ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2015 року Справа № 910/21793/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого (доповідача),

Грека Б.М.,

Кривди Д.С.,

розглянувши касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн"

на рішеннягосподарського суду міста Києва від 24.11.2014 року

та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 року

у справі №910/21793/14

за позовомсільськогосподарського виробничого кооперативу "Лиманський"

дотовариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн"

простягнення 1 099 406,99 грн.

за участю представників:

позивача - Білецького О.В., Мойсеєнко В.М., Веселовської С.А.,

відповідача - Дарди С.С.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтня 2014 року сільськогосподарський виробничий кооператив "Лиманський" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн" про стягнення з відповідача на свою користь 839 628,03 грн. основної заборгованості, 94 987,91 грн. пені, 40 814,54 грн. 3% річних, 123 976,51 грн. інфляційних втрат та 20 161,14 грн. судового збору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.11.2014 року (суддя Сташків Р.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, відповідач просить їх скасувати, як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень у даній справі норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи 12.11.2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Камянка Глобал Вайн" (покупець) та сільськогосподарським виробничим кооперативом "Лиманський" (постачальник) укладено договір поставки виноматеріалів №12/11-2012, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався здійснити поставку, а покупець прийняти та сплатити вартість виноматеріалів урожаю 2012 року, кількість, асортимент та вартість яких визначена в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до специфікації №1, яка є додатком до договору поставки виноматеріалів від 12.11.2012 року, сторони визначили, що постачальник протягом січня - жовтня 2013 року зобов'язується здійснити поставку покупцю виноматеріалів на суму 7 417 980,00 грн., а відповідно до специфікації №2, яка є додатком до договору поставки виноматеріалів від 12.11.2012 року, постачальник протягом травня - серпня 2013 року зобов'язався поставити покупцю виноматеріалів на суму 159 000,00 грн.

Згідно з п. 3.1 договору покупець надає постачальнику замовлення на покупку в письмовій формі факсом, поштою або через мережу інтернет або в усній формі з посиланням на найменування, кількість та вартість товару, а також умовної дати поставки за 10 днів до дати відвантаження.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

При розгляді справи судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 839 568,78 грн., однак відповідач оплату товару здійснив частково, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 839 628,03 грн.

Судами також встановлено, що в матеріалах справи міститься лист від 17.02.2013 №272, відповідно до якого відповідач визнає заборгованість перед СВК "Лиманський" в загальній сумі 989 628,00 грн. та у зв'язку зі скрутним становищем зобов'язалось погасити заборгованість частинами починаючи з 28.02.2014 по 30.09.2014 (а.с.66 т.1).

Судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з обґрунтуванням викладеним у судових рішеннях судами попередніх інстанцій, які задовольняючи позов про стягнення з відповідача 839 628,03 грн. основного боргу, виходили, зокрема з того, що ТОВ "Камянка Глобал Вайн" не надано суду доказів щодо погашення зазначеної заборгованості в повному обсязі.

Поряд з цим, посилання відповідача на те, що між сторонами 12.06.2012 було укладено договір №4 на поставку виноматеріалів і за даним договором відповідач здійснив переплату, яка мала б бути врахована при погашенні заборгованості за договором поставки №12/11-2012 від 12.11.1012, обгрунтовано відхилені судами, як безпідставні та необґрунтовані. Зокрема суди виходили з того, що обов'язок позивача змінювати призначення платежу та зараховувати кошти переплат в погашення саме заборгованості за договором №12/11-2012 від 12.11.2012 не доведено позивачем, оскільки доказів про таку згоду досягнуту між сторонами матеріали справи не містять, а норми чинного законодавства, що регулює дані правовідносини такий обов'язок не передбачають.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.4. договору передбачено, що за порушення строків оплати продукції, яка зазначена в специфікаціях, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від вартості неоплаченого товару за кожен календарний день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, судова колегія Вищого господарського суду України погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, які правомірно задовольнили позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 839 628,03 грн. основної заборгованості, 123 976,51 грн. інфляційних втрат, 40 814,54 грн. 3% річних за час прострочення виконання зобов'язання та 94 987,91 грн. пені, перевіривши при цьому розрахунки надані позивачем.

З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення господарських судів відповідають вимогам закону та матеріалам справи, тому їх необхідно залишити без змін.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає необгрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними у справі доказами і не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2015 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий Дерепа В.І.

Судді: Грек Б.М.

Кривда Д.С.