справа № 2-18/09

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

            27 лютого 2009 року Гребінківський районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді Радзівона О.І., при секретарі Кузуб В.В., з участю сторін та їх представників адвоката ОСОБА_1., ОСОБА_2., розглянувши у відкритому  судовому засіданні в м. Гребінці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок злочину, -

В С Т А Н О В И В :

 ОСОБА_3. звернулася до суду з даним позовом, мотивуючи свої  вимоги тим, що відповідач ОСОБА_4., працюючи головою правління СТОВ «Мар’янівське» в с. Мар’янівка Гребінківського району Полтавської області, являючись службовою особою зазначеної організації, яка виконує адміністративно-господарські функції, 11 вересня 2003 року в приміщенні свого службового кабінету, під час прийому зі службових питань працівників підприємства, умисно, застосовуючи фізичне насильство, наніс ОСОБА_3. (позивачеві) тілесні ушкодження.     

Повторно, 11 вересня 2003 року під час чергування по господарству близько 22 години біля ферми в с. Мар’янівка Гребінківського району Полтавської області, ОСОБА_4. затримав ОСОБА_3. з мішками кукурудзи, яку остання викрала з сусіднього поля  і перевозила у своє домогосподарство та протиправно, виходячи за межі своїх повноважень умисно, застосовуючи фізичне насильство, наніс ОСОБА_3. тілесні ушкодження, які за висновком експерта відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Своїми умисними діями, що виразились у перевищенні своїх службових повноважень, що супроводжувалися насильством та болісними і такими, що ображають особисту гідність ОСОБА_3. діями, ОСОБА_4. скоїв злочин, передбачений ч. 2 ст. 365 КК України. 

Кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_4. була направлена до Гребінківського районного суду для розгляду по суті. Але під час судового розгляду кримінальної справи Законом України від 08.09.2005 року були внесені зміни до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», зокрема ст. 30 Закону доповнено частиною 7, якою зазначено, що депутата місцевої ради не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності без попереднього розгляду питання місцевою радою. ОСОБА_4 на той час являвся депутатом районної ради. У зв’язку з цим, кримінальна справа була направлена прокурору району для організації досудового слідства. Прокурором району до районної ради було внесено подання на одержання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4.

22.12.2005 року сесія Гребінківської районної ради не задовольнила подання прокурора про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4.. 23.08.2006 року прокуратурою Полтавської області до Полтавської обласної ради було внесено подання прокурора Гребінківського району на одержання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4. .

29.09.2006 року одержано лист Голови Полтавської обласної ради, в якому він вказує на те, що на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» № 3530-ІУ від 04.04.2006 року повноваження місцевих рад щодо надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності та застосування запобіжного заходу щодо депутатів цих рад, втратили законну силу. Постановою слідчого прокуратури Гребінківського району кримінальну справу відносно ОСОБА_4. за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, закрито з посиланням на ст. ст. 5, 130 КПК України, ст. 5 КК України та ч. 7 ст. 30 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

Відповідач заперечує проти позову та пояснень позивача, і вказує, що у  скоєнні жодного із злочинів, на які посилається позивач у своїй позовній заяві та поясненнях, він не скоював, його вина не була доведена в законному порядку із встановленням обвинувального вироку суду. Всі докази на яких ґрунтуються позовні вимоги у тому числі постанов про порушення кримінальної справи про притягнення в якості обвинуваченого, про закриття кримінальної справи, постанови Гребінківського районного суду від 16.11.2006 р. про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_3. про скасування постанови про закриття кримінальної справи, ухвали апеляційного суду Полтавської області від 17.01.2007 р.  про залишення апеляції ОСОБА_3. без задоволення, не доводять його вини у скоєнні злочинів і не викривають його як  злочинця. Вважає твердження позивача у заяві безпідставними, надуманими  та недоведеними. Зазначає, що ушкоджень ОСОБА_3. про які йде мова у позовній заяві він не наносив, матеріальних та моральних збитків їй не завдавав. 

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Основними доказами, на яких ґрунтуються позовні вимоги, позивач, визначає факт порушення прокуратурою Гребінківського району кримінальної справи відносно ОСОБА_4. за ч. 2 ст. 365 КК України, притягнення його згідно постанови слідчого в якості обвинуваченого за цим злочином, закриття кримінальної справи слідчим на підставі ст. ст. 5, 130 КПК України, ст. 5 КК України, ч. 7 ст. 30 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», наявність постанови Гребінківського районного суду від 16.11.2006 р. про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_3. про скасування постанови про закриття кримінальної справи, ухвали апеляційного суду Полтавської області від 17.01.2007 р.  про залишення апеляції ОСОБА_3. без задоволення.

На думку суду, для отримання права на відшкодування шкоди, внаслідок вчинення злочину обов’язково слід окремо доводити, що факт завдання шкоди є не що інше як наслідок винної, саме злочинної поведінки особи.

 Відповідно до ст. 11 Кримінального Кодексу України, злочином є передбачене цим Кодексом суспільно-небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину. У відповідності з ч. 2 ст. 2 КК України, особа вважається не винуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Згідно з ст. 62 Конституції України, особа вважається не винуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і вставлено обвинувальним вироком суду. 

Таким чином, сам по собі факт порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 365 КК України,  пред’явлення йому обвинувачення та подальше закриття кримінальної справи – не доводять вини ОСОБА_4. у вчиненні злочину. З огляду на вимоги ст. 62 Конституції України, відповідач вважається не винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, бо його вина не була доведеною в законному порядку з постановленням обвинувального вироку суду.

Крім цього, вимоги позивача, що саме відповідач скоїв відносно неї злочин, на думку суду є не підтвердженими в судовому засіданні відповідними засобами доказування, зокрема, відсутністю обвинувального вироку суду. Лише рішення суду (обвинувальний вирок, постанова про закриття провадження по справі:  з нереабілітуючих підстав, чи внаслідок акту Амністії) що набрало законної сили, дає підстави вважати особу винною, яка і повинна нести встановлену Законом відповідальність у т.ч. відшкодовувати матеріальну чи моральну шкоду потерпілому від протиправної діяльності. Отже, доводи на які посилається позивач у своїх вимогах стосовно відшкодування матеріальної і моральної шкоди завданої злочином, на думку суду, не підтверджені належними засобами доказування, і суперечить вимогам ч, 2 ст. 59 ЦПК України.

З огляду на викладене та врахуванням суті предмету і підстав позову, котрий поданий з метою відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої винною особою, що скоїла злочин, аналізуючи зібрані по справі матеріали в їх сукупності, суд вважає, що позивачем  не надано ні прямих ні побічних доказів як щодо вчинення  відповідачем суспільно-небезпечних дій (злочину), так і спричинення  матеріальної  та моральної шкоди .

 Сам факт порушення кримінальної справи та притягнення особи до кримінальної відповідальності ще ніяким чином не може навіть побічно стверджувати наявність як факту протиправних діянь особи, так і спричинення нею будь-якого виду шкоди, оскільки вихідною і головною обставиною для особи, котра вважає себе потерпілою перш-за все є беззаперечність існування  самого факту протиправної дії чи бездіяльності. Оскільки в даному випадку ОСОБА_4. був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності за вчинення службового злочину, а потім звільнений від  кримінальної відповідальності через відсутність механізму як такого, (згоди  на його притягнення до кримінальної відповідальності від районної та обласної рад правоохоронні органи не отримали), вини  своєї не визнавав і не визнає в даний час, суд  позбавлений  можливості вважати наявність самої кримінальної справи (закритої провадженням) як підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Твердження позивача, що ОСОБА_4. повторно вчинив відносно неї злочин у січні 2007 року суд оцінює критично, оскільки вирок Пирятинського районного суду від 12.09.2008 року про засудження ОСОБА_4. за ч. 1 ст. 125 КК України скасований, більше того, не стосується предмету позову у даній справі.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»: розглядаючи позови про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є  причинний зв’язок та є вина зазначеної особи … .

Суд, з’ясувавши всі обставини у справі, оцінивши зібрані докази в їх сукупності і взаємозв’язку, приходить до висновку про те, що у судовому засіданні позивач та його представник не змогли надати належних, достатніх і достовірних доказів, що позивачу були завдані матеріальна та моральна шкода внаслідок скоєння злочину відповідачем. За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України; ст. 11 Кримінального Кодексу України; ч. 2 ст. 2 КК України; ч. 2 ст. 59 ЦПК України; п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»; керуючись ст. ст. 8, 10, 212 – 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

            У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок злочину - відмовити.

            Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано впродовж 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається впродовж 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                     О. І.Радзівон