У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2011 року                                                   м. Рівне

          Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :

                    Головуючого судді : Гордійчук С.О.

                    суддів : Бондаренко Н.В., Шеремет А.М.

                    при секретарі : Панас Б.В.

          розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду від 12 листопада 2010 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину.

          Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Сарненського районного суду від 12 листопада 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину відмовлено.

Звільнено позивача від сплати судового збору на підставі п. 18 ст. 4 Декрету КМ України ‘’Про державне мито’’.

В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач вказує на його незаконність, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно оцінив докази, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Судом порушені положення ч.1 ст. 185 СК України з врахуванням яких відповідач зобов’язана брати участь у додаткових витратах на дитину, а відтак зобов’язана сплатити ОСОБА_1 7 350 грн., понесених ним за навчання сина.

На порушення ч.1 ст. 197 ЦПК України суд не здійснював фіксування судового процесу технічними засобами. Після проголошення судового рішення позивачу судом не надано копію вступної та резолютивної частини рішення.

Просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю і стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача понесені ним судові витрати.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач по справі несе додаткові витрати на спільну дитину з позивачем –дочку ОСОБА_3 на суму, що є більшою від додаткових витрат, які позивач витрачає на сина ОСОБА_4, що має істотне значення. Додаткові витратити сторін по справі на спільних дітей фактично однакові, і витрати позивача перевищують витрати відповідача.

З даними висновками погоджується і колегія суддів.

Доводи апеляційної скарги на заслуговують на увагу з наступних підстав.

Відповідно положень частин 1 і 2 статті 185 Сімейного кодексу України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину визначається з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Зі змісту вищенаведеної норми матеріального закону слідує, що у витратах, понесених при загальному режимі життя, хоча б вони й були додатковими, але не викликаними виключними обставинами, участь другого батька (платника аліментів) не є обов’язковим.

Позивачем не доведена належними доказами наявність особливих обставин. Навчання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, в навчальному закладі на платній основі, на переконання колегія суддів, не є особливою обставиною, у додаткових витратах в зв’язку з якою відповідач відповідно до ст. 185 СК України зобов’язана брати участь.

Необтяжене особливими обставинами платне навчання дитини не може бути визнано підставою для притягнення до участі у витратах на навчання відповідача.

Доводи позивача про те, що додаткові витрати на навчання є витратами на розвиток здібностей дитини, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки доказів, які б підтверджували здібності дитини за обраною для її можливого розвитку спеціалізацією відсутні.

Підставами для участі у додаткових витратах на дитину мають бути саме особливі обставини, тобто обставини об’єктивного, незалежного від волі батьків характеру, які б свідчили про здібності, природної обдарованості, дитини.

Отримання звичайної освіти у вищому навчальному закладі до цих якостей людини не відноситься.

Таким чином, за вищенаведених обставинах судова колегія не вбачає достатніх правових підстав для стягнення додаткових витрат на дитину, передбачених ст. 185 Сімейного кодексу України, а наведені позивачем обставини вважає звичайними, не викликаними ані необхідністю розвитку здібностей дитини, ані її станом здоров’я.

Наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що судом проведено судове засідання, на якому було ухвалено вказане рішення, без фіксування процесу технічними засобами, висновків суду не спростовують та на правильність оскаржуваного рішення не впливають.

Враховуючи, що рішення постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 307, 312-315, ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Сарненського районного суду від 12 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий :

Судді :