УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року Справа № 876/11200/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді                                         Судової-Хомюк Н.М.,

суддів                                                             Гуляка В.В., Глушка І.В.

за участі секретаря судового засідання          Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 року у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий світ» про стягнення фінансових санкцій, -

В С Т А Н О В И В:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з вищевказаним адміністративним позовом про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 52546,92 грн. та пені в розмірі 746,21 грн., покликаючись на те, що відповідачем не виконано норматив для працевлаштування інвалідів в кількості чотирьох осіб, встановленого ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а тому в силу ст.20 цього Закону він повинен сплатити суму адміністративно-господарських санкцій та пеню за їх несвоєчасну сплату.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із винесеним рішенням, його оскаржило Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, яке покликаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і винести нову постанову, якою позовні вимоги задоволити. У поданій апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів, оскільки результатом працевлаштування є укладення трудового договору між працівником (інвалідом) та підприємством. Зазначає, що роботодавець повинен вжити всіх заходів необхідних для виконання нормативу, проте здійснення цих заходів не може стати обставиною, яка б звільняла підприємство від відповідальності.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з’явились, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. В силу вимог ч.1ст.41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що посади для працевлаштування інвалідів у відповідача були вакантні з незалежних від нього причин, ним було вжито усі необхідні заходи для недопущення господарського правопорушення, а тому до відповідача не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції передбачені ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» ( далі - Закон №875-ХII) .

За змістом статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною 1 статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25.06.1991р. №1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтею 18 Закону №875-ХІІ працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року №3483-IV «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Отже, обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно корінця направлення на працевлаштування № 19011201120069002 від 15.03.2012 року центром зайнятості направлявся ОСОБА_1 для працевлаштування до ТзОВ «Торговий світ» на посаду менеджер (управитель) із збуту, однак у зв’язку з тим, що робота пов’язана з довготривалою ходою йому було відмовлено у працевлаштуванні, оскільки відповідно до п.13 «Обмеження життєдіяльності» Індивідуальної програми реабілітації інвалідів № 461 даній особі встановлено обмеження щодо роботи, пов’язаної із довготривалою ходою. Оскільки обов’язки, передбачені по виконанню роботи на наявних вакантних посадах, а саме, вантажника, торгового представника, менеджера зі збуту, пов’язані із навантаженням та пересуванням між торговими об’єктами, особа, якій встановлено відповідні протипоказання не може виконати роботу на цих посадах з незалежних від неї причин.

Також, згідно з корінця направлення на працевлаштування № 19011201120069001 від 12.03.2012 року центром зайнятості направлялася ОСОБА_2 для працевлаштування до ТОВ «Торговий світ» на посаду менеджер (управитель) із збуту, однак у зв’язку з тим, що робота пов’язана із значними фізичними навантаженнями їй було відмовлено у працевлаштуванні, оскільки відповідно до п.13 «Обмеження життєдіяльності» Індивідуальної програми реабілітації інвалідів № 614 дана особа має хворобу, пов’язану із ураженням центральної нервової системи, а тому не відповідала вимогам для зайняття відповідних посад.

Також матеріалами справи встановлено, що з січня по грудень 2012 р. відповідачем подавалися звіти Ф 3 - ПН про наявність вакансій для інвалідів, що підтверджується листом Тернопільського МРЦЗ № 04/61/1978 від 11.04.2013 року.

Суд апеляційної інстанції вважає, що роботодавцем створено робочі місця відповідно встановленого нормативу, проінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць та вжито усіх необхідних заходів для реального забезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, органам державної служби зайнятості було відомо про наявність у відповідача у 2012 році вакантних посад для працевлаштування інвалідів, відповідач надав можливість направлення відповідними органами до підприємства інвалідів для працевлаштування у звітному періоді й не може нести відповідальності за неможливість працевлаштування осіб- інвалідів у визначеній законодавством кількості.

Аналогічна позиція викладена і в постановах Верховного Суду України від 20.06.2011р. у справі №21-60а11 та від 16.04.2013р. у справі №21-81а13.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 року у справі № 819/1665/13-а – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя                               Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

ОСОБА_3