Справа № 22ц-190/2009		Головуючий у 1  інстанції - Овсієнко Ю.К.
Категорія - цивільна		Доповідач - Лазоренко М.І.

 

 

 

 

 

 

 

                                        Р І Ш Е Н Н Я

                                  іменем України

 

 

26 лютого  2009  року				м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
Головуючого - судді	Мамонової  О.Є.
суддів:	Лазоренка М.І.,		Зінченко С.П.
при секретарі	Пільгуй Н.В.

         за участю:   ОСОБА_1, ОСОБА_2

 

         розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 листопада 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності,

 

в с т а н о в и в:

 

            В лютому 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на Ѕ частину земельної ділянки, Ѕ частину домоволодіння та на Ѕ  частину гаражу, розташованого по АДРЕСА_1.

            В обґрунтування своїх вимог позивачка вказувала, що з 1999 року перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_3, а з 21 березня 2007 року у зареєстрованому шлюбі,  у 2004 році за сумісні кошти ними була придбана земельна ділянка розміром 0,06 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, на якій у кінці 2004 року було розпочато будівництво  будинку. 6 жовтня 2008 року шлюб між сторонами було розірвано. Відповідач чинить позивачці перешкоди у користуванні та розпорядженні їх спільною власністю, тому ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на Ѕ частину земельної ділянки, Ѕ частину домоволодіння та на Ѕ  частину гаражу.

           

 

              Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 листопада 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано за нею право власності на Ѕ частину земельної ділянки, Ѕ частину домоволодіння та на Ѕ  частину гаражу по АДРЕСА_1, стягнуто з відповідача судові витрати.

 

            В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 листопада 2008 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

            Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом під час розгляду справи було необґрунтовано відмовлено в задоволенні його клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи, а саме справи за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на земельну ділянку та будинок, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки в частині покупця та визнання недійсним державного акту про право власності на землю. Також судом необґрунтовано відмовлено у задоволенні його клопотання про опитування свідків, оскільки він не брав участі  у попередньому  судовому засіданні  через його   хворобу.

Апелянт зазначає, що судом не було залучено до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_4, на кошти якої був побудований спірний будинок.  Також апелянт наголошує, що у висновку судової будівельно-технічної експертизи, на яку суд посилається в оскаржуваному рішенні, не вказується відсоток готовності та придатність будинку до експлуатації, а тому, оскільки будівництво домоволодіння не завершене, визнання судом права власності на нього суперечить положенням статті 331 ЦК України.          

Крім того, апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення суду суперечить статті 376 ЦК України, так як будинок є самочинним будівництвом, що підтверджується довідкою управління архітектури та будівництва про відсутність дозволу на спорудження будинку на ім'я ОСОБА_3 за період з 2004 року.

 

             Вислухавши суддю - доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

             

          Як вбачається з матеріалами справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 1999 року перебували у фактичних шлюбних відносинах, ІНФОРМАЦІЯ_1  у  них народилася донька  ОСОБА_7,  з 21 березня 2007 року по 6 жовтня 2008 року вони перебували у зареєстрованому шлюбі.  В наведений  період  часу ніхто  із  сторін не  перебував у будь - якому  в іншому  шлюбі, між ними  склалися  усталені  відносини, що  притаманні  подружжю.   Договір  з приводу створення майна та  його  поділу  між  ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не укладався. 

          1 червня 2004 року  на ім'я ОСОБА_3 було придбано земельну ділянку площею 600 кв. м., розташовану  в        АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 01.06.2004 року  та  державним  актом  на  право  власності  на  земельну  ділянку НОМЕР_1 від 10.02.2005 року (а.с.8,9). На вказаній земельній ділянці в кінці 2004 року було розпочато будівництво житлового будинку.

         Відповідно  до висновку  експерта № С - 8972 судової будівельно - технічної експертизи   від 22.08.2008 року   за  даними  технічного  паспорту  від  15.07. 2008 року  будинок  готовий  та придатний   до  експлуатації.

Згідно повідомлення управління  архітектури та містобудування Чернігівської міської ради від 16.02.2009 року  та Новозаводської районної у м. Чернігові ради від 25.02.2009 року ОСОБА_3 дозвіл на будівництво  житлового  будинку  та гаражу  за адресою: АДРЕСА_1 за період з 2004 року  по  цей час не надавався  і відповідне рішення не приймалося.

 

         Установивши  зазначене, апеляційний суд вважає, що  суд першої  інстанції  вірно  встановив,  що  сторони  по  справі  знаходились у фактичних шлюбних  відносинах з 1999 року, а з 21.03.2007 року по 6 жовтня 2008 року у зареєстрованому  шлюбі,  а тому спірне  майно  набуте  ними  за час  спільного  проживання, а саме  спірна  земельна ділянка,  належить  ОСОБА_3 та ОСОБА_1  на праві спільної  сумісної  власності та  підлягає  поділу між  сторонами,  в рівних частках.

         Наведений  висновок  узгоджується з положеннями Сімейного Кодексу, зокрема з ч.1 ст. 74 СК України, якою  передбачено, що  якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до ст.ст. 60, 63 Сімейного Кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, та які мають рівні права на володіння, користування і розпорядження цим майном. Також, згідно ст. 68 Кодексу, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

            Згідно ч.1 ст.70 Кодексу, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. 

          Крім того, висновок суду, що земельна ділянка є спільним сумісним  майном ОСОБА_3 та ОСОБА_1, відповідає  положенням ч.1 ст. 86 та  п.”а” ч. 2 ст. 89 ЗК України.

 

         Проте, з висновком суду в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на Ѕ частину будинку та гаражу апеляційний суд погодитись не може виходячи з наступного.

          Відповідно  до  ч. 2 ст.331 ЦК  України   право  власності  на  новостворене  нерухоме  майно  (житлові  будинки, будівлі, споруди  тощо) виникає  з  моменту  завершення  будівництва.

         Відповідно  до  ч.2  ст. 376 ЦК  особа, яка  здійснює  самочинне  будівництво  нерухомого  майна, не  набуває права  власності  на  нього.

         Враховуючи, що  відповідний дозвіл  місцевої  ради  на   будівництво  житлового  будинку  та гаражу  за адресою АДРЕСА_1  ОСОБА_3  не надавався  і відповідне рішення  з цього питання не приймалося,   апеляційний  суд  прийшов  до  висновку, що   наведені  будівлі є самочинним  будівництвом,  а тому відсутні   підстави для  їх  поділу    між ОСОБА_1,  та  ОСОБА_3  та  визнання  за  ними  права   власності.

         На  наведені  обставини  справи суд 1 інстанції  уваги  не  звернув.

За   таких  обставин апеляційний  суд вважає, що апеляційна  скарга  ОСОБА_3   підлягає частковому  задоволенню,  а рішення суду є таким, що  не відповідає обставинам справи,  прийняте з порушенням норм матеріального  права, а  тому рішення  в частині  визнання за ОСОБА_1  права  власності  на  Ѕ  частину  будинку та  Ѕ  частину гаражу  підлягає  скасуванню.   

         Інші  доводи апеляційної  скарги не  спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо  перебування сторін у фактичних шлюбних  відносинах з 1999 року, а з 21 березня 2007 року по 6 жовтня 2008 року у зареєстрованому  шлюбі,  визнання  за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину земельної ділянки  та  не  дають підстав  для  скасування  рішення  суду в наведеній частині.

  

                Відповідно до ст.88 ЦПК України суд  вирішує  питання  про  судові  витрати  з  врахуванням  наданих  і документально  підтверджених  даних  про  судові  витрати сторони, на користь якої ухвалено рішення, тому з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 апеляційний  суд  вважає за необхідне  стягнути  документально підтверджені судові витрати, які  складають 81 грн.

                Керуючись ч.2 ст. 331, ч.2 ст. 376 ЦК України ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України,  України, апеляційний суд,

 

                                                       в и р і ш и в:

         Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

           Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 листопада 2008 року в частині визнання за ОСОБА_1  права  власності  на  Ѕ  частину  будинку та  Ѕ  частину гаражу, які знаходяться  по АДРЕСА_1 та  розподілу судових витрат  - скасувати.

         Рішення суду   в частині  позовних вимог ОСОБА_1  про визнання права  власності  на земельну  ділянку  викласти в наступній  редакції:

         „Визнати за ОСОБА_1 право  власності  на Ѕ  частину  земельної  ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в межах  визначених державним  актом  на  право  власності  на  земельну  ділянку НОМЕР_1 від 10.02.2005 року, виданого  на ім'я ОСОБА_3.

         Визнати за ОСОБА_3 право власності  на Ѕ  частину  земельної  ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в межах  визначених державним  актом  на  право  власності  на  земельну  ділянку НОМЕР_1 від 10.02.2005 року, виданого  на ім'я ОСОБА_3.

         Відмовити  ОСОБА_1 у задоволенні  позовних вимог  про визнання права  власності   на  Ѕ  частину  будинку, на  Ѕ  частину гаражу, які знаходяться  по АДРЕСА_1.

         Стягнути  з ОСОБА_3  на  користь ОСОБА_1  у відшкодування  сплаченого судового  збору - 51 грн. та витрат на  інформаційно-технічне  забезпечення - 30 грн., а всього 81 грн.”

          Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

 

                 Головуючий:                                                       Судді: