справа 2-80/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2011 року                                                   м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі :

-          головуючого - судді Криворученка Д.П.,

-          секретарі Ребус С.О.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городня цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-західна залізниця»(надалі ДТГО «Південно-західна залізниця») про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за частину невикористаної відпустки, стягнення компенсації за роботу у вихідні дні та стягнення витрат на правову допомогу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 25.01.11 р. звернулась до суду з позовом про скасування наказу №101 від 07.04.2005 р. про звільнення її з посади за згодою сторін та поновлення на посаду чергового по залізничній станції Хоробичі, стягнення 205637 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення 2556 грн компенсації за невикористану відпустку у 2004 році, стягнення 2980 грн компенсації за роботу у вихідні дні у 2004 році, стягнення витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. З 24.12.1979 року позивач працювала в Конотопській дирекції залізничних перевезень Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-західна залізниця»але 18.11.2004 року була незаконно звільнена. Після неодноразових переглядів, остаточним рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 21.02.2006 року ОСОБА_1 було поновлено з 18.11.2004 року на посаді чергового по залізничній станції Хоробичі, стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.11.2004 року по 06.04.2005 року включно. Рішення суду в частині виплати заробітку виконане, а в частині поновлення на роботі не виконане із за різноманітних бюрократичних перепон та протидії керівництва Конотопської дирекції залізничних перевезень. Фактично на виконання рішення суду було тільки зроблено запис до трудової книжки про поновлення на роботі. Натомість, 07.04.2005 року було видано наказ №101 на підставі якого було зроблено запис до трудової книжки за №26 про звільнення за згодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. Цей наказ позивачка вважає безпідставним, оскільки вона жодної заяви про звільнення не писала а намагалася добитися повного виконання судового рішення. Фактично записи до трудової книжки про поновлення на роботі на підставі наказу №97 від 04.04.2005 року і звільнення за згодою сторін на підставі наказу №101 від 07.04.2005 року, були зроблені значно пізніше. За період з 01.04.2005 року по день розгляду судом цього позову відповідач зобов’язаний сплатити позивачу середній заробіток в сумі 205637 грн, компенсацію за частину невикористаної відпустки у 2004 році в сумі 2556 грн, компенсацію за роботу у вихідні дні за 2004 рік в сумі 2980 грн. Порушення строку звернення до суду позивач вважає допущеним з поважної причини, оскільки весь цей час намагалася виконати рішення суду та зверталась до різних організацій за допомогою, в тому числі і до прокуратури.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали заявлений позов, просили його задовольнити, виклали факти зазначені в позовній заяві, крім того позивачка пояснила, що особисто внесла запис №27 до трудової книжки про те, що на підставі рішення апеляційного суду Чернігівської області від 21.02.2006 року запис №26 від 07.04.2005 року про звільнення за згодою сторін –п.1 ст.36 КЗпП України, вважати недійним. 07.04.2005 року вона не отримувала трудової книжки, а отримала її значно пізніше, коли зверталась до сторони відповідача з питання фактичного допущення до виконання роботи. Вона також дійсно зверталась до Городнянського районного центру зайнятості і їй виплачувалась державна соціальна допомога по безробіттю, але запис до трудової книжки від 18.04.2005 року був здійснений не в той день, а заднім числом. Наполягає, що ані заяви на звільнення за згодою сторін, ані відповідного наказу, не писала та не підписувала.

          Крім того представник позивача у судовому засіданні зазначив, що сторона відповідача можливо примусила позивачку написати заяву про звільнення за згодою сторін, якщо це можливо припустити.

Представник відповідача у судовому засіданні заявлений позов не визнав, надав письмові заперечення, які зводяться до того, що вимоги про визнання незаконним останнього звільнення позивачки за наказом №101 від 07.04.2005 року раніше судовими інстанціями не розглядались. Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 21.02.2006 року, роз’ясненого ухвалою суду від 05.04.2006 р., виконане, ОСОБА_1 наказом №97/ос від 04.04.2005 року поновлено на роботі. Апеляційний суд Чернігівської області, ухвалою від 19.12.2007 року, підтвердив повне фактичне виконання рішення стосовно поновлення позивача на посаді та стягнення коштів на її користь, і визнав виконавчий лист №2-827 від 06.08.2007 року, виданий Менським районним судом Чернігівської області таким, що не підлягає виконанню. 07.04.2005 року позивачем було подано заяву про її звільнення за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України і це її правове волевиявлення, цей факт засвідчено актом від 07.04.2005 р. при свідках. Крім того позивачем пропущені строки звернення безпосередньо до суду за вирішенням трудового спору. /а.с.94-97/

16.02.2011 року на адресу суду надійшла заява сторони відповідача про застосування позовної давності. /а.с.106-107/

Допитана у судовому засіданні свідок на стороні позивача ОСОБА_4 пояснила суду, що на початку квітня 2005 року разом з позивачкою приїздила до відділу кадрів Конотопської дирекції ДТГО «Південно-західна залізниця»і ОСОБА_1 було видано направлення на медичне обстеження. Потім вони пішли до лікарні, однак медичне обстеження не відбулось, оскільки направлення було оформлене не належним чином. Після цього вони знову повернулись до дирекції, керівник відділу кадрів їх почав ображати та вигнав з приміщення. При ній позивачка не писала заяви про звільнення та не підписувала ніяких документів.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, суд прийшов до наступного.

          З дослідженої трудової книжки ОСОБА_1 встановлено, що вона з 01.11.2002 року була переведена згідно наказу №371 від 25.10.2002 року на посаду чергового по залізничній станції Хоробичі, а 18.11.2004 року її було звільнено за власним бажанням (п.4 ст.36 КЗпП України) на підставі наказу №407 від 14.12.2004 року. Згідно наказу №97 від 04.04.2005 року ОСОБА_1 поновлена з 18.11.2004 року на посаді чергового по залізничній станції Хоробичі на підставі рішення Городнянського районного суду. 07.04.2005 року згідно наказу №101 від 07.04.2005 року позивачку звільнено за згодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. З 18.04.2005 року їй розпочата виплата допомоги по безробіттю, а 20.02.2006 року названа виплата припинена. /а.с.6-8/

          21 лютого 2006 року рішенням апеляційного суду Чернігівської області позивачку поновлено на посаді чергового по залізничній станції Хоробичі Конотопської дирекції залізничних перевезень ДТГО «Південно-західна залізниця»з 18.11.2004 року та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.11.2004 року по 06.04.2005 року включно. 05.04.2006 року рішення апеляційного суду роз’яснене у такий спосіб: «Поновити ОСОБА_1 на посаді чергового по залізничній станції Хоробичі Конотопської дирекції залізничних перевезень ДТГО «Південно-західна залізниця»з 18.11.2004 року по 06.04.2005 року включно». Зазначене рішення (від 21.02.2006 року) ухвалою касаційної колегії апеляційного суду Полтавської області від 24 травня 2007 року залишене без змін. /а.с.11-14, 99-102/

          В мотивувальній частині рішення від 21.02.2006 року колегія суддів апеляційного суду Чернігівської області зазначила, що в апеляційному суді ОСОБА_1 просила розглядати спір про поновлення її на роботі з дати звільнення і по дату постановлення судового рішення, стверджуючи що її звільнення за власним бажанням з 07.04.2005 року наказ №101 після поновлення за рішенням Городнянського райсуду також є незаконним. Посилаючись на положення ст.303 ЦПК України апеляційний суд вказав, що оскільки вимоги про визнання незаконним звільнення за наказом №101 від 07.04.2005 року не заявлялись позивачкою і не були предметом розгляду суду першої інстанції, то вони не можуть розглядатись і перевірятись апеляційним судом. /а.с.11-13/

          19.12.2007 року ухвалою колегії суддів апеляційного суду Чернігівської області виконавчий лист №2-827 від 06.08.2007 року виданий Менським районним судом Чернігівської області про поновлення на роботі ОСОБА_1 з 18.04.2004 року визнано таким, що не підлягає виконанню. Своє рішення суд апеляційної інстанції обґрунтував наступним. Враховуючи, що згідно наказу №97/ос від 04.04.2005 року ОСОБА_1 була поновлена на роботі з 18.11.2004 року і зазначене підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 20.04.2005 року, а 07.04.2005 року позивачка звільнена з роботи на підставі її заяви, за згодою сторін, то вбачається що рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі з 18.11.2004 року є виконаним. Підтвердженням цьому висновку є пояснення ОСОБА_1 про отримання заробітної плати за час вимушеного прогулу. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дублікат виконавчого листа №2-827 від 06.08.2007 року, який виданий Менським районним судом Чернігівської області, про поновлення на роботі ОСОБА_1 з 18.11.2004 року слід визнати таким, що не підлягає виконанню. /а.с.103-104/

          Відповідно до приписів частини 3 статті 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

          Дослідивши наведені судові рішення, суд дійшов висновку, що звільнені від доказування по цій справі наступні обставини: - про поновлення за судовим рішення ОСОБА_1 на посаді чергового по залізничній станції Хоробичі Конотопської дирекції залізничних перевезень ДТГО «Південно-західна залізниця»з 18.11.2004 року по 06.04.2005 року включно; - про фактичне повне виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь заробітної плати за час вимушеного прогулу; - про не оскарження ОСОБА_1, в судовому порядку станом на 21.02.2006 року, свого звільнення з роботи за згодою сторін, згідно наказу роботодавця №101 від 07.04.2005 року.

          Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Пленум Верховного Суду України у постанові №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»зазначив, що необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП).

          Згідно вимог статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов’язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

З наказу №101 від 07.04.2005 року Конотопської дирекції залізничних перевезень ДТГО «Південно-західна залізниця»встановлено, що ОСОБА_1 звільнено з посади чергового по станції Хоробичі 07.04.2005 року за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України. З наказом ОСОБА_1 ознайомлена у той же день. /а.с.73/

Звільнення позивачки відбулось на підставі її заяви від 07.04.2005 року адресованій начальнику Конотопської дирекції залізничних перевезень ДТГО «Південно-західна залізниця». /а.с.74/

З наданого представником сторони відповідача комісійного акту за 07.04.2005 року встановлено, що ОСОБА_1 07.04.2005 року об 1320 год., перебуваючи в кабінеті відділу кадрів, добровільно без будь-якого примусу написала заяву про звільнення з роботи по п.1 ст.36 КЗпП України. /а.с.105/

          Дослідивши зазначені документи, суд дійшов висновку, що звільнення позивачки 07.04.2005 року відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, а її твердження, що вона не писала заяву на звільнення, що не знайомилась з наказом про звільнення, не підписувала комісійний акт та не отримувала трудову книжку, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

До показань свідка ОСОБА_4 суд ставиться критично і рахує їх такими, що не мають доказового значення по справі, оскільки вона підтвердила тільки факт поїздки на початку квітня 2005 року разом з позивачкою до м. Конотоп де остання повинна була проходити медичний огляд і у відділі кадрів їй видали направлення, однак як пояснив у засіданні представник відповідача і пред’явив для ознайомлення відповідне направлення, воно видавалось ОСОБА_1 05.04.2005 року, а не 07.04.2005 р.

Надані стороною відповідача письмові докази в їх оригіналах, суд рахує належними та допустими і такими, що обґрунтовують заперечення на позов ОСОБА_1

Крім того, суд звертає увагу на наступне.

Згідно ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення –в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 1992 року №9, встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов’язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 було звільнено 07.04.2005 року, у цей же день вона ознайомилась з наказом роботодавця, отримала трудову книжку, 18.04.2005 року стала на облік до районного центру зайнятості і почала отримувати державну соціальну допомогу, а звернулася до суду з даним позовом лише 25.01.2011 року, тобто майже через шість років, то нею порушено вимоги трудового законодавства щодо звернення до суду за захистом свого права в місячний строк.

Посилання позивачки на те, що вона пропустила строк з поважних причин, оскільки зверталася зі скаргами на дії сторони відповідача до різних інстанцій в тому числі і до прокуратури, а також постійно намагалася поновитися на роботі, не можуть бути взяті судом до уваги.

З повідомлення Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва від 29.08.2008 року вбачається, що звернення ОСОБА_1 розглянуто, проведеною перевіркою не виявлено підстав для вжиття заходів прокурорського реагування. /а.с.29 звор.сторона/

Таким чином, причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду з позовом про визнання незаконним звільнення, не можуть бути визнані поважними.

Виходячи з викладеного позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу №101 від 07.04.2005 року про звільнення за угодою сторін та стягнення на її користь заробітної плати за час вимушеного прогулу, задоволенню не підлягають.

Розв’язуючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь з відповідача 2556 грн компенсації за невикористану відпустку у 2004 році та стягнення 2980 грн компенсації за роботу у вихідні дні у 2004 році, суд прийшов до наступного.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно вимог ст.72 КЗпП України, робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Частина 1 статті 83 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

З описаного судом вище наказу №101 від 07.04.2005 року про звільнення ОСОБА_1 вбачається, що невідпрацьованих днів та компенсацій вона немає. З цим фактом вона погодилась, чому підтвердження її підпис. /а.с.73/

Факт проведення розрахунку при звільненні підтверджується розрахунковим листком ОСОБА_1 за квітень 2005 року. /а.с.76/

З наданого стороною відповідача наказу №527 від 01.07.2004 року встановлено, що ОСОБА_1 надано щорічну відпустку тривалістю 32 календарних дні, з 13.07.2004 року по 13.08.2004 року, за період роботи з 20.12.2003 року по 20.12.2004 року. З наказом позивачку ознайомлено. /а.с.75/

          З розрахункових листків ОСОБА_1 за період з січня по листопад 2004 року вбачається, що їй оплачувалась робота у святкові дні, робота у нічний час, крім того з розрахункових листків за липень-серпень 2004 року вбачається, що ОСОБА_1 дійсно перебувала у відпустці 19 днів у липні та 13 днів у серпні місяці 2004 року. /а.с.77-87/

Відповідно до наказу №337-Ц від 09.06.09 р. Державної адміністрації залізничного транспорту України, строк зберігання журналів руху поїздів і локомотивів становить 1 рік, а тому вимога позивача про витребування у сторони відповідача журналів руху поїздів по станції Хоробичі за 2004 рік, виконана не була. /а.с.72, 89-93/

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь компенсації за невикористану відпустку та роботу у вихідні дні за 2004 рік, є необґрунтованими, недоведеними у судовому засіданні належними та допустимими доказами та такими що не підлягають задоволенню.

Надані стороною відповідача документи свідчать про те, що з ОСОБА_1 проведено повний розрахунок при звільненні, за час роботи у 2004 році їй надавалась щорічна відпустка тривалістю 32 календарних дні, і її робота за цей час оплачувалась.

За таких підстав у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-західна залізниця»слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.36, 47, 492, 232-233 КЗпП України, й у відповідності до ст.ст.10, 11, 61, 88, 209, 212, 213-215, 218, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-західна залізниця»про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації за частину невикористаної відпустки, стягнення компенсації за роботу у вихідні дні та стягнення витрат на правову допомогу, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя                                                                       Криворученко Д.П.