УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 213/144/15-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1116/К/15 суддя: Соловйова Л.Я.

Категорія - 26 (І) Суддя-доповідач – ОСОБА_1

УХВАЛА

Іменем України

09 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Чорнобук В.І.

суддів – Братіщевої Л.А., Грищенко Н.М.

при секретарі - Булах К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 акціонерного товариства «Інгулецький  гірничо-збагачувальний комбінат» на  рішення  Інгулецького  районного суду м. Кривого Рогу від 22 квітня 2015 року  у справі за позовом  ОСОБА_2  до  ОСОБА_4 акціонерного товариства «Інгулецький  гірничо-збагачувальний комбінат», третя особа – відділення  виконавчої дирекції  Фонду  соціального   страхування  від нещасних випадків на виробництві  та професійних захворювань України у м. Кривому Розі Дніпропетровської області  про  стягнення  моральної шкоди заподіяної  ушкодженням здоров’я, пов’язаного  з виконанням трудових обов’язків, -

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3

представник відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" – ОСОБА_5

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (далі – ПАТ «Інгулецький ГЗК»), третя особа - відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про  стягнення  моральної шкоди заподіяної  ушкодженням здоров’я, пов’язаного  з виконанням трудових обов’язків.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що працюючи протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці у відповідача, він отримав професійне захворювання, у зв’язку із чим висновком МСЕК від 11.04.2012 року йому первинно встановлено стійку втрату професійної працездатності у розмірі 50% і третю групу інвалідності, з 09 квітня 2012 року до 01 травня 2013 року, з датою переогляду 01.04.2013 року. Висновком МСЕК від 20.05.2013 року повторно встановлено втрату професійної працездатності позивачем у розмірі 45 % та третю групу інвалідності, з 01 травня 2013 року по 01 травня 2015 року, з датою переогляду 01 травня 2015 року.

Позивач вважає, що у зв’язку з отриманим професійним захворюванням, йому спричинено моральну шкоду, а тому просив стягнути на його користь з ПАТ «Інгулецький ГЗК» 91 045,50 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 22 квітня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Інгулецький ГЗК» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 18 000 грн. без урахування податку з доходів фізичних осіб. В іншій частині позову – відмолено.

Стягнуто з ПАТ «Інгулецький ГЗК» в дохід держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин справи, ставить питання про зміну рішення суду, збільшивши розмір стягнутої моральної шкоди. Суд першої інстанції не врахував, що позивач є хворою людиною і змушений постійно проходити лікування. Також судом не взято до уваги, що робоче місце ОСОБА_2 знаходилось в умовах перевищення гранично-допустимих показників норм праці в декілька разів, у зв’язку з порушенням ПАТ «Інгулецький ГЗК» законодавства про охорону праці. Визначена позивачем сума відшкодування моральної шкоди в розмірі 91 045,00 грн. є незначною для відповідача з огляду на чистий дохід підприємства.

В апеляційні скарзі ПАТ «Інгулецький ГЗК», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 Зокрема, судом не враховано, що виявлення у працівника професійного захворювання не може бути безумовним підтвердженням заподіяння йому моральної шкоди. Позивач було відомо про шкідливі умови праці, але він свідомо продовжував працювати в таких умовах протягом тривалого часу. Крім того, ОСОБА_2 є застрахованою особою і може скористатись своїм правом на отримання соціальних послуг та виплат, які здійснюються Фондом соціального страхування від нещасних випадків. На думку ПАТ «Інгулецький ГЗК», позивачем надано жодних доказів, що підтверджують наявність у нього моральної шкоди. Також суд першої інстанції не звернув увагу на практику розгляду справ про стягнення моральної шкоди іншими судами.

В запереченнях на апеляційну скаргу представника позивача представник відповідача ПАТ «Інгулецький ГЗК» - ОСОБА_5 зазначає, що доводи даної апеляційної скарги є безпідставними, тому просила її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3, яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги, просила її задовольнити та заперечувала проти апеляційної скарги ПАТ «Інгулецький ГЗК», представника відповідача ПАТ «Інгулецький ГЗК» - ОСОБА_5, яка підтримала апеляційну скаргу відповідача, просила її задовольнити і заперечувала проти апеляційної скарги представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, працюючи протягом 24 років і 11 місяців в умовах важкості праці в параметрах, що перевищували гранично допустимі концентрації, машиністом бурової установки цеху Кар’єр ПАТ «Інгулецький ГЗК», отримав професійне захворювання.(а.с.17-20)

Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертої комісії Українського НДІ промислової медицини №217 від 26 січня 2012 року у позивача встановлена наявність професійного захворювання з діагнозом: Радикулопатія шийна С6, С7 і попереково-крижова L4, L5, S1 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, виражений периферичний нейросудинний синдром, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді: двобічного плечолопаткового періартрозу ПФС другого ступеню, деформуючого артрозу ліктьових та колінних суглобів ПФС першого-другого ступеню; Хронічне обструктивне захворювання легень першого ступеня (пиловий бронхіт першого ступеню, емфізема легень першого ступеню), ЛН першого ступеню. (а.с.25-26)

Актом №8 розслідування хронічного професійного захворювання від 16 лютого 2012 року встановлена причина зазначеного професійного захворювання – робота умовах важкості праці, під впливом виробничого пилу, показники яких перевищували ГДР та ГДК, що виникли в результаті порушення керівництвом підприємства, де працював хворий, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці» (а.с. 21-24).

Висновком МСЕК від 11.04.2012 року (а.с.90) ОСОБА_2первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності в загальному розмірі 50 % та третю групу інвалідності, при повторному огляді від 20 травня 2013 року (а.с. 27) та від 28 квітня 2015 встановлено 45% втрати професійної працездатності позивачем з 01 травня 2015 року до 01 травня 2017 року, з датою переогляду 01.04.2017 року.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, ст. 13 ЗУ «Про охорону праці» й виходив з обов’язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв’язку з отриманими ним на виробництві професійним захворюванням.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з акту № 8 розслідування професійного захворювання від 16 лютого 2012 року причиною професійного захворювання ОСОБА_2 є робота в умовах важкості праці, під впливом виробничого пилу, показники яких перевищували ГДР та ГДК, які виникли в результаті порушення керівництвом відповідача ПАТ «Інгулецький ГЗК», де працював хворий, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов’язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачу було відомо про шкідливі умови праці, але він свідомо продовжував працювати в таких умовах протягом тривалого часу, не знімають з відповідача ПАТ «Інгулецький ГЗК» обов’язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання.

Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв’язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курс лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв’язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Доводи представника відповідача про відсутність обов’язку ПАТ «Інгулецький ГЗК» відшкодовувати моральну шкоду, завдану позивачу з тих підстав, що останній є суб’єктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачеві вперше стійкої втрати працездатності, не передбачає у 2012 році відшкодування застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоров’я Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Так, відповідно п.27 ст.77 розділу VI «Особливі положення Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та п.22 ст.71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» призупинено на 2006 та 2007 рік дію абзацу 4 ст. 1 (в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей), пп. «е» п.1 ч.1 ст. 21, ч.3 ст.28 та ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а Законом № 107-VІ від 28.12.2007 року з п. 3 розділу X «Прикінцеві положення» вказаного Закону виключені слова, які б свідчили про відшкодування, за умов зазначених у цьому пункті, моральної шкоди потерпілим на виробництві та членам їх сімей, і водночас доповнено цей пункт новим абзацом, згідно якого відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової шкоди) застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання випадку припиняється з 01 січня 2008 року.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо неврахування судом першої інстанції судової практики щодо розгляду аналогічних справи є безпідставними та суперечать чинному законодавству, згідно якого суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України (ч.1 ст. 8 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих професійних захворювань, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Доводи апеляційного скарги представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції не враховано, що позивач є хворою людиною і змушений постійно проходити лікування та не взято до уваги, що робоче місце ОСОБА_2 знаходилось в умовах перевищення гранично-допустимих показників норм праці в декілька разів, у зв’язку з порушенням ПАТ «Інгулецький ГЗК» законодавства про охорону праці, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки вони спростовуються вказаними висновками суду.

Посилання представника позивача на ту обставину, що визначена позивачем сума відшкодування моральної шкоди в розмірі 91 045,00 грн. є незначною для відповідача з огляду на чистий дохід підприємства відхиляються колегією суддів, так як визначаючи розмір моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості з врахуванням істотних обставин, що мають значення для даного питання.

Інші доводи апеляційних скарг, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці та спростовуються вищевикладеним.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційні скарги підлягають відхиленню, а рішення суду має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" відхилити

Рішення Інгулецького  районного суду м. Кривого Рогу від 22 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: