Справа № 22-7090 Головуючий у 1 інстанції Твердохліб В.А.
2008 p. Доповідач Коротун В. М.
РІШЕННЯ
Іменем України
2008 р. січня ЗО дня Апеляційний суд м. Києва в складі:
Головуючого Коротун В. М.
Суддів Пікуль А.А., Вовченко В.М.,
при секретарі Боярської І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 червня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про стягнення боргу за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання боргових розписок недісними
Заслухавши доповідь судді Коротун В.М., пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,
ВСТАНОВИЛА:
В квітні 2006 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись нате, що 10 жовтня 2005 року відповідачем від неї було отримано в борг кошти в сумі 120 036 гривен, які останній зобов'язався повернути до 01 квітня 2006 року.
Однак, на теперішній час борг не повернутий.
Враховуючи вказане, позивачка і просила стягнути з відповідача 120036 гривен боргу за договором позики.
В судовому засіданні позивачка збільшила розмір позовних вимог та просила стягнути з відповідача на свою користь борг в сумі 120 036 гривен, 11198, 08 гривен інфляційних, 3423, 50 гривен - 3% річних та 1536 2,97 гривен відсотків від суми позики.
Відповідач ОСОБА_2 заперечуючи проти позову, звернувся до суду з зустрічним позовом до позивачки ОСОБА_1 про визнання недійсними боргових розписок, посилаючись на те, що вказані розписки були написані відповідачем під впливом помилки.
Рішенням Святошинського, районного суду м. Києва від 16 червня 2007 року ОСОБА_1 в задоволенні вимог про стягнення боргу за
2
договором позики, а також інших сум та в задоволені позову ОСОБА_2 було відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмови в задоволенні основного позову скасувати та постановити в цій частині нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на те, що суд першої інстанції при постановленні рішення неповно з'ясував суттєві обставини справи, дав невірну оцінку зібраним доказам, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого постановив незаконне та необгрунтоване рішення.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 10 жовтня 2005 року, відповідачем ОСОБА_2 була написана боргова розписка, згідно якої відповідач позичив у позивачки кошти в сумі 22229 умовних одиниць, що еквівалентно 120036 гривням.
Вказані кошти він зобов'язався повернути до 01 квітня 2006 року.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки кошти, які отримувалися позивачкою від відповідача ОСОБА_2, бралися для спільних потреб сторін, з врахування того, що сторони з 1999 року проживали разом та перебували у фактичних сімейно-шлюбних стосунках, та враховуючи, що кошти в сумі 120036 гривен відповідачем не отримувалися 10 жовтня 2005 року, то підстави для задоволення позову відсутні.
При цьому, в підтвердження вказаних обставин, суд першої інстанції послався на покази, допитаних в якості свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, та ОСОБА_8.
Однак, з таким висновком суду погодитись не можна оскільки суд першої інстанції до нього прийшов при невірній оцінці зібраних доказів і порушенні та неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, внаслідок чого рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні основного позову з постановлениям нового рішення в цій частині про часткове задоволення позову ОСОБА_1
Так, згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона ( позикодавець ) передає у власність другій стороні ( позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів ( суму позики ) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі. Якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавець є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який
3
посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
В судовому засіданні встановлено, що сторони фактично уклали договір позики.
Вказані обставини підтверджуються написаною відповідачем розпискою від 10 жовтня 2005 року.
Також факт укладення між сторонами договору позики підтверджується написаними відповідачем розписками від 14 серпня 2002 року, 16 червня 2003 року та 01 жовтня 2005 року.
При цьому в судовому засіданні встановлено, що сторони з 1999 року проживали разом та перебували у фактичних сімейно-шлюбних стосунках.
Позивачка в судовому засіданні пояснила, що гроші на загальну суму 120036 гривень вона передавала у борг відповідачу в процесі сумісного проживання з відповідачем на його потреби.
При цьому розпискою від 10 жовтня 2005 року було узагальнено вже передані до цього позивачкою суми грошей відповідачу.
Відповідач, не оспорюючи той факт, що дійсно позивачкою в процесі сумісного проживання йому передавалася певні кошти, стверджував, що кошти позивачкою бралися не для нього, а для потреб сторін, які перебували у фактичних сімейно-шлюбних стосунках.
При цьому, як на підтвердження своїх доводів, відповідач посилається на покази свідків, які прийняв до уваги суд першої інстанції.
Колегія суддів вважає, посилання на покази свідків не ґрунтується на вимогах закону.
Так, згідно ч. 2 ст. 1051 ЦК України, якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Таким чином, безпідставними є посилання в рішенні на покази свідків як на підтвердження факту отримання позивачкою грошей для спільних потреб сторін які проживали однією сім'єю.
В свою чергу ,суд приймає до уваги твердження позивачки про надання у борг саме відповідачу вищевказаних сум грошей.
Вказані твердження позивачки підтверджується наданими письмовими доказами, зокрема вищевказаними розписками.
Таким чином, рішення суду в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення суми боргу у розмірі 120036 гривен підлягає скасуванню з постановлениям нового рішення про задоволення позову в вищевказаній частині.
Однак, колегія суддів вважає за можливим залишити рішення суду в частині відмови в задоволенні позову в частині стягнення 11198, 08 гривен -інфляційних, 3423, 50 гривен - 3% річних та 15362,97 гривен - відсотків від суми позики в силі.
Так, з розписки від 10 жовтня 2005 року хоч і вбачається строк повернення суми, яку позивачка передала відповідачу, однак, в той же час, в
4
судовому засіданні встановлено, що саме 10 жовтня 2005 року гроші не передавалися, а фактично передавалися на протязі многорічного проживання сторін по справі однією сім'єю і строк повернення, при цьому грошей, чітко визначений не був.
Також суд першої інстанції вірно відмовив в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання боргових розписок недійсними.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 315, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 16 червня 2007 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 скасувати та постановити в цій частині нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 120036 гривень.
Рішення може бути оскаржено на протязі 2 ( двох ) місяців до Верховного суду України в касаційному порядку з моменту проголошення через суд касаційної інстанції.