Справа № 2-а-61/09

УКРАЇНА КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДОНЕЦЬКА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2009 року

приміщення суду за адресою: м. Донецьк, вул. Юності, 22

Кіровський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого - судді ЛаріноїН.О.

при секретарі Водоп'янової І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної у місті Донецьку Ради про стягнення заборгованості по невиплаченій допомозі на оздоровлення в розмірі 8126 грн. 60 коп., -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населейня Кіровської районної у місті Донецьку Ради про визнання дій УПСЗН Кіровської районної у м. Донецьку Ради неправомірними, стягнення заборгованості по невиплаченій допомозі на оздоровлення за 2003 - 2005 роки, 2007 - 2008 роки в розмірі 8126 грн. 60 коп. та про зобов'язання в подальшому виплачувати щорічно на оздоровлення згідно зі ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В обгрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилався на ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний' захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої він має право на щорічну компенсаційну виплату за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.

Позивач зазначив, що він є інвалідом 3 групи.

У зв'язку з цим Управління праці та соціального захисту Кіровської районної у м. Донецьку Ради щорічно виплачувало позивачу компенсацію на оздоровлення у 2003-2004 роках в розмірі 21, 50 грн., а у 2005 та 2007, 2008 роках в розмірі 90 грн. на підставі постанови КМУ № 836 від 26.07.1996 року та постанови КМУ № 562 від 12.07.2005 року.

Позивач вказує на те, що Управління праці та соціального захисту Кіровської районної у м. Донецьку Ради при виплаті спірної компенсації на підставі постанов КМУ, а не на підставі ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», значно звужує її право на отримання матеріальної допомоги, чим порушує ст. 22 Конституції України.

Позивач надав розрахунок недоотриманої щорічної компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю за 2003-2008 роки у відповідності до законів України №1328-IV, №1801- IV, №2505 - IV, №3235- IV та ЗУ № 489 - V, який становить 8126 грн.

Відповідач надав до суду заперечення; до адміністративного позову, в обґрунтування яких посилався на ст. 62 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка передбачає, що роз'яснення порядку застосування Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковим для. виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. На основі ст. 63 вищевказаного закону фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону здійснюється за рахунок державного бюджету. Виходячи з фінансових можливостей, держава гарантує виплату допомоги на оздоровлення в розмірах, передбачених

постановами Кабінету міністрів. України №.562 від 12.07.2005 року. Крім того, зазначає відповідач, ст. 95 Конституції України регламентує, що тільки Законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Крім того, що стосується вимог позивача щодо спонукання управління у подальшому виплачувати щорічну грошову допомогу на оздоровлення у відповідності з чинним законодавством України відповідач зазначає, що вони є протиправними, оскільки немає потреби спонукати суб'єкта владних повноважень до виконання законних дій, обов'язків вчинення яких буде встановлений державою у майбутньому. Тому просив суд відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.

У судове засідання позивач не з'явився, надіслав до, суду заяву з проханням

розглядати справу за його відсутністю, в якої висловив думку, що позовні вимоги

підтримує у повному обсязі та просив задовольнити повністю.

Відповідач у судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд

справи за відсутності його представника. 

Розгляд справи здійснювався із фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою „Оберіг".

Суд, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного

позову та наданих заперечень, встановив наступне: 

ОСОБА_1 є інвалідом війни 3 групи, що підтверджено

посвідченням серії НОМЕР_1 (а.с. 5-6).

Позивач як інвалід 3 групи, щорічно отримує від Управління праці та соціального захисту Кіровської районної у м. Донецьку Ради компенсацію на оздоровлення, право на отримання якої встановлено ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з довідкою Управління праці та соціального захисту Кіровської районної у м. Донецьку Ради позивач отримав компенсацію на оздоровлення за 2003 та 2004 роки у розмірі 21, 50 грн., за 2005, 2006 та 2007, 2008іроці - у розмірі 90 грн. за кожний рік (а.с. 4). Отримання вищевказаних сум підтверджує у позовної заяві позивач.

Позивач, не погодившись із розмірами виплаченої компенсації на оздоровлення за 2003- 2005, 2007, 2008 роки, звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів.

Посилання відповідача на те, що законами України про Державний бюджет України на 2003-2007 роки надано право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, є необгрунтованими, оскільки ч.1 ст. 92 Конституції України передбачено, що права громадян встановлюються виключно законами України.

Так, дійсно право на щорічну допомогу (соціальну виплату), а також її розмір встановлено ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796 - XII.

Встановлений законом розмір допомоги (чотирьох мінімальних заробітних плати) не повинен зменшуватись ніякими іншими нормативно-правовими актами (ні законами, ні підзаконними актами Кабінету Міністрів України та інших органів влади), оскільки ст. 22 Конституції України прямо це забороняє.

Відповідач, керуючись постановами Кабінету Міністрів України, які фактично зменшили розмір допомоги, порушив ст. 113 ч.3 Конституції України. Таким чином, відбулося значне звуження обсягу прав, які існували на той час щодо відповідної категорії громадян, а саме звуження обсягу права позивачки на спірну допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, та Законами України.

Зазначеними

постановами Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» всупереч Закону «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796 - XII (який встановив розмірі щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом на час здійснення виплати) - установлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема інвалідам 3 групи - 21, 5 грн. (за грошовою реформою 1996 року).

З моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України № 836 встановлені нею розміри щорічної допомоги на оздоровлення залишались незмінними на 2003 - 2005 роки, у той час як Верховною Радою України неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався державний бюджет.

У відповідності із ст. 9 КАСУ в разі невідповідності будь-якого нормативно-правового акту Конституції або закону України, суд повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Тому, оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь - яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетних законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору підлягають застосуванню ст. 48 Закону № 796-ХІІ, та Закони України про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003, 2004, 2005, 2007, 2008 роки, а не постанови Кабінету Міністрів України № 836, та № 562.

Отже, відповідно до положень статті абз. З ч. 4 ст. 48 Закону № 796-ХІІ від 28.02.1991 року Управління праці та соціального захисту Кіровської районної у м. Донецьку Ради щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 3 групи виплачується у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. При цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Таким чином, право позивача на спірну виплату прямо встановлено Конституцією України та Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім того, вказане право гарантовано ст. 17 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», а також гарантований і розмір спірної соціальної допомоги. До цього ж, в ч.1 ст. 17 закону зазначено, що соціальні гарантії встановлюються тільки законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Тобто при виплаті позивачу спірної допомоги за 2003-2008 роки Управління праці та соціального захисту Кіровської районної у м. Донецьку Ради повинно було керуватися ст. 48 спеціального закону, а саме Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Проте, дію абзацу 3 ч. 4 ст. 48 вищевказаного Закону України зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно з Законом України від 20.12.2005 року «Про Державний бюджет України на

2006 рік». З огляду на це, спірна виплата за 2006 рік позивачу не може бути здійснена.

Крім того, пунктом 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на

2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 року «з метою приведення окремих норм законів у

відповідність із цим Законом» дію абзаців 2-7 частини 4 статті 48 Закон 796 - XII в частині

виплати допомоги на оздоровлення у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати

зупинено і на 2007 рік. Однак, стаття 71 Закону 796-ХІІ, яка діє з 01.01.2007 року, вказує

на неможливість призупинення дії норм цього закону іншими законами, крім законів про

внесення змін до нього. Відповідних змін до норм спеціального Закону 796-ХІІ внесено не

було.

Поряд з тим, 09.07.2007 року Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено Рішення № 6-рп/2007, яке має преюдиціальне значення для судів при розгляді позовів щодо досліджених ним правовідносин, відповідно до якого, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 року.

Конституційний Суд України відзначив, що положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Вищевикладене свідчить, що Відповідач зобов'язаний виплатити розмір спірної допомоги позивачу за 2007 рік у відповідності до ст. 48 № 796 - XII, а саме у відповідності до розміру мінімальної заробітної плати.

Законом України №1801- IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» передбачений мінімальний розмір заробітної плати з 1 січня 2004 року - 205 грн. на місяць, а з 1 вересня 2004 року - 237 грн. на місяць.

Законом України № 2505 - IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» передбачений мінімальний розмір заробітної плати з 1 січня 2005 року - 262 грн. на місяць, з 1 квітня 2005 року - 290 грн. на місяць, з 1 липня 2005 року - 310 грн. на місяць, з 1 вересня 2005 року - 332 грн.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» передбачений мінімальний розмір заробітної плати на 2007 рік у сумі 420 грн. з 01 квітня 2007 року, 440 грн. з 01 липня 2007 та 460 грн. з 01 жовтня 2007 року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» передбачений мінімальний розмір заробітної плати на 2008 рік з 01.01.2008 у сумі 515 грн., з 01.04.2008 року - 525 грн., з 01.10.2008 року - 545 грн. та з 01.12.2008 року - 605 грн. на місяць.

Таким чином, позивач повинен був отримати щорічну допомогу на оздоровлення за 2003, 2004, 2005 та 2007 роки у розмірі: 205 х 4 (2003) + 290 х 4 (2004) + 332 х 4 (2005) + 420 х 4 (2007) + 515x4 (2008) = 7048 грн. 00 коп.

Позивач фактично отримав за платіжним дорученням № 6 від 29 квітня 2004 року компенсацію за 2003 у розмірі 21 грн. 50 коп.; платіжним дорученням № 902 від 29 червня 2005 року компенсацію за 2004 у розмірі 21 грн. 50 коп.; платіжним дорученням № 2111 від 09 листопада 2005 року компенсацію за 2005 у розмірі 90 грн. 00. коп.; платіжним дорученням № 2477 від 12 червня 2007 року компенсацію за 2007 у розмірі 90 грн. 00

коп.; платіжним дорученням № 506 від 04 березня 2008 року компенсацію за 2008 у розмірі 90 грн. 00 коп., всього - 313, 00 грн. Таким чином заборгованість складає (820 + 1160 + 1328 + 1680 + 2060) - 313 = 6735

Суд вважає за необхідне зазначити, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, з огляду на арифметичну помилку позивача при здійсненні розрахунку розміру грошової допомоги.

Отже, виплаті підлягає щорічна допомога у розмірі 6735, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 17-20, 69-72, 86, 94, 158-163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної у місті Донецьку Ради про стягнення заборгованості по невиплаченій допомозі на оздоровлення в розмірі 8126 грн. задовольнити.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної у місті Донецьку Ради на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_2) суму заборгованості по недоотриманій компенсації на оздоровлення за 2003, 2004, 2005, 2007 та 2008 роки у розмірі 6735 (шість тисяч сімсот тридцять п'ять) грн. 00 коп.3а рахунок коштів Державного бюджету України.

постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 23 лютого 2009 року. Повний текст постанови складений та підписаний 27 лютого 2009 року.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Кіровський районний суд м. Донецька.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Кіровський районний суд м. Донецька протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.