Копія:

                                                                                                                    Справа № 2-161/2009р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М ? Я М          У К Р А Ї Н И

    28 січня 2009 року Котовський міськрайонний суд Одеської області

в складі:                                      г о л о в у ю ч о г о –  судді Нікітішина В.П.

     при с е к р е т а р і   - Бондаренко Н.І.

за участі помічника Котовського міжрай – Корнієнко Д.В.

розглянувши у  відкритому судовому засіданні в м. Котовську Одеської області справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5,  ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся і дійсним та усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням і виселення,

В с т а н о в и в :

    Позивачка 17.03.2006 року звернулась в суд з цим позовом, вказуючи, що 20 лютого 2006 року придбала відповідачів за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 за ціною - 50000 грн. На виконання угоди  сплатила їм ці кошти, а вони надали їй письмову розписку про це й передали у володіння квартиру. Витрати по оформленню квартири в нотаріальному порядку взяли на себе відповідачі. Нотаріально цю угоду вирішили посвідчити трохи пізніше із-за відсутності коштів у відповідачів на ці цілі. Однак до дня звернення до суду ця угода нотаріально не посвідчена і  відповідачі ухиляються від такого посвідчення. Тому вона змушена звернутись до суду з цим позовом і просила суд постановити рішення, яким визнати цей договір дійсним та визнати за нею право власності на зазначену квартиру.

            26.07.2006 року позивачка заявила також позов до відповідачів про усунення перешкод в користуванні цією квартирою і виселенню з неї без надання іншого житла та зобов’язання паспортної служби Котовського МРВ УМВС України в Одеській області про зняття відповідачів з реєстрації за цією адресою.

            Ухвалою суду від 12.06.2006 року ці позови поєднані в одне провадження.

             В ході розгляду справи в суді представник позивача, адвокат ОСОБА_9, підтримав позовні вимоги  щодо визнання договору купівлі-продажу, що мав місце між сторонами у справі 20 лютого 2006 року, дійсним та визнання права власності на спірну квартиру за позивачкою.  Від вимог щодо усунення перешкод в користуванні квартирою і виселення відповідачів відмовився, в зв’язку з тим, що на даний час квартира уже належить іншому власнику.

Відповідачі, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 проти позову заперечували. ОСОБА_4 суду пояснила, що в той час в 2006 році до неї з’явився державний виконавець, ОСОБА_10, і заявив, що за наявні борги за комунальні послуги вони змушені будуть виселити їх з квартири та продати її.  Тому запропонував, щоб не доводити справу до цього, знайти покупця на квартиру. В подальшому він запропонував, що покупцем є його мати ОСОБА_11. Тому для того, щоб не сплачувати податки з продажу квартири, запропонував написати письмову розписку про отримання коштів. Пояснив, що це чиста формальність. При цьому вони домовились, що він в подальшому сплатить їм ці кошти, погасить заборгованість за комунальні послуги і купить окремий будинок в місті. Вона погодилась на такі умови й під його диктовку написала цю розписку, яку в подальшому підписали всі власники квартири крім, ОСОБА_6. За неї підпис поставила, дружина ОСОБА_7, ОСОБА_6. Річ в тому, що  ОСОБА_6, проживала окремо і з нею вони зв’язків не підтримували і

не спілкувались.  Однак в подальшому ОСОБА_10 відмовився сплачувати їм ці кошти. Тому вона змушена була звернутись з цього приводу до його керівника, а в подальшому в прокуратуру. Де їй роз’яснили про необхідність вирішення цього спору в судовому порядку. Від оформлення договору в нотаріальному порядку з позивачкою вона не ухилялась, оскільки такої пропозиції з боку позивачки не було. Всі питання з оформленням квартири ОСОБА_10 взяв на себе. Саму позивачку вона в перше побачила в судовому засіданні в березні 2006 року. Тому просила в позові відмовити і повернути документи на квартиру.

Інші відповідачі у справі ОСОБА_5, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, підтримали позицію матері - ОСОБА_4, при цьому пояснювали, що питанням продажу квартири з ОСОБА_10 займалась їх мати.

Відповідачка, ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилась, однак надала письмову заяву про розгляд справи у її відсутність при цьому проти позову не заперечувала.

Прокурор, який приймав участь у справі на боці ОСОБА_4, проти позову заперечував й вказував на його недійсність.

Долучені до участі у справі в якості третіх осіб на боці позивача, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, як відповідно подальші власники цієї квартири, будь-яких суттєвих пояснень щодо предмету спору не надали.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

    Встановлено, що  станом на 20.02.2006 року співвласниками чотирьох кімнатної квартири АДРЕСА_1 були ОСОБА_4, ОСОБА_5,  ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на підставі Свідоцтва про право власності на житло №175 від 18.06.1993 року в порядку її приватизації (л.с.4). згідно цього свідоцтва квартира належала їм на праві спільної сумісної власності. Відповідно до ст.369 ч.2 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження  спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена в письмово і нотаріально посвідчена. Як вбачається із матеріалів справи і пояснень сторін в день написання розписки співвласника квартири ОСОБА_6 не було і підпис про отримання коштів від позивачки за купівлю квартири вона не ставила. Доказів того, що ОСОБА_6 надавала згоду та уповноважувала в нотаріальному порядку інших співвласниками на відчуження квартири позивачка не надала.

 Згідно ст.220 ч.2 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання умов договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. Істотною умовою договору купівлі-продажу є предмет договору й його ціна. Згідно письмової розписки від 20.02.2006 року слідує, що відповідачі отримали 50000 грн. за продану квартируАДРЕСА_1. Однак здійснити таку продажу в цілому вони не могли, з огляду відсутності нотаріально посвідченої письмової згоди ОСОБА_6. Також в розписці не зазначено ціни продажу квартири, а вказано лише про отримання відповідачами 50000 грн. (л.с.9). В суді відповідачка ОСОБА_4 вказувала, що крім виплати цієї суми син позивачки, ОСОБА_10, обіцяв погасити борги за комунальні послуги й купити їм окремий будинок. Тому суд вважає, що сторони і в цьому питанні не досягли домовленості. Окрім цього сама позивачка не приймала участі в домовленості, щодо купівлі-продажу квартири, а тому її твердження, що між нею і відповідачами було досягнуто угоди з цього приводу є бездоказовими. Позивачкою також не представлено доказів того, що з боку відповідачів мало місце ухиляння від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, що є обов’язковою умовою для визнання такого договору дійсним. Крім цього пропозиція з боку ОСОБА_10 укласти договір купівлі-продажу

 квартири під загрозою її вилучення і наступні дії відповідачів з цього приводу суд розцінює, як спробу на вчинення правочину під впливом обману, оскільки виконавчі провадження стосовно ОСОБА_4 на цей момент уже були закриті. (л.с.59). За таких обставин визнати таким, що відбувся і дійсним цей договір купівлі-продажу спірної квартири 20.02.2006 року у суду не має підстав.

          З огляду на вище зазначене також немає підстав для задоволення вимоги позивачки, щодо зобов’язання паспортної служби Котовського МРВ УМВС України в Одеській області стосовно зняття відповідачів з реєстрації за місцем їх реєстрації постійного проживання в спірній квартирі, оскільки таке право має лише власник цієї квартири, якою вона  не є.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст.220, 319, 369, 655,657 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

    ОСОБА_3 в задоволені позову відмовити.    

    Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.223 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області протягом 10 днів з дня його проголошення, шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження, а в подальшому апеляційної скарги в 20-ти денний строк з дня подачі зазначеної заяви.

С у д д я –підпис

Суддя-                        Секретар-