Справа № 2/1006/1117/12 Головуючий у І інстанції Міланіч А.М.
Провадження № 22-ц/780/1064/13 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л.М.
Категорія 24 19.02.2013
РІШЕННЯ
Іменем України
07 лютого 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Даценко Л.М., Панасюка С.П.
при секретарі Клименко В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 10 грудня 2012 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова" до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу,
встановила:
19 жовтня 2012 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 2 червня 2008 року між ПрАТ «Страхова компанія «Нова» та ОСОБА_2 укладено договір обов»язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/ 5987766, за умовами якого застраховано цивільно-правову відповідальність відповідача, пов»язану з експлуатацією автомобіля «Шкода Октавія», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
24 березня 2009 року по вул. В.Васильківська в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Хонда», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував водій ОСОБА_3, та автомобіля «Шкода Октавія», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням відповідача, в результаті чого пошкоджено автомобіль "Хонда".
Відповідно до постанови Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2009 року відповідача визнано винним у скоєному правопорушенні і притягнуто до адміністративної відповідальності.
В період з 13 жовтня 2009 року по 7 грудня 2009 року позивач виплатив ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 11093,24 грн.
Оскільки в порушення вимог п.п 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов"язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач не повідомив страхову компанію про настання дорожньо-транспортної пригоди, то позивач просив стягнути з відповідача суму збитків в порядку регресу у розмірі 11093,24 грн. відповідно до вимог п.п "г" 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 зазначеного закону.
Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 10 грудня 2012 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача на відшкодування завданої шкоди 11093 грн. 24 коп. та судові витрати по сплаті судового збору 214,60 грн.
У апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення і неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно підпункту 33.1.2. пункту 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин, учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно підпункту "г" 38.1.2. пункту 38.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин, страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.
Встановлено, що 2 червня 2008 року між сторонами укладено договір обов»язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/5987766, згідно умов якого застраховано цивільно-правову відповідальність відповідача, пов»язану з експлуатацією автомобіля «Шкода Октавія», державний реєстраційний номер НОМЕР_1. 24 березня 2009 року по вул. В.Васильківська, 45 у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «Хонда», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував водій ОСОБА_3, та автомобіля «Шкода Октавія», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням відповідача, в результаті чого пошкоджено автомобіль «Хонда».
Відповідно до постанови Печерського районного суду м. Києва від 16 квітня 2009 року відповідача визнано винним у скоєному правопорушенні і притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ст. 124 КУпАП.
Встановлено, що в період з 13 жовтня 2009 року по 7 грудня 2009 року позивач виплатив другому учаснику ДТП ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 11093,24 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано доказів повідомлення відповідачем страховика про настання ДТП. Проте з такими висновками суду повністю погодитись не можна.
За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, позивач обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що відповідач не повідомив страхову компанію про настання дорожньо-транспортної пригоди у строк, передбачений підпунктом 33.1.2. пункту 33.1 ст. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач зазначав, що він по телефону повідомив позивача про дорожньо-транспортну пригоду в день її настання, однак підтвердити це не може, оскільки сплинув трьохрічний строк зберігання інформаційних даних у оператора телефонного зв'язку.
Тобто, у порушення вимог статей 10, 60, 212, 213 ЦПК України суд свої висновки обґрунтував лише ненаданням доказів повідомлення відповідачем страховика про настання ДТП без належної перевірки цих обставин.
Але з цим погодитися не можна, оскільки відповідач ці обставини заперечує, а суд у порушення ст. 213 ЦПК України їх не перевірив і не дав ніякої оцінки.
Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів про те, що відповідач не повідомив його про настання дорожньо-транспортної пригоди у строк, передбачений законом. Такі докази відповідно до ст. 10 ЦПК України повинен був надати позивач.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно роз'яснень п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18.12.2009 року № 14 рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК) .
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно роз'яснень п. 3 даної постанови відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Згідно роз'яснень п. 11 зазначеної постанови у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК) .
Суд першої інстанції відповідно до вимог ст. ст. 10, 60, 213-215 ЦПК України зобов'язаний був вжити передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки і сприяти у здійсненні цих прав, перевірити і оцінити поряд з іншими доказами пояснення сторін, обґрунтовуючи рішення відповідними доказами, дослідженими в судовому засіданні, навести докази, на підставі яких ті чи інші докази були відхилені.
З урахуванням наведеного, оскільки позивачем не доведено обставини про те, що відповідач не повідомив його про настання дорожньо-транспортної пригоди у встановлені законом строки, то підстав для задоволення позовних вимог немає.
Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Бородянського районного суду Київської області від 10 грудня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Нова" до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди в порядку регресу відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді