справа № 22-1230 головуючий у 1-й інстанції: Миколаєць І.Ю.
категорія: доповідач: Наумчук М. І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Наумчука М. І. суддів: Карпенко C.O., Котули Л.Г.
при секретарі Голуб К.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання права власності на самочинно збудовані прибудови до житлового будинку
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 жовтня 2007 року, -
встановила:
У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулась в суд із вказаним позовом, в якому зазначала, що вона є власником введеного в експлуатацію в 1960 році будинку АДРЕСА_1. До будинку нею були добудовані прибудови «А-1», «а-1», «а-2», «а-3», «а-4», «а-5», а на земельній ділянці допоміжні приміщення: сараї «Ж», «В», «Д», гаражі «И», «Л», «О», літня кухня «Б». Крім цього, кухня в будинку (приміщення 1-3) була перепланована в жилу кімнату.
Прибудови та перепланування здійснені без відповідних дозволів, однак з дотриманням будівельних норм і правил.
Посилаючись на те, що прибудови і допоміжні приміщення зведені нею на виділеній для будівництва і обслуговування будинку земельній ділянці, яка знаходиться в її правомірному користуванні, позивач просила задовольнити вимоги, визнавши за нею право власності на прибудови, допоміжні приміщення, самовільно зроблені переобладнання.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02.10.2007 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення заявлених вимог. Апелянт вказує, що норми матеріального права застосовані судом неправильно, зроблені в рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1, її представник підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1, який розміщений на земельній ділянці площею 800 кв. м. , що була відведена для обслуговування і будівництва вказаного будинку (а. с. 7, 8, 9, 10). На даний час земельна ділянка за цією адресою площею 0, 1 га передана у приватну власність позивачеві для будівництва і обслуговування будинку (а. с. 22).
На зазначеній земельній ділянці позивачем зведено добудови до будинку «А-1», «а-1», «а-2», «а-3», «а-4», «а-5» та господарські споруди : сараї «Ж», «В», «Д», гаражі «И», «Л», «О», літня кухня «Б» (а. с. 11-15).
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що на проведення будівництва прибудов і господарських споруд не було отримано дозволу місцевої інспекції
2
державного архітектурно-будівельного контролю, не було складено і погоджено проекту будівель.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Частиною 5 цієї статті встановлено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Виходячи з викладеного, законодавець передбачив можливість визнання за власником (користувачем) земельної ділянки права власності на збудоване на ній нерухоме майно. Підставою для відмови в цьому може бути те, що самочинним будівництвом порушуються права інших осіб.
Обставини, на які послався суд відмовляючи в позові, лише вказують, що здійснене позивачем будівництво є самочинним.
Як зазначено вище, сам по собі факт самочинного будівництва не може тягти за собою відмову у визнанні за забудовником права власності на нерухоме самочинно збудоване майно.
За таких обставин погодитись із висновками, які стали підставою для відмови в позові, неможливо.
Згідно із долученими до справи документами, заява ОСОБА_1 про прийняття в експлуатацію самочинно збудованих будівель була предметом розгляду на засіданні Міжвідомчої комісії з питань проведення будівництва, реконструкції, розширення приватних житлових будинків та господарсько-побутових споруд (а. с. 16, 17). Рішенням комісії заявнику рекомендовано скласти та погодити проект, отримати висновки РайСЕС, РУ ГУ МНС України в м. Києві та звернутись до суду з позовом про визнання права власності.
Як вбачається із технічного висновку, складеного Державним науково-дослідним та про-ектно-вишукувальним інститутом «НДІНПРОЕКТРЕКОНСТРУКЦІЯ», всі прибудови до будинку та господарські споруди, крім сараїв «Д», «В», безпечні для експлуатації (а. с. 19-21). При перевірці добудов відділом з питань наглядово-профілактичної діяльності Святошинського районного управління ГУ МНС України в м. Києві порушень вимог Державних будівельних норм ДБН 360-92 «Планування та забудова міських та сільських поселень» не встановлено (а. с. 18). Головний державний санітарний лікар Святошинського району м. Києва не заперечує проти введення в експлуатацію прибудов і господарських споруд за винятком сараїв «Д», «В» (а. с. 36).
Доказів, які б свідчили, що зведенням прибудов та господарських споруд порушуються права будь-яких осіб не подано.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що при постановлены рішення судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, зроблені в рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи, в зв'язку з чим воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
За ОСОБА_1 на підставі ст. 376 ЦК України необхідно визнати право власності на добудови до будинку «А-1», «а-1», «а-2», «а-3», «а-4», «а-5» та господарські споруди : сарай «Ж», гаражі «И», «Л», «О», літню кухню «Б» (а. с. 11-15).
Що ж стосується визнання за позивачем права власності на сараї «В», «Д», то в задоволенні вимог в цій частині необхідно відмовити, оскільки вказані господарські споруди не придатні для безпечної експлуатації.
Не підлягає задоволенню позов і про визнання за ОСОБА_1 права власності на самовільно зроблені переобладнання кухні в будинку (приміщення 1-3) в жилу кімнату.
Переобладнання за своєю правовою природою не є будівництвом, оскільки в його результаті не створюється самостійний об'єкт права власності. Тому воно не може бути розцінене як самочинне будівництво та тягти за собою можливість визнання права власності на нього.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
3
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02.10.2007 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на добудови до будинку та надвірні споруди АДРЕСА_1: добудови:
· «А» площею 65, 2 кв. м. , яка складається з приміщень: коридору 2-1, площею 5, 3 кв. м. , житлової кімнати 2-2, площею 8, 5 кв. м. , житлової кімнати 2-3, площею 23, 9 кв. м. , житлової кімнати 2-4, площею 7, 9 кв. м. ;
· «а-1», яка складається з веранди площею 5, 9 кв. м. ;
· «а-2», яка складається з веранди площею 16, 6 кв. м. ;
· «а-3», яка складається з тамбура площею 2, 9 кв. м. ;
· «а-4», яка складається з кухні 2-6 площею 15, 7 кв. м. ;
· «а-5», яка складається з із санвузла 2-7 площею 3, 0 кв. м. ;
надвірні споруди:
· сарай, позначений на плані літерою «Ж», площею 25, 1 кв. м. ;
· літню кухню, позначеною на плані літерою «Б», площею 21 кв. м. ;
· гараж, позначений на плані літерою «И», площею 40, 4 кв. м. ;
· гараж, позначений на плані літерою «Л», площею 18, 3 кв. м. ;
· гараж, позначений на плані літерою «О», площею 19, 6 кв. м.
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.