Справа №22ц- 1625/08 Головуючий в 1-й інстанції: Гончаров О.М.
Категорія: Доповідач: Борисов Є.А.
УХВАЛА
Іменем України
25 березня 2008 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного
суду Луганської області у складі:
головуючого: Борисова Є.А.
суддів: Кравченко Н.В., ПригорнєвоїЛ.І..
при секретарі: Годуновій К.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за
апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Стахановського міського
суду Луганської області від 31 січня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання договору
купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності на житлове приміщення і
стягнення боргу та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна.
встановила:
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на житлове приміщення та про стягнення боргу, посилаючись на наступні обставини.
З вересня 2001 року по 2006 рік їх син -ОСОБА_4 перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою -ОСОБА_1 і під час перебування їх сина в зареєстрованому шлюбі, а саме 20 травня 2002 року вони, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, за рахунок власних коштів придбали у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу був оформлений у приватного нотаріуса і при цьому покупцем був вказаний їх син - ОСОБА_4, оскільки вони хотіли забезпечити свого сина індивідуальним житлом. Фактично ж зазначену квартиру купили вони і подарували її синові. Щоб уникнути повторного переоформлення документів і непотрібних витрат, ними за домовленістю з колишнім власником квартири був оформлений договір купівлі-продажу на сина- ОСОБА_4, тоді як квартиру фактично придбали вони.
Після придбання квартири син став проживати в зазначеній квартирі разом з дружиною - ОСОБА_1 і оскільки у сина не було коштів не тільки на придбання квартири, але і на її ремонт, вони позичили йому 12000 грн., які він обіцяв повернути до травня місяця 2004 року. В обумовлений строк ОСОБА_4 борг не повернув, а ремонт квартири здійснювали вони - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своїми силами та за власні кошти.
У листопаді 2006 року вони дізналися, що ОСОБА_1 звернулась до Стахановського міського суду з позовом про поділ майна, предметом якого є спірна
2
квартира і відповідно їх майнове право на квартиру АДРЕСА_1 було порушене. Тому просили визнати пропуск строку подачі позовної заяви з поважних причин та поновити пропущений термін для звернення до суду з позовом і визнати договір купівлі-продажу спірної квартири від 20.05.2002 року частково недійсним, а саме недійсним в частині визначення сторін угоди, і визнати їх -ОСОБА_2 та ОСОБА_3 покупцями. Крім того, просили визнати за ними право власності на спірну квартиру і стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 12 000 грн. в рахунок погашення боргу.
Відповідачка ОСОБА_1 звернулась до суду з самостійним позовом до ОСОБА_4 про поділ майна, в обґрунтування якого зазначила, що під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 вони придбали квартиру АДРЕСА_1, яка була зареєстрована на чоловіка. Оскільки відповідно до вимог ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, частки майна чоловіка та дружини є рівними, вона просила визнати вказану квартиру сумісною власністю подружжя та здійснити поділ квартири з урахуванням інтересів неповнолітньої дитини наступним чином: їй виділити в натурі всю квартиру, зобов'язавши її виплатити ОСОБА_4 вартість 1\3 частини квартири.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги і просила визнати за нею та її бувшим чоловіком ОСОБА_4 право на 1 \2 частину спірної квартири за кожним.
Рішенням Стахановського міського суду Луганської області від 31 січня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині визнання договору купівлі-продажу спірної квартири частково-недійсним та в частині визнання права власності на спірну квартиру були залишені без задоволення за їх необґрунтованістю. В частині стягнення суми боргу позовні вимоги задоволені в повному обсязі, а саме стягнуто з ОСОБА_4 га ОСОБА_1 по 6000 грн. з кожного на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування суми боргу.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна були задоволені в повному обсязі, а саме суд визнав спірну квартиру спільною сумісною власністю сторін, а також визнав за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право власності на 1\2 частину квартири за кожним.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогами діючого законодавства. Під час розгляду скарги в апеляційній інстанції ОСОБА_1 уточнила свої вимоги просила скасувати оскаржуване рішення лише в частині стягнення з неї боргу в сумі 6000 грн. і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до неї про стягнення боргу, посилаючись на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права і що висновки суду в цій частині не відповідають обставинам справи. В іншій частині рішення суду першої інстанції просила залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне її відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України законним і обґрунтованим є рішення, коли суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
3
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що висновки суду повністю відповідають обставинам справи.
Так судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 25.09.2001 року по 01.11.2006 року і під час шлюбу, а саме 20.05.2002 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1. Вказані обставини підтверджуються копією свідоцтва про розірвання шлюбу, копією договору купівлі-продажу квартири від 20 травня 2002 року, згідно з яким ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_4 купив вищезазначену квартиру. Договір є нотаріально посвідченим і в самому тексті договору, що був особисто підписаний сторонами, зазначено, що вони повідомлені нотаріусом про наслідки укладення договору (а.с. 4, 17). За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку відносно того, що спірна квартира є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4 як подружжя і що кожен з них має право на 1\2 частину квартири і обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1. Але разом з тим судова колегія вважає, що при вирішенні даного спору суд першої інстанції помилково послався на ст. 60 СК України, оскільки договір купівлі-продажу квартири було укладено у 2002 році, тобто до моменту набрання чинності Сімейним кодексом України, і виниклі між сторонами правовідносини регламентувались ст. ст. 22, 23 КпШС України, які за своїм змістом є аналогічними ст. 60 СК України.
Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відносно того, що вони є фактичними покупцями спірної квартири, оскільки ці доводи спростовуються наявністю нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 20 травня 2002 року, згідно з яким покупцем спірної квартири є ОСОБА_4.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками. А позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно з ч.4 ст. 65 СК України договір укладений одним з подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Судом першої інстанції було встановлено, що 28.05.2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з яким ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 у борг 12000 грн. на ремонт квартири і зобов'язався повернути отриману суму в строк до 28.05.2004 року, але ні в обумовлений в розписці строк, ні на момент розгляду справи у суді її не повернув. Зазначені обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи розпискою та поясненнями ОСОБА_4 і ОСОБА_2, ОСОБА_3
Факт того, що отримана ОСОБА_4 сума за договором позики була використана в інтересах сім'ї підтверджується вищезгаданою розпискою, поясненнями самого ОСОБА_4, наявними в матеріалах справи документами щодо придбання будівельних матеріалів та іншого оснащення, необхідного для ремонту квартири.
Доводи апелянта відносно того, що ОСОБА_4 фактично не отримував зазначеної в розписці суми, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки апелянт під час судового розгляду справи не надала суду будь-яких письмових доказів на підтвердження
4
тієї обставини, що зазначені в розписці грошові кошти насправді не були одержані від позикодавця, як не надала і будь-яких доказів, які свідчили про те, що ці грошові кошти були витрачені не в інтересах сім'ї.
Рішення суду першої інстанції є справедливим і відповідає вимогам діючого законодавства, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення суду.
Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1- відхилити.
Рішення Стахановського міського суду Луганської області від 31 січня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності на житлове приміщення і стягнення боргу та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ майна, - залишити без змін.
Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після її проголошення.