зареєстрований 23 червня 2005 року, було розірвано. Проте, як встановлено місцевим судом, після розірвання шлюбу сторони продовжували проживати однією сім'єю, а 23 січня 2013 року повторно зареєстрували шлюб (а. с. 7-9).

З позовної заяви ОСОБА_2 слідує, що свої вимоги до відповідача про визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину майна позивачка обґрунтовувала фактом його набуття сторонами в період зареєстрованого шлюбу та фактичного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу (а. с.2-6).

Відповідач у запереченнях на позов та у поданій апеляційній скарзі цих доводів позивачки не заперечив та їх не спростував (а. с. 49, 89).

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказуванню не підлягають.

Тому враховуючи встановлені у справі обставини (час набуття сторонами спірного майна, придбання його за спільні кошти), колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що спірне майно становить спільну сумісну власність подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Оскільки іншої домовленості між сторонами щодо їх часток у спільному майні подружжям не визначено, і судом не встановлено, то враховуючи вимоги частини першої статті 70 СК України, спірне майно належить сторонам у рівних частках.

Достовірних і переконливих доказів про те, що у його придбання крім спільних коштів були вкладені також особисті приватні кошти, що належали одному з подружжя, сторонами суду не подано.

Разом з тим, місцевим судом при вирішенні спору не враховано, що житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 ще не закінчений будівництвом, не зданий в експлуатацію, а право власності на нього в установленому законом порядку не зареєстровано.

Частинами 2 і 3 ст. 331 ЦК України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Тому з урахуванням викладеного рішення місцевого суду підлягає зміні.

Доводи відповідача у поданій апеляційній скарзі про те, що спірний житловий будинок не завершений будівництвом, право власності на нього, як і на земельну ділянку не зареєстровано, а тому через це поділу між сторонами не підлягає, не ґрунтується на законі.

Позивачкою рішення місцевого суду в апеляційному порядку не оскаржено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 60, 61, 70, 74 СК України, ст. 331 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сарненського районного суду від 14 квітня 2015 року частково змінити, замінивши абзаци 1, 2 і 3 його резолютивної частини двома абзацами такого змісту:

«Незакінчений будівництвом житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частину матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1».

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: