КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2015 р. Справа№ 910/27026/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Куксова В.В.

Авдеєва П.В.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 16.06.2015 року по справі № 910/27026/14 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Федерації професійних спілок України на рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2015 року по справі № 910/27026/14 (суддя - Босий В.П.)

За позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі

Фонду державного майна України

до Федерації професійних спілок України

про визнання права власності та витребування майна

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Федерації професійних спілок України про визнання права власності та витребування майна.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.02.2015 року у справі № 910/27026/14 позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задоволено повністю. Визнано право власності держави України в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) на учбово-спортивну базу "Спартак", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, а саме: готель (літера "А") площею 921,6 кв.м, гаражі (літера "Д") площею 476,4 кв.м, філію готелю (літера "Б") площею 182,3 кв.м, басейн (літера "В") площею 922,0 кв.м, побутове приміщення (літера "К") площею 107,5 кв.м, спортивний комплекс з трибунами та адмінкорпусом (літера "Г") площею 4 095,9 кв.м, прохідну (літера "Е") площею 27,2 кв.м, будівлю (білетні каси) (літера "Л") площею 138,2 кв.м, склад (роздягальня, душові) (літера "Ж") площею 117,6 кв.м, сауну (літера "З") площею 125,4 кв.м, дворовий туалет (літера "И") площею 106,7 кв.м, трансформаторну підстанцію (літера "М") площею 34,8 кв.м. Витребувано від Федерації професійних спілок України (01012, м. Київ, Майдан Незалежності, 2; ідентифікаційний код 00014479) у державну власність України в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9; ідентифікаційний код 00032945) учбово-спортивну базу "Спартак", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, а саме: готель (літера "А") площею 921,6 кв.м, гаражі (літера "Д") площею 476,4 кв.м, філію готелю (літера "Б") площею 182,3 кв.м, басейн (літера "В") площею 922,0 кв.м, побутове приміщення (літера "К") площею 107,5 кв.м, спортивний комплекс з трибунами та адмінкорпусом (літера "Г") площею 4 095,9 кв.м, прохідну (літера "Е") площею 27,2 кв.м, будівлю (білетні каси) (літера "Л") площею 138,2 кв.м, склад (роздягальня, душові) (літера "Ж") площею 117,6 кв.м, сауну (літера "З") площею 125,4 кв.м, дворовий туалет (літера "И") площею 106,7 кв.м, трансформаторну підстанцію (літера "М") площею 34,8 кв.м. Стягнуто з Федерації професійних спілок України (01012, м. Київ, Майдан Незалежності, 2; ідентифікаційний код 00014479) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, Федерація професійних спілок України, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Федерації професійних спілок України по справі № 910/27026/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Яковлєва М.Л., суддів Куксов В.В., Авдеєв П.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 року по справі № 910/27026/14 прийнято апеляційну скаргу Федерації професійних спілок України до провадження і призначено перегляд рішення на 14.04.2015 року.

19.03.2015 року від Прокуратури міста Києва надійшли додаткові документи.

14.04.2015 року від Федерації професійних спілок України надійшло клопотання про залучення документів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2015 року по справі № 910/27026/14 відкладено розгляд справи на 19.05.2015 року та витребувано додаткові документи.

18.05.2015 року від Федерації професійних спілок України надійшло клопотання про залучення документів на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги Федерації професійних спілок України на рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2015 року по справі № 910/27026/14 та відкладено розгляд справи 26.05.2015 року о 11 год. 10 хв.

26.05.2015 року від Фонду державного майна України надійшло клопотання про залучення додаткових доказів.

У судовому засіданні, призначеному на 26.05.2015 року оголошено перерву до 16.06.2015 року.

Представник відповідача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Представник прокурора в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи всіх необхідних для перегляду рішення доказів, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутністю представників прокурора та позивача, проти чого також не заперечує представник відповідача, присутній у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2015 року по справі № 910/27026/14 - слід скасувати, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що спірне нерухоме майно було створено (введено в експлуатацію) 30.05.1980 року, що підтверджується актом приймання в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого реконструкцією комплексу УСБ ДСО "Спартак".

18.11.1990 року між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України було підписано договір, яким за останньою було закріплено на праві власності учбово-спортивну базу "Спартак", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105.

Згідно з даними Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві на цей час за відповідачем зареєстровано на праві власності учбово-спортивну базу "Спартак", а саме: готель (літера «А») площею 921,6 кв.м., гаражі (літера «Д») площею 476,4 кв.м., філія готелю (літера «Б») площею 182,3 кв.м., басейн (літера «В») площею 922,0 кв.м., побутове приміщення (літера «К») площею 107,5 кв.м., спортивний комплекс з трибунами та адмінкорпусом (літера «Г») площею 4095,9 кв.м., прохідна (літера «Е») площею 27,2 кв.м. будівля (білетні каси) (літера «Л») площею 138,2 кв.м. склад (роздягальна, душові) (літера «Ж») площею 117,6кв.м., сауну (літера «З») площею 125,4 кв.м., дворовий туалет (літера «И») площею 106,7 кв.м., трансформаторна підстанція (літера «М») площею 34,8 кв.м.

Спірне майно зареєстроване за відповідачем на підставі рішення Подільського районного суду міста Києва від 21.03.2008 року у справі № 2/432 за позовом Федерації професійних спілок України до Потерюка В.А. про усунення перешкод у користуванні майном та визнання права власності.

Зазначеним рішенням також встановлено щодо перебування спірного майна у віданні профспілок та будівництва його за радянських часів.

24.10.2014 року № 7519/9.1 від Міністерства молоді та спорту України надійшов лист до Генеральної прокуратури України (а.с 15-16), в якому останній просить звернутись до господарського суду міста Києва з заявою щодо визнання права власності за державою на будівлі Учбово-спортивної бази по вул. Фрунзе, 105 у м. Києві.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" спортивна споруда це нерухоме майно, призначене для занять фізичною культурою і спортом.

У зв'язку з чим, заступник прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Федерації професійних спілок України про визнання права власності та витребування майна, а саме: нерухоме майно - учбово-спортивну базу "Спартак", що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, а саме: готель (літера "А") площею 921,6 кв.м, гаражі (літера "Д") площею 476,4 кв.м, філію готелю (літера "Б") площею 182,3 кв.м, басейн (літера "В") площею 922,0 кв.м, побутове приміщення (літера "К") площею 107,5 кв.м, спортивний комплекс з трибунами та адмінкорпусом (літера "Г") площею 4 095,9 кв.м, прохідну (літера "Е") площею 27,2 кв.м, будівлю (білетні каси) (літера "Л") площею 138,2 кв.м, склад (роздягальня, душові) (літера "Ж") площею 117,6 кв.м, сауну (літера "З") площею 125,4 кв.м, дворовий туалет (літера "И") площею 106,7 кв.м, трансформаторну підстанцію (літера "М") площею 34,8 кв.м.

Позов мотивовано тим, що спірне майно є державною власністю та у визначеному законодавством порядку відповідачу не передавалося, а тому його використання та розпорядження останнім свідчить про невизнання права власності держави на таке майно.

Зазначена спортивна споруда належить до державної власності з огляду на наступне.

За радянських часів профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та до 1991 року були загальносоюзною громадською організацією.

Постановою XIX з'їзду профспілок СРСР від 27.10.1990 "Про особливості профспілок СРСР" встановлено, що профспілкові об'єкти є єдиною власністю профспілок СРСР.

Виходячи із зазначеного, профспілки являли собою єдину загальносоюзну громадську організацію з єдиною власністю без розмежування на республіканські та інші профспілкові організації.

Тобто, профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією, а спірний об'єкт належить до майнових комплексів громадської організації колишнього СРСР, розташованих на території України.

Згідно із Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про економічну самостійність Української РСР" основу економічної самостійності Української РСР утворює власність її народу на національне багатство. Власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки. До власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв'язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України.

Пунктом 1 постанови Верховної Ради Української РСР "Про реалізації Закону "Про економічну самостійність Української РСР" від 03.08.1990 р. встановлено імперативне правило, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української РСР, визнаються недійсними і забороняються.

Постановою Верховної Ради УРСР "Про управління державним майном Української РСР" від 15.10.1990 р. встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Указом Президії Верховної ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991 р. встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

На виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №227 від 24.09.1991 р., відповідно до якої організацію роботи по переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, у відання органів державного управління України покладено на Урядову комісію, створену розпорядженням №237 від 11.09.1991 р. Кабінету Міністрів України, Фонд державного майна України та органи державного управління України, у відання яких переходять зазначені підприємства.

З огляду на вищевикладене, майно, що розташовано за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 105, учбово-спортивна база "Спартак" не могло перейти у власність Федерації незалежних профспілок України (а згодом і до відповідача), оскільки перейшла у державну власність відповідно до викладених вище положень нормативно-правових актів.

Крім того, постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-XII "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" передано Фонду державного майна України тимчасово, до визначення правонаступників, майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів загальносоюзних громадських організацій.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-XII "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991 № 1452-XII та згідно вимог Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території нашої країни, є державною власністю України.

Постановою Верховної Ради УРСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 10.11.1990 № 506-XII введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення в дію Закону України Української РСР про роздержавлення майна.

Таким чином, майно, яке перебувало у віданні профспілкових організацій, в силу вказаних законодавчих актів є державним, а будь-які дії щодо зміни власника такого майна суперечать закону, а також державному суверенітету і економічним інтересам держави.

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. Фонд державного майна України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Прем'єр-міністра України.

Відповідно до вимог вищевказаних постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 року "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" та від 04.02.1994 "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" функції щодо розпорядження спірним майном повинен виконувати Фонд державного майна України.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Виходячи із положень зазначеної статті ЦК України така форма судового захисту, як визнання права власності, полягає у визнанні вже наявного у особи права, а не у наділенні особи таким правом.

Тобто, рішення про визнання права власності не є підставою набуття такого права, оскільки може бути спрямоване лише на захист вже наявного права.

При цьому, вирішуючи спір про визнання права власності суд виходить виключно із тих обставин, які стосуються предмета доказування в межах даної конкретної справи.

Таким чином, у разі встановлення в межах певної судової справи обставин, які свідчать про належність позивачу права власності на майно на законних підставах, наявність раніше прийнятого судового рішення про визнання такого права за відповідачем не є перешкодою для визнання права власності на таке майно за позивачем та витребування його від відповідача.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно вимог ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно вимог ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з вимогами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, належним власником спірної учбово-спортивної бази є держава в особі Фонду державного майна України, а будь-які дії щодо зміни власника такого майна суперечать закону, а також державному суверенітету і економічним інтересам держави.

Разом з тим, відповідачем було подано клопотання про застосування строку позовної давності.

Колегія суддів після дослідження зазначеного клопотання прийшла до висновку щодо його задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)

Згідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України його правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки на час прийняття Цивільного кодексу України строк позовної давності для захисту права, яке прокурор та позивач вважають порушеним, сплив, необхідно застосувати до спірних правовідносин статтю 80 Цивільного кодексу Української РСР, відповідно до якої закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 297 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках передбачених законом. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, або визнання незаконними правових актів дій чи рішень органів і посадових осіб.

Статтею 29 ГПК України передбачено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина та держави.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений органи набуває статусу позивача.

За змістом роз'яснення в пунктах 5 та 6 рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року справі № 1-1/99 за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, фактично є позивачем у справах, порушених за позовною заявою прокурора.

Представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) па підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб'єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації. Отже, за змістом пункту 2 статті 121 Конституції України та статей 2 і 29 Арбітражного процесуального кодексу України під представництвом інтересів держави в арбітражному суді треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи повноваження щодо захисту інтересів держави, вчиняє в суді процесуальні дії. Ці дії згідно з частинами першою та другою статті 29 Арбітражного процесуального кодексу України включають звернення: прокурора до арбітражного суду з позовною заявою, участь у справах, порушених за його заявою, у разі коли це передбачено законом або визнано за необхідне арбітражним судом, або за ініціативою прокурора, якщо цього вимагає захист інтересів держави.

Відповідно до п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Таким чином, повноваження прокурора щодо строку позовної давності, повинні відповідати правам, які має позивач - Фонд державного майна України, тому для вирішення питання щодо наявності поважних причин пропущеного строку звернення до суду має значення, з яких причини саме позивач по справі не звернувся своєчасно з даними позовними вимогами. Проте поважних причин позивачем до суду не надано, а про порушення свого права як можливого власника спірного майна, позивач повинен був знати ще з моменту коли в нього виникло право на оформлення права власності, тобто з моменту прийняття Постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 року № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» та від 04.02.1994 року № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР».

Крім того, відповідно до пункту 1.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних правовідносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені Цивільним кодексом Української РСР 1963 року.

Оскільки постанову № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» було прийнято 04.02.1994 року, сплив загального строку позовної давності настав 05.02.1997 року.

За таких обставин судом першої інстанції в порушення приписів пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України застосовано законодавство, що не підлягає застосуванню, що є порушенням норми матеріального права.

Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (ст. 75 цього ж кодексу відповідній редакції).

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов.

Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і переривання перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством УРСР і статтями 78 і 79 Цивільного кодексу Української РСР (ст. 76 зазначеного кодексу).

З матеріалів справи вбачається, що постанови Верховної Ради України прийнято від 10.04.1992 року № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» та від 04.02.1994 року № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР», а прокурор звернувся із позовною заявою у грудні 2014 року, тобто майже через 10 років після дня прийняття останньої постанови. Позов заявлено в особі Фонду державного майна України без обґрунтування пропуску строку позовної давності саме Фондом. Доводи прокурора про поважність причин пропуску є безпідставними, оскільки із позовної заяви не вбачається, коли саме прокурору стало відомо про наявність порушеного права і чому суд повинен поновити цієї строк.

Відповідно до статті 80 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

За таких обставин судова колегія вважає, що прокурором пропущений строк позовної давності, а тому на підставі ст. 80 Цивільного кодексу Української РСР у редакції 1963 року зазначене є підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 02.09.2014 року у справі № 6/17-3062-2011 та від 25.03.2015 року у справі № 11/163/2011/5003.

Частиною 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що Федерація професійних спілок України не могла набути право власності на спірне майно, оскільки не доведено наявність саме у Федерації профспілок України права власності на спірне майно та законні підстави на розпорядження ним.

Разом з тим, як власник майна так і прокуратура у встановлені строки для захисту свого цивільного права або інтересу не звернулися із зазначеним позовом. Поважних причин для поновлення позовної давності не встановлено.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, а тому остання відмовляє заступнику прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України у позові до Федерації професійних спілок України про визнання права власності та витребування майна на підставі спливу строку позовної давності.

Щодо посилань апелянта на рішенням Подільського районного суду міста Києва від 21.03.2008 року у справі № 2-1882/2008 (а.с. 31-34) за позовом Федерації професійних спілок України до Потерюка В.А. про усунення перешкод у користуванні майном та визнання права власності, то колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 року № 901/2493/13 зазначено, що оскільки спірне майно розташоване на території України та перебувало у віддані загальносоюзної громадської організації, а на момент створення об'єднання профспілок, організацій профспілок у м. Києві "Київська міська рада профспілок" перебувало у державній власності, то таке майно не могло бути відчужене без згоди його власника - держави в особі Фонду державного майна України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що власник учбово-спортивної бази "Спартак" держава в особі Фонду державного майна України не приймала участі у розгляду справи № 2-1882/2008.

Крім того, згідно вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Беручи до уваги, що спортивна споруда є державною, інші особи можуть володіти нею виключно на підставах, які передбачені законом для відчуження державного майна, та за згодою Фонду державного майна України.

Доказів передачі спірного майна відповідачу ані до суду першої інстанції ані до суду апеляційної інстанції не надано.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

У відповідності до пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення.

Таким чином, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Федерації професійних спілок України на рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2015 року по справі № 910/27026/14 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2015 року у справі № 910/27026/14 скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Фонду державного майна України (вул. Кутузова, 18/9, м. Київ, 01601, код 00032945) на користь Федерації професійних спілок України (01012, м. Київ, Майдан Незалежності, 2, код 00014479) 36 540 (тридцять шість тисяч п'ятсот сорок) грн. 00 коп. судового збору за перегляд рішення у апеляційній інстанції.

4. Матеріали справи № 910/27026/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді В.В. Куксов

П.В. Авдеєв