перша   інстанція Код  суду  2702 справа  2-68/07 категорія  12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

(   повне   )

16   січня   2007   року.

Гагарінський  районний  суд  м.   Севастополя

у  складі:   головуючого-судді:   Нестерук  В.В.

при  секретарі:                     Массалабової  Л.Ю.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 о визнання договору дарування  недійсним  і  про  визнання  право  власності,   суд,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з позовом в якому вони пояснили, що Гагарінськім районним судом м. Севастополя 20.11.2003 року була винесена ухвала про стягнення боргу з відповідача ОСОБА_3 на користь позивачів. В ході розгляду цієї справи було встановлено, що гроші на будівництво торгового центру АДРЕСА_1 були фактично передані позивачами ОСОБА_3 ще в 1998 році в добровільному порядку, відповідач ці гроші не повертає. При виконанні цього рішення суду було встановлено, що майна у ОСОБА_3 немає. Проте в теж час було встановлено, що він розпорядився своїм майном - буд. АДРЕСА_1 11.07.2001 року, подарувавши своє майно іншим відповідачам у даній справі. Враховуючи, що ця операція дарування майна здійснена для вигляду, з метою заховання грошей, які є позиковими і підлягають поверненню, позивачі просять суд винести рішення, яким визнати операцію дарування будівлі АДРЕСА_1 відповідачам недійсної і визнати ОСОБА_2   фактичним  власником  даної   будівлі.

У судовому засіданні представник позивачів - ОСОБА_8 повністю підтримала вищеописані позовні вимоги, проте не змогла пояснити на які статті законодавства вона посилається при вимозі про визнання операції дарування недійсної. Представники відповідачів - ОСОБА_4 і адвокат ОСОБА_9 в судовому засіданні заперечують проти задоволення вимог позивачів, знаходять   їх   незаконними   і   необґрунтованими.

                                                Суд, вислухавши представника позивачів і представників відповідача, вважає за необхідне відмовити позивачам  в  задоволенні   їх  позовних  вимог  з  наступних  підстав:

З моменту здійснення договору дарування до моменту звернення позивачів в суд 14.09.2004 року пройшли більше трьох років, отже, закінчився строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК УКРАЇНИ. Договір дарування не можна визнати недійсним з наступних підстав: Дані вимоги є надуманими і не відповідають  дійсності, оскільки операція дарування була оформлена відповідно до ост.243, 244 ЦК УКРАЇНИ (у  едакції 1963 року). У червні 2001 року позивачі були упевнені в здійсненні правомірної операції, тому вони не претендували на будівлю або на частину будівлі. З самого     тексту     позову убачається,     що     до     теперішнього     часу позивачі не встановили порушення законодавства при укладенні договору дарування торгової будівлі. У липні 2001 року між позивачами і відповідачем ОСОБА_3 виникли правовідносини тільки за договором позики. З даного питання вже є рішення суду, що вступило в законну силу. Оспорюваний договір не можна кваліфікувати як фіктивний, оскільки сторони бажали переходу права власності і вжили заходам для реалізації прав, одержаних в результаті здійснення       договору   дарування. Зворотне

представником  позивача  в  суді  не  доведено.

Крім того, позов не підлягає задоволенню, оскільки договір дарування був укладений на підставі Договору «Про пайову участь в будівництві» від 17.11.1998 року. Згідно цього договору укладеного з одного боку ОСОБА_3, а з другого боку

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, останні стали співзабудовниками будівлі і особисто брали участь в здійсненні спільної                                  діяльності.         Сумісна           участь  в  будівництві підтверджується сумісним проектом   реконструкції будівлі виконаним ЗАТ «КримНІІ проект» від 2000 року копія якого є в матеріалах  справи.

У частині визнання права власності на будівлю за адресою АДРЕСА_1 позов не підлягає задоволенню. Оскільки позивачі вважають, що суд може визнати за ними право власності на підставі договору позики. Проте заходи для забезпечення своїх майнових прав і отримання гарантії належного виконання зобов'язання, передбачені ст.181 ЦК УКРАЇНИ (у редакції 1963 року) позивачі своєчасно не прийняли. Таким чином позивачі під час надання позики грошей ОСОБА_3 не забезпечили договір позики якою-небудь майновою гарантією. Тому їх вимога є надуманою, незаконною і необґрунтованою. У позивачів дійсно виникло право по погашенню боргу. Проте цей спір вже дозволений судом і 20.11.2003 року винесено відповідне рішення на користь позивачів про стягнення суми боргу. Позивачі мають право вимагати виконання цього рішення суду за рахунок майна того, що належить   ОСОБА_3  в  даний  час.

Таким    чином,             позивач    у    даній    справі    не    може    привести

доказів, підтверджуючих наявність у нього права власності на спірну будівлю. Має місце боргове зобов'язання яке вже було розглянуте в рішенні від 20.11.2003 року і це рішення виконується   в  установленому  порядку.

Оскільки спір дозволений на користь відповідачів з позивачів слід стягнути в дохід держави витрати, що недоплатили, на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у  розмірі   ЗО   гривень.

Враховуючи те, що спір у справі дозволений, необхідно відмінити застосовані у справі міри забезпечення позову і зняти арешт   з  будівлі  АДРЕСА_1.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.58,59 ЦК України (в редакції 1963 року), п.З ст.48 Закону України „Про власність", ст.ст. 10, 57, 60, 88, 179, 213, 214, 215, 217, 218, 224-228, ЦПК  України,   суд,   -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 і ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору дарування буд.-АДРЕСА_1 укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 недійсним та визнання власником буд.АДРЕСА_1 ОСОБА_2  -відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2, солідарно, на користь держави витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду цивільної справи в розмірі   ЗО   гривень.

Зняти арешт з буд.АДРЕСА_1, відмінив ухвалу Гагарінського районного суду м. Севастополя від 15 грудня 2005 року по накладення арешту на буд. АДРЕСА_1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подана. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 2 94 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. Згідно до ст. 294 ЦПК України заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів  після  заяви  про  апеляційне  оскарження.

Головуючий:                                                                               Суддя  Гагарінського  районного     

суду  м.   Севастополя                                             Нестерук  В. В.