У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2012 року                      м. Рівне

          Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :

                    Головуючого судді : Гордійчук С.О.

                    суддів : Григоренка М.П., Оніпко О.В.

                    секретар судового засідання : Приходько Л.В.

          розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 27 червня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

          Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів,-

в с т а н о в и л а :

          Рішенням Рівненського міського суду від 27 червня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Рівненської міської ради, ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю відмовлено.

           В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач вказує на його незаконність, оскільки суд не врахував, що належною йому земельною ділянкою він володіє та користується безперервно, починаючи з 1958 р. На вказаній ділянці ним було побудовано септик, законність побудови якого підтверджується довідкою міської санепідеміологічної станції від 27.06.2000 року № 3076.

          Тому, на підставі ст.ст. 119, 120 ЗК України наявні правові підстави для задоволення позову.

          Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.           

          Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що дозволи позивачу на будівництво септику не надавалися, таке будівництво є самочинним. Підстав для визнання права власності на вказане самочинне будівництво (септик) немає.

           На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується і апеляційний суд.

          Так, частиною 2 статті 331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з

________________________________________________________________________          Провадження № 22-ц1790/2193/2012 Головуючий суддя 1 інстанції: Діонісьєва Н.М.

           Суддя-доповідач : ОСОБА_3

моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

          Механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначено постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 р. N 923 «Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів»(у редакцій, чинній на час розгляду справи).

          Порядок проведення державної реєстрації права власності та права користування (сервітуту) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках визначений «Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно»затвердженим наказом Міністерства юстиції України N 7/5 від 7 лютого 2002 року.

          Як роз'яснено у п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 р. «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)»визнання права власності на незавершений об'єкт самочинного будівництва не допускається, оскільки це суперечить змісту як ч. 3 ст. 376, так і ст. 331 ЦК.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

          Таким чином, при розгляді справ за позовом про визнання права власності на самочинне будівництво необхідно враховувати, що відповідно до ст. 26 Закону України від 16 листопада 1992 року № 2780-XII «Про основи містобудування»спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень та судами відповідно до їх компетенції.

          У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

          Матеріали справи не містять даних щодо звернення позивача до органів місцевого самоврядування стосовно узаконення самочинного будівництва, а також про відмову цих органів у вирішенні спірного питання.

          Вірним є і висновок суду першої інстанції, щодо відмови в задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку за набувальною давністю площею 172 кв.м., за адресою: м. Рівне, вул. Руднєва, 20, оскільки відповідно до ст. 26 ЗУ ‘’Про місцеве самоврядування’’надання у власність земельних ділянок є виключно компетенцією міської ради, до якої позивач не звертався.

          Статтею 119 ЗК України встановлено, що громадяни, які відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

          Таким чином, зі змісту вказаної статті вбачається, що сама по собі наявність строку набувальної давності не є єдиною та безпосередньою підставою для виникнення у особи права власності або права користування земельною ділянкою. Вона є лише умовою для застосування інших способів встановлення цих прав. Набувальна давність користування земельною ділянкою згідно з вказаною статтею є лише підставою для звернення до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з відповідним клопотання щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

          Задоволення вищевказаного клопотання і оформлення відповідних документів про право власності або користування на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому зазначеним Кодексом.

          Лише рішення уповноваженого державного виконавчого органу чи органу місцевого самоврядування є підставою набуття фізичними і юридичними особами права користування чи права власності на земельні ділянки, що знаходяться у державній або у комунальній власності.

          Суд не може підмінювати органи місцевого самоврядування при вирішенні цього питання.

Відповідно до норм процесуального права передбачається, що обставини цивільних справ з’ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

          Щодо обов’язку доказування і подання доказів, то відповідно до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Висловлені у апеляційній скарзі доводи позивача вже були предметом оцінки суду першої інстанції.

          Всі висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

          Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга не містить.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв’язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

          Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

          Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 27 червня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий :

Судді :