У Х В А Л А

28 липня 2011 року                                                            м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.

суддів Гордійчук С.О., Малько О.С.,

секретар судового засідання Панас Б.В.,

ОСОБА_1 та її представника,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на ухвалу Рівненського міського суду від 20 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту і договору дарування недійсними та позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Рівненського міського суду від 20 червня 2011 року позовну заяву ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту і договору дарування недійсними та позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом відповідно до поданих сторонами заяв залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України. З ОСОБА_1 і ОСОБА_2 солідарно стягнено на користь ОСОБА_3 2000 грн. витрат на правову допомогу. Заходи забезпечення позову у даній справі, вжиті ухвалами Рівненського міського суду від 7 та 27 жовтня 2010 року у вигляді накладення арешту на спірні будинок № 146 «б»на вул. Дворецькій у м. Рівному та земельну ділянку за цією ж адресою, а також у вигляді заборони Першій Рівненській державній нотаріальній конторі видавати ОСОБА_1 і ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом на спірне спадкове майно, скасовано.

В поданій на цю ухвалу апеляційній скарзі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вважали, що місцевий суд безпідставно визнав їх дії зі звернення до суду з позовом до ОСОБА_3 і саму їхню позовну заяву необґрунтованими та у зв’язку з цим незаконно стягнув з них солідарно на користь ОСОБА_3 2000 грн. витрат на правову допомогу, які є явно завищеними. Крім того, вони звернулися до суду з новою позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання спірних заповіту і договору дарування недійсними з інших правових підстав, а тому скасування за таких обставин судом заходів забезпечення позову, на їхню думку, було необов’язковим.

Покликаючись на ці обставини, апелянти просили апеляційний суд ухвалу суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з них на користь ОСОБА_3 2000 грн. витрат на правову допомогу та в частині скасування заходів забезпечення позову скасувати.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання спірних заповіту та договору дарування нерухомого майна недійсними, посилаючись на те, що їхня мати ОСОБА_4 ці правочини на користь ОСОБА_3 вчинила у моменти, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України).

Проте проведеною у справі амбулаторною посмертною судово-психіатричною експертизою ці їхні доводи свого підтвердження не знайшли (а. с. 83-86).

Разом з тим, судом установлено, що за життя ОСОБА_4 страждала психічними захворюваннями, у зв’язку з чим з 11 листопада 1979 року перебувала на відповідному диспансерному обліку та їй була встановлена друга група інвалідності.

Зважаючи на ці обставини, на переконання апеляційного суду, в суду першої інстанції не було підстав визнавати дії ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зі звернення в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсними спірних заповіту та договору дарування нерухомого майна необґрунтованими.

Крім того, право на звернення до суду за захистом гарантовано ст. 3 ЦПК України.

Зловживань правами з боку ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у справі не встановлено.

Саму ж позовну заяву ОСОБА_1 і ОСОБА_2 місцевий суд міг визнати необґрунтованою лише у випадку ухвалення у справі судового рішення по суті спору сторін.

Тому з урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що за наведених вище обставин солідарне стягнення судом першої інстанції з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2000 грн. витрат на правову допомогу є незаконним.

Що стосується доводів апеляційної скарги про передчасність скасування місцевим судом заходів забезпечення позову у даній справі, то вони на увагу не заслуговують, оскільки такі дії суду узгоджуються з вимогами ч. 6 ст. 154 ЦПК України.

Якщо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 дійсно звернулися до суду з новою позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання спірних заповіту і договору дарування недійсними з інших правових підстав, то цей їхній позов може бути забезпечений судом у встановленому процесуальним законом порядку.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Рівненського міського суду від 20 червня 2011 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 2000 (двох тисяч) грн. витрат на правову допомогу скасувати.

В решті ухвалу місцевого суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: