Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 листопада 2012 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,
суддів Бондаренко Н.В., Боймиструка С.В.;
секретар судового засідання Коробчук А.М.,
з участю сторін та представника позивачки,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду від 12 червня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського районного суду від 12 червня 2012 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними задоволено.
Договори купівлі-продажу житлового будинку № 25 на вул. Центральній в с. Метків Рівненського району Рівненської області та земельних ділянок загальною площею 0,2388 га, які розташовані за цією ж адресою, що були укладені 6 червня 2006 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та посвідчені державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори і зареєстровані у реєстрі за № 2-710 і 2-712, визнано недійсними.
Крім того, визнано недійсними Державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки площею 0,0999 га і 0,1389 га серії ЯГ № 383435, кадастровий номер 56 246 833 00 12 000 0012 та серії ЯГ № 383434, кадастровий номер 56 246 833 00 12 000 0011, які 10 серпня 2006 року були видані відповідачці ОСОБА_1 на підставі договору їх купівлі-продажу від 6 червня 2006 року.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликалася на те, що висновок місцевого суду про укладення ОСОБА_2 оспорених договорів унаслідок обману та через малограмотність позивачки є помилковим, оскільки до такого висновку суд першої інстанції прийшов на підставі одних лише пояснень позивачки. Проте із доданих до апеляційної скарги записок позивачки ОСОБА_2 не вбачається, що вона є малограмотною.
Договір купівлі-продажу будинку № 25 на вул. Центральній в с. Метків Рівненського району Рівненської області було укладено за бажанням ОСОБА_2 ще 6 червня 2006 року. Позивачка з часу укладення спірного договору і по 2009 рік не ставила питання про визнання його недійсним.
Крім того, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги, що вона дала ОСОБА_2 5000 грн. для її сина. Такі пояснення відповідачки у засіданні місцевого суду підтвердив ОСОБА_3
Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. З укладених договорів купівлі-продажу від 6 червня 2006 року не вбачається підстав для визнання їх недійсними.
Покликаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Право визначати предмет і правові підстави позову законом надано позивачеві.
З тексту оскаржуваного рішення вбачається, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані договори купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок були укладені нею із відповідачкою під впливом помилки через малограмотність та похилий вік (ст. 229 ЦК України).
Проте погодитися з таким висновком місцевого суду не можна, оскільки позовних вимог із зазначених правових підстав позивачкою не заявлялося (а. с. 2-3). Зважаючи на порушення судом першої інстанції принципу диспозитивності цивільного судочинства, ухвалене у справі судове рішення як незаконне підлягає скасуванню.
З позовної заяви та пояснень позивачки у місцевому суді вбачається, що вона дійсно мала намір продати своє нерухоме майно відповідачці, яка є її племінницею, для чого передала їй свій паспорт і документи на будинок для оформлення відповідних угод та з цією ж метою добровільно прийшла до нотаріуса.
Таким чином, волевиявлення позивачки було спрямовано на відчуження належного їй нерухомого майна відповідачці у справі.
Обґрунтовуючи свій позов про визнання укладених угод недійсними, позивачка ОСОБА_2 доводила, що вона є малограмотною особою, яка погано бачить, а тому оспорювані договори у Рівненській районній державній нотаріальній конторі їй на її прохання читала відповідачка, а вона лише підписала їх, не усвідомлюючи того, що вона уклала на користь відповідачки договори купівлі-продажу. Покликаючись на ці обставини, позивачка просила суд визнати ці угоди недійсними як такі, що були укладені нею під впливом обману з боку відповідачки.
Інших позовних вимог у даній справі ОСОБА_2 не заявлялося.
Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Пленум Верховного Суду України у п. 20 постанови N 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»роз’яснив, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Судом установлено, що 6 червня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено два договори купівлі-продажу: житлового будинку № 25 на вул. Центральній в с. Метків Рівненського району Рівненської області та двох земельних ділянок загальною площею 0, 2388 га., які розташовані за цією ж адресою.
З укладених договорів купівлі-продажу вбачається, що сторони ознайомлені з їх текстами, їхній зміст та наслідки укладення їм роз’яснено та є для них зрозумілим (а. с. 4, 7).
Статтею 10 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Проте передбачених ст. 57 ЦПК України належних і допустимих доказів, які б підтверджували позовні вимоги ОСОБА_2 та свідчили про її малограмотність, а також про наявність умислу в діях відповідачки на її обман при укладенні спірних угод та про істотність обставин щодо введення її в оману, позивачка суду не подала.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 пояснила, що, якби відповідачка і далі проживала зі своїм першим чоловіком, то вона б претензій до неї не мала.
Тому за таких обставин у суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, не було правових і фактичних підстав для задоволення пред’явленого позову.
Несплата ж відповідачкою коштів позивачці за укладеними договорами купівлі-продажу за умови доведеності таких вимог може бути підставою для їх стягнення з боржника у примусовому порядку або бути підставою для розірвання угод.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 229, 230 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Рівненського районного суду від 12 червня 2012 року скасувати.
ОСОБА_4 у задоволенні її позову до ОСОБА_1 про визнання правочинів недійсними відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 53 (п’ятдесят три) грн. 65 коп. понесених судових витрат у справі.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: