Справа № 22ц-124/09 Головуючий у 1 інстанції - Віннічук І.Г.
Категорія - 21 Доповідач - Здрилюк О.І.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 березня 2009 року
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Стрільчука В.А.,
суддів: Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
при секретарі - Савчук О.В.,
з участю відповідачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
пр-ка відповідачів - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_4 на рішення Володимир-Волинського міського суду від 25 березня 2008 року,
ВСТАНОВИЛА:
17.09.2007 року ОСОБА_4 звернулась в суд з даним позовом, посилаючись на те, що 28 травня 2003 року державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори від її імені та на підставі доручення від 03 березня 2003 року посвідчено договір дарування квартири АДРЕСА_1. Вказаний договір дарування підписаний її сестрою - ОСОБА_1 від її імені на підставі доручення, але з перевищенням повноважень представника щодо розпорядження майном.
Про укладення договору їй стало відомо в кінці 2003 року, але вона пропустила строк звернення до суду з тих причин, що відповідачі зобов'язувались в добровільному порядку повернути їй квартиру або придбати рівноцінну і відмовились від цього обов'язку лише в серпні 2006 року.
Вважає, що про порушення її прав їй стало відомо лише 22.08.2006 року. Оскільки договір дарування посвідчено незаконно, всупереч її волі, то просила визнати його недійсним.
Рішенням Володимир-Волинського міського суду від 25 березня 2008 року в позові ОСОБА_4 в даній справі відмовлено за пропуском строку позовної давності.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати це рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Вважає, що судом допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції до зміни з наступних підстав.
Відмовляючи ОСОБА_4 в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач без поважних причин пропустила річний строк звернення до суду за захистом порушеного права, передбачений ст.728 ЦК України в редакції 2003 року. Врахувавши дану обставину та керуючись ч.4 ст.267 цього Кодексу, суд відмовив в позові за пропуском строку позовної давності.
Проте, такий висновок суду зроблено з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до пунктів 4 і 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Оспорюваний договір дарування було укладено до 1 січня 2004 року, тому для вирішення даного спору щодо його недійсності слід застосовувати законодавство, що діяло раніше, тобто норми Цивільного кодексу в редакції 1963 року.
Згідно ч.1 ст.388 ЦК УРСР в редакції 1963 року повірений зобов'язаний виконати дане йому доручення відповідно до вказівок довірителя.
Відповідно до вимог ст.63 цього ж Кодексу угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.
Судом встановлено, що між ОСОБА_4, від імені якої на підставі доручення, посвідченого Володимир-Волинською державною нотаріальною конторою 03.03.2003 року діяла ОСОБА_1, та ОСОБА_2 28 травня 2003 року укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 (а.с.9).
Із нотаріально посвідченого доручення НОМЕР_1 від 03.03.2003 року вбачається, що позивач уповноважила ОСОБА_1 користуватись і розпоряджатись спірною квартирою, укладати всі дозволені законом угоди по управлінню і розпорядженню нею та зазначила конкретний перелік повноважень (а.с.61).
При цьому позивач не уповноважувала ОСОБА_1 на відчуження її квартири шляхом укладення договору дарування або інших безоплатних угод, що підтверджується змістом згаданого доручення.
Відповідно до вимог ст.ст.71, 76 ЦК УРСР в редакції 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлюється в три роки. Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Як стверджує сама позивач, про порушення свого права вона дізналась в кінці 2003 року. Позовна ж заява подана 17.09.2007 року.
Відповідно до вимог ч.3 ст.267 ЦК України в редакції 2003 року позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Про позовну давність відповідач ОСОБА_2 зазначає у своєму запереченні на позов, поданому 08.11.2007 року (а.с.37). Крім того, в судових дебатах обоє відповідачів просили відмовити в позові в зв'язку зі спливом позовної давності (а.с.94).
Пропуск строку позовної давності позивач обґрунтовує добровільним зобов'язанням відповідачів повернути їй квартиру або придбати рівноцінну. При цьому позивач зазначає, що відповідачами їй було запропоновано декілька варіантів, від яких вона відмовилась із-за їх нерівноцінності. Вона погодилась на переоформлення на її ім'я квартири, отриманої у спадок ОСОБА_1, від чого відповідачі в серпні 2006 року відмовились і тільки тому вона уже звернулась в суд.
Згідно ч.ч.1, 4 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Жодних належних та допустимих доказів в підтвердження викладених обставин щодо пропуску строку звернення в суд з даним позовом - позивач не надала.
Відповідачі ж як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді категорично заперечили зазначені позивачем обставини і пояснили, що взагалі ніколи з позивачем спорів щодо договору дарування квартири у них не було та ніяких квартир вони взамін подарованої не пропонували.
Згідно ч.4 ст.267 ЦК України в редакції 2003 року сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, вірно відмовивши ОСОБА_4 в позові за спливом позовної давності, невірно покликався при цьому на ст.728 ЦК України в редакції 2003 року, яка застосовується до вимог про розірвання договору дарування, а не про визнання його недійсним, як про це просила позивач, в зв'язку з чим зазначене покликання та відповідне до цієї статті обґрунтування висновку суду підлягає виключенню, а рішення суду - відповідній зміні.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, на підставі ст.ст.63, 71, 76, 388 ч.1 ЦК УРСР в редакції 1963 року, ст.267 ч.ч.3, 4 та п.п.4, 7 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Володимир-Волинського міського суду від 25 березня 2008 року в даній справі змінити, виключивши з мотивувальної частини рішення посилання на статтю 728 ЦК України та відповідне до цієї статті обґрунтування висновку суду.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Судді