справа 2 а -192/09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2009 року Гірницький районний суд м. Макіївки Донецької області у складі:

головуючого судді Кульбакова І.В.,

при секретарі Тураєвої Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради, про визнання неправомірною відмови у виплаті одноразової грошової допомоги інваліду війни та стягнення заборгованості недоотриманої одноразової грошової допомоги інваліду війни за 2005-2007 роки у розмірі 6839 гривень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області про визнання неправомірною відмови у виплаті недоотриманої одноразової щорічної грошової допомоги інваліду війни та стягнення недоотриманої одноразової щорічної грошової допомоги інваліду війни за 2005-2007 роки, посилаючись на те, що він є інвалідом 3 групи, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Згідно ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має статус ветерана війни і згідно з ч. 5 ст. 13 цього Закону має право на пільги, а саме, на щорічне отримання до 05 травня одноразової грошової допомоги у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком. Відповідачем йому фактично було виплачено зазначену допомогу в таких розмірах:

·в 2005 році - 270 гривень;

·в 2006 році - 270 гривень;

·в 2007 році - 300 гривень.

Позивач вважає, що відповідачем йому недоплачена грошова допомога до 05 травня за 2005, 2006, 2007 роки у загальному розмірі 6389 гривень.

Позивач просить суд визнати неправомірною відмову відповідача у виплаті йому грошової допомоги до 05 травня в розмірі 7 мінімальних пенсій за віком та просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по недоотриманій грошовій допомозі до 05 травня за 2005, 2006, 2007 роки у розмірі 6389 гривень.

ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2, що діє на підставі довіреності від 05 лютого 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала та зазначила суду, що у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551 - XII із змінами та доповненнями, щорічно до 05 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам 1 групи - десять мінімальних пенсій за віком, 2 групи - вісім мінімальних пенсій за віком, 3 групи - сім мінімальних пенсій за віком. Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року 3 10-рп/2008, яке набрало чинності 22 травня 2008 року, положення пункту 20, розділу IIЗакону України «Про Державний Бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо виплат щорічної разової грошової допомоги до Дня Перемоги було визнано неконституційним.

Відповідно до п. 5 зазначеного рішення, положення п. 20 розділу IIЗакону України «Про Державний Бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто з 22 травня 2008 року а таким чином з цього моменту вказані норми недійсні.

Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року передбачена виплата щорічної разової грошової допомоги до 05 травня. Виплати управлінням проводяться до цієї дати щорічно. Тобто виплата у 2008 році щорічної разової грошової допомоги

проведена до дня ухвалення Конституційним Судом рішення. ОСОБА_1, як інваліду З групи щорічна разова грошова допомога в 2005 році була виплачена у розмірі 270 гривень, відповідно до ст.30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», в 2006 році була виплачена у розмірі 270 гривень, відповідно до ст. 30 Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік». В 2007 році виплачена була у розмірі 300 грн., відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік».

Суд, вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач - ОСОБА_1, є інвалідом 3-ї групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, це підтверджується копією довідки серії № 233203 та посвідченням серії Б № 277789, яке безтермінове і дійсне на всій території України (а.с. 5, 6)

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з належних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених Законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законом.

Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення та сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Як передбачено ст. 4 цього Закону, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до ст. 7 зазначеного Закону до інвалідів війни належать також інваліди з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Оскільки позивач є інвалідом 3 групи внаслідок ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, тому він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни.

Основними завданнями Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є зокрема, надання пільг, переваг та соціальних гарантій.

Пільги інвалідам війни та особам прирівняним до них передбачені ст. 13 цього Закону. Так відповідно до ч. 5 вказаної статті, інвалідам війни 3 групи щорічно до 05 травня виплачується разова грошова допомога у розмірі 7 мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до зазначених вимог, позивач отримував щорічно грошову допомогу до 05 травня.

У судовому засіданні встановлено та не оспорювався той факт, що позивачу була виплачена вказана допомога в наступних розмірах:

в 2005 році - 270 гривень;

в 2006 році - 270 гривень;

в 2007 році - 300 гривень.

У відповідності до ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Позивач вважає, що відповідач виплатив йому грошову допомогу до 05 травня в 2005, 2006, 2007 роках не в повному обсязі, як це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому звернувся до відповідача з проханням про виплату не донарахованої йому допомоги. Проте, позивачу було відмовлено відповідачем в задоволенні його звернення, з посиланням на те, що розмір щорічної грошової допомоги до 05 травня відповідної категорії громадян були встановлені Законом України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, що підтверджується листом від 29 грудня 2008 року. (а.с. 13)

Суд вважає, що обґрунтування відповідачем стосовно виплати позивачу щорічної грошової допомоги до 05 травня у зазначених вище розмірах у 2007 році безпідставними, а його відмову позивачу стосовно доплати вказаної допомоги за вказані роки неправомірною за наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб,

передбачені Конституцією України та Законами України.

На виконання вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відповідач здійснив виплату грошової допомоги до 05 травня в розмірах, встановлених Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.

Так, на думку суду, відповідач у 2007 році здійснив виплату позивачу щорічної грошової допомоги до 05 травня в розмірі 300 не в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» виплату щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у 2007 році в тому числі, інвалідам третьої групи, зупинено.

В той же час, п.1 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року положення п. 13 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» визнано неконституційними.

Таким чином, відповідач повинен був сплатити ОСОБА_1 щорічну грошову допомогу до 05 травня у 2007 році в розмірі, встановленому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тобто в розмірі сімох мінімальних пенсій за віком.

Змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у 2007 році в частині зменшення розміру одноразової щорічної допомоги внесено не було, таким чином, виплата одноразової щорічної допомоги у 2007 році здійснена відповідачем з порушенням норм спеціального Закону.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом збільшений на 1 відсоток (що встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з 1 квітня 2007 року)

Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, яка діяла на момент виплати допомоги) мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, збільшений на 1 відсоток (що встановлено Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з 01 квітня 2007 року)

Прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на 2007 рік відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 62 «Про Державний бюджет України на 2007 рік», з 01 квітня 2007 року складав 406 грн. Таким чином, мінімальний розмір пенсії за віком складає 406 грн. + (406 х 0,01= 4, 06) = 410 грн. 06 коп.

Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2007 рік, який повинен бути виплачений позивачу, складає: 410,06 х 8 = 2870 грн. 42 коп.

Оскільки відповідач у 2007 році здійснив виплату щорічної разової грошової допомоги до 05 травня в розмірі 300, тому стягненню підлягає 2870, 42 грн. - 300 грн. = 2570 гривень 42 копійки.

Так, відповідно до принципу верховенства права та законності - суд, при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави. Крім того, як роз'яснено постановою Пленуму Верховного Суду України № 9, від 01.11. 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»,- судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу, підлягають оцінці на відповідність як Конституції України так і закону.

Виплата, що була здійснена відповідачем у 2005, 2006 роках у розмірах, передбачених Законом України «Про Державний бюджет» за відповідні роки, є правомірною, оскільки наявність статей цього Закону, які встановлюють розмір щорічної разової грошової допомоги до 05 травня, не визнані неконституційними, це доводить правомірність застосування зазначених норм відповідачем при виплаті спірної допомоги за ці роки.

Таким чином, суд визнає неправомірною відмову відповідача ОСОБА_1 у виплаті щорічної разової грошової допомоги до 05 травня у 2007 році та стягує з Управління праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради Донецької області на користь позивача щорічну грошову допомогу до 05 травня в розмірі сімох мінімальних пенсій за віком за 2007 рік в сумі 2570 гривень 42 копійки, в задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовляє.

На підставі викладеного та керуючись ст. 22 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», ст. 17-20, 69-72, 86, 158-163 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради, про визнання неправомірними дії відповідача щодо відмови у виплаті недоотриманої одноразової щорічної допомоги інваліду війни згідно розмірів, встановлених ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального статусу» та стягнення недоотриманої одноразової щорічної грошової допомоги інваліду війни за 2005 - 2007 роки - задовольнити частково.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової щорічної грошової допомоги інваліду війни до 05 травня за 2007 рік згідно розмірів, встановлених ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального статусу» - неправомірними.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Гірницької районної адміністрації Макіївської міської ради на користь ОСОБА_1 суму щорічної грошової допомоги інваліду війни до 05 травня за 2007 рік у розмірі 2570 гривень 42 копійки, за рахунок державного бюджету.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, а разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього кодексу - з дня складення в повному обсязі, або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.