Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 січня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючого судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Рівненського державного аграрного коледжу на рішення Рівненського міського суду від 12 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Рівненського державного аграрного коледжу про стягнення надбавки до посадового окладу за вислугу років, допомоги на оздоровлення і відшкодування моральної шкоди
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 12 листопада 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з Рівненського державного аграрного коледжу (далі –коледж) на користь позивача 178 гривень 10 копійок надбавки до посадового окладу за вислугу років за час з 01.10.1999 року по 16.07.2001 року, 274 гривні 00 копійок виплат на оздоровлення за 1999-2000 роки та 4 535 гривень 00 копійок моральної шкоди, а всього 4 987 гривень 10 копійок.
Цим рішенням також стягнуто з відповідача в дохід місцевого бюджету 51 гривню 00 копійок судового збору та в дохід державного бюджету 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення в частині відшкодування моральної шкоди, коледжем було подано апеляційну скаргу, де він посилався на порушення норм матеріального і процесуального права.
На її обґрунтування зазначалось про безпідставність присудженої грошової компенсації моральної шкоди, оскільки лише в 2005 році парламентом було прийнято Закон України «Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених ст. 57 Закону України «Про освіту». До 2005 року положення Закону України «Про Державний бюджет»не передбачали виплати сум на підставі Закону України «Про освіту», а тому ці виплати відповідачем не проводилися. ОСОБА_1 було запропоновано звернутися з трудовою книжкою для здійснення нарахувань виплат за час з 01.10.1999 року по 16.07.2001 року і допомоги на оздоровлення за 1999-2000 роки, однак вона цього не зробила.
Справа №22-103-11 Головуючий у суді 1 інстанції: ОСОБА_3
Категорія: 51 Суддя-доповідач у апеляційному суді: ОСОБА_4
Вважав, що коледж і до виникнення спірних правовідносин визнавав право своїх працівників на виплату сум за вислугу років і допомоги на оздоровлення, проте фінансування на ці виплати в державному бюджеті, звідки він фінансується, були відсутні.
З наведених міркувань просив змінити рішення Рівненського міського суду від 12 листопада 2010 року, скасувавши його в частині стягнення моральної шкоди з відповідача на користь ОСОБА_1. У решті рішення місцевого суду не оскаржувалось.
У судовому засіданні представник коледжу, підтримавши апеляційну скаргу, надала пояснення в межах її доводів.
ОСОБА_1, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, посилалася на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та зазначені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Частково задовольняючи вимогу ОСОБА_1 про відшкодування з відповідача на її користь моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що сукупність неправомірних дій коледжу щодо невиплати позивачу протягом шести місяців середнього заробітку за час вимушеного прогулу, надбавки за вислугу років і щорічної допомоги на оздоровлення протягом десяти років та відсутність повідомлення позивача про необхідність звернутися з заявою про проведення виплати з 2006 року заборгованості по заробітній платі призвели до моральних страждань позивача і змусили її докласти додаткових зусиль для організації свого життя. Тому місцевий суд встановив наявність факту моральної шкоди, яка була заподіяна ОСОБА_1 з боку відповідача, і визначив її розмір у 4 535 гривень 00 копійок.
Проте повністю з такими висновками не може погодитися колегія суддів.
Матеріалами справи встановлено, що позивач протягом часу з 02.01.1999 року по 16.07.2001 року, коли була звільнена на підставі п. 3 ст. 41 КЗпП України, працювала в коледжі на посаді викладача юридичних дисциплін. Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 10.10.2003 року її було поновлено на займаній посаді і стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 5 119 гривень 47 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу. 13.10.2003 року, погодивши своє увільнення з роботодавцем, вона звільнилась на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Очевидним колегія суддів знаходить те, що в день звільнення позивачу видано трудову книжку, однак всупереч вимогам ст.ст. 47, 116 КЗпП України з нею не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачено коштів, передбачених положеннями ст. 57 Закону України „Про освіту”.
Згідно з ч. 1 ст. 237 (1) КЗпП України –відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як правильно встановлено судом попередньої інстанції, неправомірність дій коледжу щодо позивача полягає у невиплаті надбавки за вислугу років і щорічної допомоги на оздоровлення, передбачених ст. 57 Закону України „Про освіту”. Хоча цих коштів й не було у розпорядженні відповідача на момент звільнення ОСОБА_1 з роботи через їх відсутність у бюджеті, однак за вимогами чинного законодавства про працю ця обставина не звільняє роботодавця від обов’язку їх виплати на користь працівника.
З рештою висновків місцевого суду про заподіяння моральної шкоди через невиплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також відсутність повідомлення про початок виплати з 2006 року заборгованості на користь працівників колегія суддів не погоджується і вважає доводи апеляційної скарги в цій частині обґрунтованими і такими, що заслуговують на увагу.
Так, примусове виконання рішення Апеляційного суду Рівненської області від 10.10.2003 року, яким стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 5 119 гривень 47 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не свідчить про наявність обов’язкових умов моральної шкоди –вини заподіювача шкоди, протиправність його діяння та причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням, позаяк відповідач не заперечував проти виконання зазначеного рішення суду. В цьому випадку тривалість примусового виконання залежала від рішень та дій органу державної виконавчої служби.
Роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, що дані ним у абзаці другому п. 5 своєї постанови від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», вказують, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Не можуть бути взяті до уваги як невмотивовані й висновки про відсутність повідомлення коледжем на ім’я ОСОБА_1 про виплату заборгованості сум, передбачених ст. 57 Закону України «Про освіту», що завдало їй моральних страждань, адже такий обов’язок відповідача об’єктивно не ґрунтується на законі.
Тому за таких обставин визначений міським судом ступінь моральних страждань позивача не відповідає обставинам спору, а розмір завданої моральної шкоди - є значно завищеним і суперечить вимогам законодавства про працю.
За наведеного апеляційний суд визначає розмір заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди у 500 гривень.
Враховуючи невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, апеляційну скаргу слід частково задовольнити, через що оскаржуване рішення підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Рівненського державного аграрного коледжу задовольнити частково.
Змінити рішення Рівненського міського суду від 12 листопада 2010 року, зменшивши розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Рівненського державного аграрного коледжу на користь ОСОБА_1, з 4 535 (чотири тисячі п’ятсот тридцять п’ять) гривень до 500 (п’ятсот) гривень.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони мають право оскаржити у касаційному порядку рішення апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: