У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 липня 2011 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді : Гордійчук С.О.
суддів : Бондаренко Н.В., Шеремет А.М.,
при секретарі : Панас Б.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду від 31 травня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Рівненська міська рада про встановлення порядку користування земельною ділянкою, відшкодування заподіяних збитків та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про знесення самовільно встановлених навісів на будинку і гаражу та стягнення моральної шкоди.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 31 травня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Рівненська міська рада про встановлення порядку користування земельною ділянкою, відшкодування заподіяних збитків задоволено частково.
Встановлено порядок користування земельною ділянкою, розташованою в місті Рівне вул.Чебишева,2 загальною площею 0,0486 га між співвласниками домоволодіння ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно до 3-го варіанту, запропонованого експертом у додатку до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 22 листопада 2010 року вих. № 417, виділено у спільне користування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 частину земельної ділянки, площею 152 м.кв.
ОСОБА_3 надано в користування частину земельної ділянки, площею 217 кв.м., що становить 65\100
ОСОБА_1 надано в користування частину земельної ділянки, площею 117 кв.м., що становить 35\100.
ОСОБА_3 надано земельний сервітут на право проходу, складання будівельних матеріалів з метою ремонту будинку та трубопроводу.
ОСОБА_1 надано земельний сервітут на право проходу, складання будівельних матеріалів з метою ремонту будинку.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди в розмірі 1400 грн. завдану протиправною бездіяльністю та виконанням ремонтних робіт з порушенням будівельних норм та правил та стягнення шкоди в розмірі 1656 грн., заподіяну самовільним демонтажем металевої огорожі та стягнення моральної шкоди відмовлено.
В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про знесення самовільно встановлених навісів на будинку і гаражу та стягнення моральної шкоди відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачені ним витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у суді в розмірі 120 грн.
В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 вказують на його незаконність, оскільки суд не врахував, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, ОСОБА_6 було підписано і нотаріально посвідчено 03.07.1984 року договір про користування майном, та було досягнуто домовленості про порядок фактичного користування земельною ділянкою.
ОСОБА_3 після придбання частини домоволодіння почав з грудня 1984 року користуватися тією частиною земельною ділянки, якою користувалася ОСОБА_5, таким чином до нього перейшло право користування даною частиною земельної ділянки.
Претензій ні в кого із сторін з приводу користування земельною ділянкою на протязі 25 років не виникало.
Суд не врахував, що ОСОБА_3 пропущений строк позовної давності, за захистом свого порушеного права міг звернутися тільки до 1987 року. Про пропуск строків позовної давності було заявлено в судовому засіданні і подано заяву від 17.02.2011 року.
Крім того, ОСОБА_3 за відсутності нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1, дозволу на виконання будівельних робіт і в порушення ст. 23 Закону України ‘’Про основи містобудування’’ від 16.11.1992 року здійснив побудову навісів на будинку. Будівництво навісів на будинку, порушив право апелянтів, так як навіси знаходяться на будинку, який перебуває у спільній частковій власності і вони перешкоджають належним чином обслуговувати будинок.
Просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування земельною ділянкою за безпідставністю та пропуском строків позовної давності, а позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 про знесення ОСОБА_3 самочинно побудованого гаражу, позначеного в технічному паспорті літерою ‘’В’’ та навісів на житловому бидинку № 2 по вул. Чебишева в м. Рівне задовольнити.
В іншій частині рішення не оскаржується.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_3 суд першої інстанції правильно виходив з того, що він є власником 65\100 домоволодіння № 2 по вул. Чебишева в місті Рівне, а ОСОБА_1 є власником 35\100 частин вказаного будинковолодіння.
Земельна ділянка орієнтовною площею 0, 0480 га по вул. Чебишева, 2 в місті Рівне обліковується за ОСОБА_3 та ОСОБА_1
Сторони у справі є користувачами спірної земельної ділянки, як співвласники будинковолодіння, яке розташоване на цій земельній ділянці, що стверджується сукупністю доказів по справі.
Проте, самі учасники спільної власності порядок користування спірною земельною ділянкою не встановлювали.
Тому, при вирішенні спору відповідного до законодавства суд виходив із первісного розміру часток у праві спільної власності, тобто на час виникнення часткової власності - 65/100 та 35/100, і встановив порядок користування спірною земельною ділянкою між сторонами за варіантом №3 запропонованого експертом у додатку до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 22 листопада 2010 року вих. № 417.
Такий варіант розподілу земельної ділянки не ущемлює прав та інтересів сторін, оскільки в ньому прийнято до уваги розташування належних кожному із співвласників частин будинку та надвірних будівель і можливість користування ними та їх обслуговування.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3С . про знесення самочинно збудованого гаражу та навісів на будинку суд першої інстанції виходив з того, що з такими вимогами до особи, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, має право звернутись лише власник земельної ділянки, тобто Рівненська міська рада, якщо заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за цією особою. ОСОБА_1 не є особою, яка має право вимоги, щодо зобов’язання ОСОБА_7 знести самочинно побудований гараж та навіси на житловому будинку.
На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується і апеляційний суд.
Доводи апеляційної скарги про те, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, ОСОБА_6 було підписано і нотаріально посвідчено 03.07.1984 року договір про користування майном, та було досягнуто домовленості про порядок фактичного користування земельною ділянкою не заслуговують на увагу, оскільки як вбачається із тексту вказаного договору ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_1 лише встановили порядок користування будинковолодінням №2 по вул. Чебишева в м. Рівне.
Порядок фактичного користування земельною ділянкою ними встановлено не було, тому колегія суддів приходить до висновку, що спірна земельна ділянка з 1984 року по даний час перебуває в спільному користуванні сторін.
Доказів того, що ОСОБА_3 після придбання частини домоволодіння почав з грудня 1984 року користуватися тією частиною земельною ділянки, якою користувалася ОСОБА_5, та інших доказів, щодо встановлення сторонами порядку користування земельною ділянкою апелянтами не надано і судом їх не здобуто.
За таких обставин, не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про пропуск ОСОБА_3 строку позовної давності, так як спір між сторонами про порядок користування спірною земельною ділянкою був відсутній, про що і не заперечують в апеляційній скарзі апелянти, а з позовом ОСОБА_3 звернувся з моменту коли дізнався про порушення свого права.
Стосовно посилань апелянтів на те, що ОСОБА_3 незаконно здійснив побудову навісів на будинку, чим порушив їх право, так як навіси перешкоджають належним чином обслуговувати будинок, то відповідно до статті 391 Цивільного процесуального кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до вимог частини 1 статті 11, 60 та частини 3 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Проте, ОСОБА_1 не довела, що діями ОСОБА_3 з реконструкції будинку, зокрема встановлення навісів, порушено її право власності щодо користування належним їй майном.
Посилання апеляційної скарги стосовно зустрічних позовних вимог в частині знесення самовільно побудованого ОСОБА_3 гаража, то як вірно було вказано судом першої інстанції з такими вимогами до особи, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, має право звернутись лише власник земельної ділянки, а ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки, і відповідно не має права вимоги, щодо зобов’язання ОСОБА_7 знести самочинно побудований гараж.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 31 травня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Головуючий :
Судді :