ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.06.06 Справа № 26/62/06-9/78/06
Суддя Нечипуренко О.М.
Позивач: | Дочірнє підприємство “Запорізький облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “ДАК “Автомобільні дороги України”, 69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, 50 |
Відповідач: | Василівська центральна районна лікарня , 71600,Запорізька обл., м. Василівка, вул. Лікарняна, 5 |
Представники: | Суддя Нечипуренко О.М. |
Від позивача: | Не з’явився |
Від відповідача: | Не з’явився |
Сутність спору:
До господарського суду Запорізької області з позивною заявою звернулось Дочірнє підприємство “Запорізький Облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “ДАК “Автомобільні дороги України” (надалі позивач) з позовною заявою про стягнення з Василівської центральної районної лікарні (надалі відповідач або Василівська ЦРЛ) 5000,00 грн. - суми основного боргу, 991,10 грн. –втрат від інфляції і 175,00 грн. - 3% річних за договором позики та судові витрати. Свої вимоги обґрунтовує ст. ст. 11, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України.
Позивач заявляв клопотання про нормативне уточнення позовних вимог, просить застосувати ст. 625 ЦК України. Приймаючи до уваги, що вони не суперечать вимогам ГПК України, є правом позивача, не порушують прав та законних інтересів інших осіб, суд прийняв уточнення до розгляду.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, що викладені в уточненій позовній заяві, повідомив суд, що заборгованість виникла у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язання щодо повернення наданої матеріальної допомоги за договором позики у розмірі 5000,00 грн..
Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечив, надав письмовий відгук в якому вказав, що позивачем в рахунок боргів лікарні, надана матеріальна допомога –той здійснив оплату за виконані проектні роботи по переводу опалення лікарні на природний газ. Грошові кошти на виконані проектні роботи від позивача в сумі 5000,00 грн. на рахунок відповідача не поступали, кошти були перераховані на рахунок районного комунального підприємства “Василівка - Градопроект”.
Вважає, що відносини які виникли між сторонами не можна вважати договором позики, оскільки в ньому не додержано обов’язкових умов для укладення такого роду договору. Крім того, відповідач є бюджетною організацією, Василівська районна державна адміністрація і районна Рада не розглянули на своїх засіданнях та не виділили коштів для повернення позивачу боргу.
Ухвалою від 26.12.2005 р. порушено провадження у справі і розгляд призначено на 15.02.2006 р. Судове засідання відкладалося на 27.02.2006 р.
Розпорядженням голови господарського суду Запорізької області О.І. Немченко справу передано на розгляд судді О.М. Нечипуренко, яка 27.02.2006 р. справа прийнята ним до провадження і призначена до розгляду на 29.03.2006 р. У зв’язку з необхідністю витребування додаткових документів, що мають істотне значення для вирішення спору, вимогою суду уточнити позовні вимоги, у судовому засіданні оголошувалась перерва до 19.04.2006 р., до 05.06.2006 р., до 19.06.2006 р. Розгляд справи закінчено 05.06.2006 р. і в судовому засіданні 19.06.2006 р. оголошено повний текст рішення.
Сторони заявили клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке судом задоволено.
Розглянувши матеріали справи та надані для огляду оригінали документів, заслухавши представників сторін,
суд встановив:
На підставі листа Василівсткої ЦРЛ №654 від 11.08.2004 р. філією "Василівський райавтодор” ДП “Запорізький Облавтодор” ВАТ “ДАК “Автомодільні дороги України” було надано матеріальну допомогу по виплаті за виконані проектні роботи по переводу опалення лікарні на природний газ на загальну суму 5000,00 грн.. Факт надання матеріальної допомоги підтверджується: листом Василівської ЦРЛ в якому відповідач просить позивача оплатити за виконані проектні роботи по переводу опалення лікарні на природний газ в сумі 5000,00грн, а надану допомогу зобов’язується повернути при перегляду районного бюджету за підсумками 9-ти місяців; платіжним дорученням №371 від 21.08.2004 р. згідно якого позивач здійснив оплату за проектну документацію згідно рахунку №21 від 09.08.2004 р..
У зв’язку з неповерненням відповідачем 5000,00грн. позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами від 21.03.2004 р. та від 23.06.2005 р. про повернення грошей, та вимогою позивача №13/1576 от 22.11.2005 р. в порядку ст. 530 УК України, належним чином посвідчені копії яких наявні в матеріалах справи.
На запит суду від Василівської районної Ради надійшла копія рішення №2 від 22.10.2004 р. “Про внесення змін та доповнень до рішення районної Ради №2” від 23.12.2003 р. “Про затвердження районного бюджету на 2004 р.” і судом встановлено, що питання про виділення 5000,00 грн. для повернення позивачу Василівською районною Радою не розглядалось.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, представлені в судовому засіданні докази, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає за таких підстав.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Факт укладання фактичних договірних відносин між сторонами підтверджений гарантійним листом відповідача та платіжними документами позивача, відповідно до яких він оплатив виконані проектні роботи по переводу опалення лікарні на природний газ , а відповідач –зобов’язався повернути грошові кошти після перегляду районного бюджету за підсумками 9-ти місяців.
Позивач вважає, що сторони уклали між собою договір позики і просить стягнути грошові кошти за цими підставами.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики повинен укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою і вважається таким, що вчинений у письмовій формі якщо підписаний його стороною (сторонами).
Як свідчать матеріали справи, сторони не досягли всіх істотних умов передбачених законодавством для даного виду договорів, між ними не було укладено письмового договору.
Відповідач по справі у власність грошових коштів не одержував, відповідно до п.3.1. та п. 3.3. власного Статуту від 2002 р., сторона даних відносин "Василівський райавтодор” не була юридичною особою і мала право укладати лише договори від імені та за дорученням вище стоячої організації ДП “Запорізький Облавтодор” ВАТ “ДАК” Автомобільні дороги України” відповідно до предмета діяльності.
Позивач не надав до суду докази які б свідчили про надання філії "Василівський райавтодор” доручення на укладення договору позики з відповідачем.
Посилання позивача, що між сторонами виник саме договором позики, судом спростовується, оскільки правова природа договору позики передбачає досягнення між сторонами таких істотних умов як - обов’язкове укладання договору у письмовій формі, а оскільки грошові кошти за договором позики передається позичальнику у власність, позикодавець повинен бути їх власником, а сторони повинні мати відповідну правосуб’єктність.
При розгляді справи встановлено, що у відповідача перед позивачем існує заборгованість у розмірі 5000,00 грн., однак суд вважає, що він виник не за договором позики, а за інших правових підстав і тому, повинен стягуватися за іншим предметом та підставами спору.
Згідно статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому докази надаються сторонами та іншими учасниками господарського процесу.
Відмовляючи у задоволенні позовній заяві, суд приймає до уваги вимоги п.6 ст. 51 Бюджетного кодексу України, згідно якого будь-які зобов'язання, взяті фізичними та юридичними особами за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями. Витрати державного бюджету на покриття таких зобов'язань не можуть здійснюватися.
Суд при розгляді справи неодноразово пропонував позивачу нормативно обґрунтувати, а в разі необхідності змінити підставу або предмет спору, однак позивач не скористався наданим йому правом. Суд при розгляді справи не має права виходити за межі позивних вимог, змінювати їх за власною ініціативою.
За таких обставин, враховуючи викладене, позивачу слід відмовити в задоволені позовних вимог, але це не перешкоджає повторному зверненню з позовом до господарського суду у загальному порядку за іншими підставами та предметом спору.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
1. В задоволенні позову відмовити.
Рішення оформлене, оголошено і підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 19.06.2006 р.
Суддя О.М. Нечипуренко