УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2015 р. Справа № 876/8354/14

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді:                      Ліщинського А.М.,

суддів:                                                             Довгої О.І., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання:                     Керод Х.І.

з участю представника позивача: Вахняка О.Є.

та представника відповідача: Гурняк О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елат» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

10.07.2014 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.06.2014 року №0002852201/9079 та №0002862201/9081.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що висновки податкового органу про порушення податкових зобов’язань по податку на додану вартість та податку на прибуток, про нікчемність та фіктивність господарських операцій з ТзОВ «Конді-50» не відповідають дійсності, оскільки реальність взаємовідносин між сторонами господарських зобов’язань спростовується належними первинними документами та сплатою додану вартість та податку на прибуток.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 18.06.2014 року №0002862201/9081 та №0002852201/9079.

Відповідач постанову оскаржив, не погодившись із зазначеним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, зазначивши, що оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та є незаконною, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі покликається на те, що позивачем безпідставно включено суми податку на додану вартість до податкового кредиту на підставі безтоварних угод, укладених з метою штучного формування податкового кредиту а не з метою реального настання наслідків.

У ході апеляційного розгляду представник апелянта Гурняк О.О. нвдвла пояснення та просить відхилити апеляційну скаргу.

Представник позивача Вахняк О.Є. у ході апеляційного розгляду надав пояснення та просить відхилити апеляційну скаргу.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що Акт перевірки не містить об'єктивного аналізу господарських операцій вчинених позивачем з ТзОВ «Конді-50», натомість ґрунтується виключно на припущеннях про те, що вони не могли відбутись.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Правильність вирішення справи відповідно до вимог ст.13 КАС України забезпечується системою: апеляційною та касаційною. Можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень є принципом адміністративного судочинства, що спрямований на забезпечення прав осудності (законності та обґрунтованості) судових рішень.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, що з 28.04.2014 року по 06.05.2014 року Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Львова Головного управління МІндоходів у Львівській області проведено позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Елат».

За результатами даної перевірки складено Акт від 14.05.2014 року №197/160/13-0-22-01/222348212 (надалі - Акт перевірки), яким встановлено порушення вимог п.44.1 ст.44, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.8 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, завищено витрати по розрахунках з ТзОВ «Конді-50» за 4 квартал 2012 року на 101775,25 грн., в результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2012 року на суму 23408 грн.; п.198.1, 198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, завищено податковий кредит по розрахунках з ТзОВ «Конді-50» в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2012 року на суму 20055,05 грн.

На підставі Акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0002862201/9081 від 18 червня 2014 року, яким донараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 30532,50 грн., з яких 20355,00 грн. сума основного платежу та 10177,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції, а також податкове повідомлення-рішення №0002852201/9079 від 18 червня 2014року, яким донараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 29260, 00 грн., з яких 23408,00 грн. сума основного платежу та 5852,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

В своїх висновках ДПІ у Шевченківському районі м. Львова покладається на твердження, що господарські операції між ТзОВ «Елат» та ТзОВ «Конті-50» є такими що фактично не відбулись, а отже є нікчемними оскільки не були спрямованими на настання реальних наслідків. Відповідно податковий орган вважає що Позивач не мав достатніх підстав щодо відображення вищезгаданих господарських операцій у податковому обліку та включення відповідних сум з податку на додану вартість до податкового кредиту.

До матеріалів справи позивачем долучено накладні на отримання товарів, сировини та послуг та акти виконаних робіт на суму 122130,30 грн., в тому числі ПДВ 20355,05 грн., а саме: видаткова накладна від 02.10.2012 року №РН-10-0215 про поставку гумової суміші на суму 40632, в тому числі ПДВ 6772,00 грн., видаткова накладна від 03.10.2014 року №РН-10-0312 на поставку основи та ковпачка на суму 28950,30 грн., в тому числі ПДВ 4825,05 грн., акт здачі-прийомки виконаних робіт від 03.10.2012 року №11 на чорнову обробку корпуса на суму 52 548,00 грн., в тому числі ПДВ 8758,00 грн.

Податок на додану вартість в сумі 20355,05 грн. віднесено до податкового кредиту за жовтень 2012 року на підстав податкових накладних від 02.10.2012 року №45 на загальну суму 40632,00 грн., в тому числі ПДВ 6772,00 грн., від 03.10.2012 року №80 на загальну суму 24125,25 грн., в тому числі ПДВ 4825,05 грн., від 03.10.2012 року №81 на загальну суму 52548,00 грн., в тому числі ПДВ 8758,00 грн.

Відповідач стверджує, що вищевказані податкові накладні, на підставі яких включено суми податку на додану вартість до податкового кредиту, виписано на підставі безтоварних угод, укладених з метою штучного формування податкового кредиту, а не реального настання правових наслідків. Податковий орган вважає, що відсутні підстави вважати товарно-матеріальні цінності, вказані у вищезгаданих накладних, фактично отриманими позивачем, а, відповідно, наявність лише податкової накладної без фактичного здійснення господарські операції (оприбуткування товару, надання послуг чи їх оплати) не може бути підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Згідно п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Пунктом 57.3. ст. 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Колегія суддів зазначає, що по суті взаємовідносин ТзОВ «Елат» з ТзОВ «Конді-50» здійснювались шляхом укладення правочинів. В оспорюваному Акті оскаржено тільки взаємовідносини щодо трьох позицій, хоча, як видно з долучених матеріалів, взаємовідносини між позивачем і ТзОВ «Конді-50» включали в себе і інші поставки товарно-матеріальних цінностей, які безпосередньо підкріплені в акті:

- накладну від 02.10.12 року на суму 40632 грн. Згідно вищевказаної накладної позивачу посталено гумові суміші. Вказані суміші підприємством безпосередньо використано в господарській діяльності, в тому числі послуги на виготовлення пресформ, обгумування дисків катка для БТ техніки. На підтвердження виробничої можливості долучено договір оренди приміщення та обладнання;

- накладну від 03.10.12 року на суму 28950,30 грн. Згідно накладної закуплено основа і ковпачок. Дані ТМЦ згодом реалізовано на ДП „Львівський бронетанковий завод". На підтвердження даного факту позивачем долучено видаткові накладні, картки складського обліку ДП „ЛБТЗ " (підтверджують факт держання заводом і внутрішнього обліку ТМЦ) а також шляхові листи заводу, оскільки позивач не має свого транспорту поставка відбувалась самовивозом;

- акт від 03.10.2012 року на виконання чорнової обробки корпуса.

Враховуючи те, що продукцію, вказану у вищезгаданих податкових накладних, було поставлено на підприємство, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено суми податку на додану вартість, нараховані у зв'язку з придбанням продукції для подальшого використання в господарській діяльності до суми податкового кредиту.

Відповідно до п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 року, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Згідно з п.6 даного Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Однак, всупереч наведеним вимогам, Акт перевірки не містить об'єктивного аналізу господарських операцій вчинених позивачем з ТзОВ «Конді-50», натомість ґрунтується виключно на припущеннях про те, що вони не могли відбутись, а отже є нікчемними.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Мотивація та докази, наведені у апеляційній скарзі, не дають адміністративному суду апеляційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

За таких обставин справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, оскільки вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм у оскаржуваному судовому рішенні належну правову оцінку.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не являються суттєвими і не складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 160 ч.3, 195, 196, 198 п.1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2014 року у справі №813/4882/14 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.М.Ліщинський

Судді О.І.Довга

І.І.Запотічний