УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2015 року м. Львів Справа № 876/2477/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

з участю секретаря - Андрушківа І.Я.,

представник відповідача - Іванського В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року по справі № 813/9193/13-а за позовом Приватного підприємства «Техносервіс» до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Техносервіс» (далі - ПП «Техносервіс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - Сокальська ОДПІ), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Сокальської ОДПІ від 27 листопада 2013 року № 0000752200.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року вказаний позов задоволено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, Сокальська ОДПІ подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 13 листопада 2013 року № 670/2200/32470411, а тому висновок суду першої інстанції про неправомірність цього податкового повідомлення-рішення та відповідно про наявність підстав для його скасування є помилковим.

14 травня 2015 року на адресу суду надійшло клопотання Сокальської ОДПІ, в якій вона просить закрити провадження у справі у зв'язку з досягненням між сторонами примирення. До заяви нею додано копію рішення про погодження застосування процедури податкового компромісу від 01 квітня 2015 року № 749/10/2200.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав заявлене відповідачем клопотання про закриття провадження у справі та просив його задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча позивач був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи заяви про закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін, суд приходить до висновку, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Сокальською ОДПІ проведено виїзну позапланову документальну перевірку ПП «Техносервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських взаєморозрахунків з ТзОВ «Перун» за період ІІІ квартал 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 13 листопада 2013 року № 670/2200/32470411.

Вказаною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200, пунктів 201.1, 201.4, 201.7, 201.14, 201.15 статті 201 Податкового кодексу України.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій між ТзОВ «Перун» та підприємствами-постачальниками, що виключало можливість відображення операцій з ТзОВ «Перун» в податковому обліку ПП «Техносервіс». На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, подорожніх листів в підтвердження поставки товарно-матеріальних цінностей від ТзОВ «Перун», а також на відомості, які містяться в акті перевірки податковим органом ТзОВ «Перун», а саме на відсутність трудових та матеріальних ресурсів, транспортних засобів та іншого майна та здійснення ним операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання.

На підставі зазначеного вище акта перевірки Сокальською ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 27 листопада 2013 року № 0000752200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 8475,00 грн., з яких на 5650,00 грн. за основним платежем та на 2825,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника податку права на податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість є фактичне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Як видно з матеріалів справи, 26 серпня 2011 року між ТзОВ «Перун», як постачальником, та ПП «Техносервіс», як покупцем, укладено договір поставки продукції у кількості, асортименті та за цінами згідно з накладними. Покупець отримує товар на складі постачальника. Сума вказаного договору становить 33900,00 грн., в тому числі податок на додану вартість - 5650,00 грн.

В підтвердження реальності виконання договірних відносин з ТзОВ «Перун» позивачем надано суду копії податкової накладної, видаткової накладної, рахунку-фактури, платіжного доручення.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Також позивачем надано суду копію договору, укладеного ним з фізичною особою-підприємцем Хомою Е.Р., про надання послуг автомобільним транспортом від 25 серпня 2011 року, в якому зазначено, що перевізник зобов'язаний доставити довірений йому вантаж у пункт призначення, а замовник підписати акт виконаних робіт і оплатити надані послуги.

З акту прийняття виконаних робіт від 26 серпня 2011 року № 1 видно, що перевізником надано послуги по перевезенню вантажу за маршрутом з м. Дубно, де знаходиться ТзОВ «Перун», до м. Сокаль, місцезнаходження позивача.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що придбані товари - труби безшовні стальні були використані в ремонті котла, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії актів прийняття-здачі котла з ремонту.

Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідачем не надано суду жодних доказів в підтвердження участі позивача у схемах мінімізації податкових платежів та транзитних фінансових потоків шляхом створення за допомогою спірних операцій лише видимості товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у податкового органу підстав для зменшення позивачу податкового кредиту з податку на додану вартість, сформованого внаслідок придбання у ТзОВ «Перун» труб безшовних стальних на суму 33900,00 грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Відповідно до статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України позивач може відмовитись від адміністративного позову, а сторони можуть примиритися у будь який час до закінчення апеляційного розгляду. У разі відмови від адміністративного позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 112 і 113 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 113 Кодексу адміністративного судочинства України сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватись лише прав та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 113 Кодексу адміністративного судочинства України у разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо сторони досягли примирення.

У відповідності до частини 2 статті 203 Кодексу адміністративного судочинства України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

Як видно із клопотання Сокальської ОДПІ про закриття провадження у справі, спір між сторонами врегульований шляхом досягнення податкового компромісу відповідно до рішення про погодження застосування податкового компромісу від 01 квітня 2015 року № 749/10/2200.

Згідно з пунктом 11-2 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Підрозділом 9-2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України передбачено, що податковий компроміс - це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності, встановлених статтею 102 цього Кодексу.

Сума заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість сплачується в розмірі 5 відсотків такої суми. При цьому 95 відсотків суми заниженого податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість вважаються погашеними, штрафні санкції не застосовуються, пеня не нараховується.

Процедура податкового компромісу, встановлена цим підрозділом, поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов'язання не узгоджені відповідно до норм цього Кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу. У таких випадках днем узгодження платником податків податкових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу. У разі несплати платником податків такого податкового зобов'язання у сумі, визначеній пунктом 2 цього підрозділу, таке податкове зобов'язання вважається неузгодженим.

Податковий компроміс вважається досягнутим після сплати платником податків узгоджених податкових зобов'язань згідно із цим підрозділом.

Так, згідно з рішенням в.о. начальника Сокальської ОДПІ від 01 квітня року № 749/10/2200 позивачем сплачено 282,50 грн. податкових зобов'язань для досягнення податкового компромісу зі сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість, визначеного оскаржуваним в даній справі податковим повідомленням-рішенням, у зв'язку з чим йому було погоджено застосування процедури податкового компромісу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що примирення сторін як обставина, яка є підставою для закриття провадження у справі, виникла після ухвалення рішення, таке примирення не суперечить закону та не порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси, а тому оскаржувану постанову суду слід визнати нечинною і закрити провадження у справі.

Керуючись статтями 113, 157, 160, 195, 196, 203, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Клопотання Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання постанови нечинною і закриття провадження у справі у зв'язку з примиренням сторін задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року по справі № 813/9193/13-а - визнати нечинною та закрити провадження у справі за позовом Приватного підприємства «Техносервіс» до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

Д.М. Старунський

Повний текст ухвали виготовлено 22 червня 2015 року.