Справа № Справа № 2-442/10

Номер провадження

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.07.2010

28 липня 2010 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді Герасименко М.І., при секретарі Тараненко Т.І., розглянувши у приміщенні Зіньківського районного суду в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління пенсійного фонду України в Зіньківському районі Полтавської області про стягнення недоплаченої соціальної допомоги дитині війни, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернувся 23 квітня 2010 року до Зіньківського районного суду з вищевказаним цивільним позовом до управління пенсійного фонду України в Зіньківському районі Полтавської області, третя особа без самостійних вимог управління державного казначейства України в Зіньківському районі Полтавської області про нарахування допомоги дитини війни, посилаючись на те, що він належить до соціальної категорії "Дитина війни", надавши відповідне посвідчення № 121228 видане 15.12.2000 року і відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що набрав законної сили з 01.01. 2006 року має право на отримання соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімального розміру пенсії за віком з 01.01.2006 року по 31.12.2009 рік.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року були визнані такими, що не відповідають Конституції України та є неконституційними окремі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими була зупинена дія положень Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на підставі яких йому повинна була бути нарахована соціальна допомога. Разом з тим, відповідач в порушення вимог ст. 124 Конституції України, не здійснив нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії. Просив зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому несплачену щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006 року по 31.12.2009 рік.

Відповідач надав письмові заперечення на позовну заяву в яких проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 стосувалось лише Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», рішень щодо Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» Конституційним Судом України не приймалось. Оскільки рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року зворотної дії в часі не має, таким чином на період до 09 липня 2007 року не поширюється. Крім того, законодавчо не визначено механізму нарахування підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в 2006-2007 роках. Також відповідач посилався на те, що позивачем був пропущений річний строк звернення до суду.

При цьому відповідач надав письмове клопотання про розгляд справи без участі їх представника.

Виходячи з того, що як позивач, так і відповідач заявили письмові клопотання про розгляд справи без їх участі, то судовий розгляд справи було проведено в порядку письмового провадження згідно ст. 122 ч.3 КАС України.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач є дитиною війни в розумінні ст. 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни» і звернувся до суду 23 квітня 2010 року, про що говорить штамп на позовній заяві.

Доводи відповідача щодо пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав є безпідставними, оскільки порушення прав позивача тривало з 09 липня 2007 по 31 грудня 2007 року і припинилося лише з 01 січня 2008 року після внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Позивач звернувся в суд 23 квітня 2010 року. Відповідно до ст.ст. 99,100 КАС України встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна дізнатися про порушення прав, свобод чи інтересів. Таким чином строк звернення до адміністративного суду позивачем не пропущено.

Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Позивач ставить питання про поновлення пропущеного строку. Фактичний розмір отриманої ним допомоги як дитина війни у 2006 році став відомий йому кожного разу при отримані щомісячної доплати до пенсії.

Позивачем не надано суду жодних доказів того, що про порушення його права у 2006 році він дізнався лише 2008 року.

Враховуючи вище викладене, клопотання представника відповідача про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 строків позовної давності, підлягає задоволенню за період виплат позивачеві грошової допомоги в 2006 році.

Згідно п.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.. 72 КАС України.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач має право на отримання державної соціальної підтримки, а саме підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком (в редакції Закону від 18.11.2004 р. № 2195-ІV, набрав чинності 01.01.2006 р.) і не може бути поставлений у залежність від бюджетних асигнувань.

Крім того, надаючи перевагу Законам України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 20.12.2005 року та „ Про внесення змін до Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідачі по справі протягом 2006 року діяли у відповідності з діючим законодавством та не мали підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено, як і в 2006 році було зупинено цю ж норму Законом України «Про Державний бюджет на 2006 рік».

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема, пункту 12 ст. 71 «Про Державний бюджет на 2007 рік». Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визначені неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року зворотної дії в часі не має, відтак на період до 09 липня 2007 року не поширюється. Тому задоволенню підлягають вимоги позивача лише за період з 01 липня 2007 року по 31 грудня 2009 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Щодо розрахункової величини мінімальної пенсії за віком, з якої необхідно рахувати підвищення до пенсії дітям війни в розмірі 30%, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

При цьому, ч. 3 ст. 28 цього ж Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частиною першою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Однак, враховуючи той факт, що Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком, та, зважаючи на позицію Європейського Суду з прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов’язання взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії (Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» для розрахунку зазначеного підвищення дітям війни. Крім того, в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як розрахункова величина для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей Закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії саме із розрахунку мінімальної пенсії за віком, що на думку суду не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121\2001 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо:

- щодо призначення пенсії;

- підготовки документів для її виплати;

- забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже, обов’язок по нарахуванню та виплати доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України», здійснює свої повноваження на підставі пункту 15 даного Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсії приймається районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача є Управління Пенсійного фонду України в Зіньківському районі, Полтавської області. Враховуючи вищевикладене Управлінням Пенсійного фонду України в Зіньківському районі, Полтавської області є належним відповідачем по даній справі.

Із змісту позовної заяви та заперечень відповідачів вбачається, що в даному спорі фактично оскаржуються бездіяльність територіального управління Пенсійного фонду України щодо відмови в нарахуванні зазначеного підвищення до пенсії.

Згідно ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав та інтересів позивача суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та задовольняючи позов в цій частині, визнати бездіяльність даного управління протиправною та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Зіньківському районі Полтавської області здійснити перерахунок пенсії позивачу за 2007 рік, період з 01 липня 2007 року по 31 грудня 2009 року з підвищенням пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком та провести відповідні виплати.

Позовні вимоги щодо стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки зазначена допомога не була йому нарахована, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії, покладену законодавством на відповідний орган.

Позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача в подальшому нараховувати щомісячну соціальну надбавку дитині війни відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" при нарахуванні пенсії також не підлягають задоволенню, оскільки судове рішення повинно бути наслідком чинного правового регулювання та спрямовано на відновлення порушених прав, свобод та інтересів. Виходячи із змісту законодавства воно не може в майбутньому регулювати суспільні відносини.

Згідно вимог ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 64, 124,152 Конституції України, ст.ст. 3, 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст.ст. 6-14, 18, 71, 94, 122, 159-163, 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 без самостійних вимог управління державного казначейства України в Зіньківському районі Полтавської області про визнання неправомірних дій, стягнення недоплаченої соціальної допомоги дитині війни задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Зіньківському районі Полтавської області протиправною, в частині не нарахування підвищення до пенсії передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», в розмірі встановленому ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 по 22.05.08 по 31.12.08 з 01.01.2009 по 31.12.2009 р.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Зіньківському районі Полтавської області здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та провести відповідні виплати за 2007 рік з за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 по 22.05.08 по 31.12.08 з 01.01.2009 по 31.12.2009 р. відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням проведених виплат.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 16 грн.

Копію рішення направити сторонам.

Рішення відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд, який ухвалив судове рішення шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 10-денний термін з дня винесення рішення та подачі апеляційної скарги у 20-денний термін після подачі заяви про апеляційне оскарження, в порядку, визначеному ст. 186 КАС України.

СуддяОСОБА_2