УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/6100/14-ц Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 43 Доповідач Коломієць О. С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Коломієць О.С.

суддів: Жигановської О.С., Якухно О.М.

при секретарі

судового засідання: Добровольскої Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, КП «ВЖРЕП-13» Житомирської міської ради, за участю третьої особи - Служби у справах дітей Житомирської міської ради про усунення перешкод в користуванні житлом, вселення та зміну договору найму жилого приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 07 травня 2015 року, -

встановила:

У липні 2012 року ОСОБА_2 звернулася з вищевказаним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що за час перебування у шлюбі з відповідачем вони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1. З урахуванням викладеного, враховуючи що дана квартира є спільною сумісною власністю подружжя, але відповідач чинить їй разом з дитиною перешкоди в користуванні спірним житлом, позивач просила зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкод в користуванні вказаним житлом, вселити її разом з дитиною до спірної квартири, змінити договір найму спірного житла та зобов'язати КП «ВЖРЕП-13» Житомирської міської ради відкрити на неї окремий особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_1.

У грудні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання його особистою власністю квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що вказане майно придбане за його особисті кошти, які були подаровані його батьком ОСОБА_4 від продажу належної йому на праві власності квартири.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 07 травня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити за безпідставністю позовних вимог. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при розгляді справи судом першої інстанції були неповно з'ясовані обставини справи, порушені норми процесуального і матеріального справа. Суд допустив неповноту при дослідженні доказів, не дав їм належної оцінки у сукупності з іншими доказами, а тому висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із доведеності придбання ОСОБА_3 спірної квартири за його особисті кошти, подаровані батьком, який отримав їх від продажу належної йому квартири. Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд виходив із того, що позивачем не доведено порушення її права на користування спірним житлом з боку відповідача, а тому воно не підлягає захисту.

Проте, із такими висновками суду не можна погодитися з огляду на таке.

Судом встановлено, що з 22 грудня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 17 червня 2014 року (а.с.11,49).

Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Катюхою О.В. та зареєстрованого в реєстрі № 5292, 26 грудня 2012 року ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1 за ціною 228 260,00 грн. (а.с.19-21).

Також встановлено, що 26 грудня 2012 року ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_6 та ОСОБА_7 придбали квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Катюхою О.В. та зареєстрованого в реєстрі № 5290. Згідно із цим договором квартира була продана за 261 880,00 грн. (а.с.54-56).

Сторони разом з малолітньою донькою позивача від першого шлюбу - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстровані, як проживаючі у спірній квартирі (а.с.33,34,98).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно із ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із змісту зазначених норм матеріального права випливає, що, встановлюючи обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, необхідно з'ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до ч.ч.2,3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Задовольняючи зустрічний позов, поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що стаття 60 СК України встановлює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності майна, набутого подружжям за час шлюбу. Інше має бути спростовано належними і допустимими доказами тим із подружжя, хто оспорює право спільної сумісної власності.

Як установлено судом, спірна квартира була придбана на ім'я ОСОБА_3 26 грудня 2012 року, тобто за час шлюбу сторін.

Відповідно до ч. ч. 1,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Факт укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору дарування у відповідно до ст.ст. 203, 208 ЦК України судом не встановлено.

У зв'язку з чим, не можна погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 належними і допустимими доказами довів, що спірна квартира придбана ним за кошти, які йому було подаровано батьком ОСОБА_4; такий висновок ґрунтується на припущеннях.

Сам по собі факт укладення ОСОБА_3 договору купівлі-продажу спірної квартири та договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 його батьком ОСОБА_4 в один і той же день не може бути безумовною підставою для визнання особистої приватної власності на спірну квартиру за ОСОБА_4

Крім того, в жовтні 2012 року ОСОБА_2 зняла в Житомирському відділенні «Сбербанку Росії» грошові кошти в сумі 30 тис. доларів США, що підтверджується копією звіту по рахунку (а.с.99).

Також, як убачається із п.1.5 договору купівлі-продажу квартири від 26 грудня 2012 року, договір укладається в інтересах сім'ї, за згодою дружини ОСОБА_3 (покупця) ОСОБА_2, справжність підпису на заяві якої посвідчено нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Катюхою О.В. та за реєстровим № 5291 (а.с.19,96). Отже, надаючи таку згоду, ОСОБА_2 діяла як особа, яка має право на придбане майно.

За таких обставин, враховуючи, що спірна квартира була придбана сторонами під час шлюбу, являється спільною сумісною власністю подружжя, а належних та допустимих доказів, які б свідчили про придбання спірного майна за особисті кошти відповідачем надано не було, підстави для визнання за останнім права особистої приватної власності на спірну квартиру відсутні. А тому, рішення суду в частині задоволенні зустрічного позову підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 з вищевказаних підстав.

Відповідно до положень ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України власник будинку (квартири) має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і має право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Стаття 15 ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Як вбачається з пояснень ОСОБА_2 в суді першої інстанції та в апеляційному суді, між нею та її колишнім чоловіком ОСОБА_9, склались неприязні відносини, останній створив їй та малолітній дитині перешкоди в користуванні квартирою. Так відповідач неодноразово влаштовував сварки, скандали, застосовував до позивача фізичне насилля, систематично виганяв її разом з дитиною з квартири. У зв'язку з чим, остання в черні 2014 року вимушена була піти з квартири та проживати на даний час у сторонніх людей.

Зазначені пояснення підтверджуються вироком Корольовського районного суду м.Житомира від 25 грудня 2014 року в якому зазначено, що 14.05.2014 року та 01.06.2014 року між сторонами, які перебували в квартирі АДРЕСА_1, на ґрунті тривалих неприязних відносин з приводу користування квартирою виникли словесні конфлікти. В ході даних конфліктів, ОСОБА_3 спричинив ОСОБА_2 легкі тілесні ушкодження без короткочасного розладу здоров'я, у зв'язку з чим останній був визнаний винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та йому було призначено покарання у вигляді 80 годин громадських робіт (а.с.76).

Отже, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем порушеного права на користування спірним житлом та з тим, що вона разом з дитиною не потребує судового захисту.

Враховуючи зазначене та вимоги закону, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки, про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення, не відповідає вимогам законом та підлягає скасуванню, з ухвалення нового - про зобов'язання ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_2 разом з малолітньою донькою ОСОБА_8 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та їх вселення до спірного помешкання.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність вимог в частині зміни договору найму квартири та зобов'язання КП «ВЖРЕП-13» Житомирської міської ради відкрити окремий особовий рахунок. Зміна договору найму жилого приміщення, з послідуючим відкриттям окремого особову рахунку, відбувається на вимогу члена сім'ї наймача квартири, яка належить до держаного чи громадського житлового фонду. В даному випадку квартира належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а тому положення ст. 104 ЖК України до даних правовідносин не можуть бути застосовані.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушені норми матеріального та процесуального права, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 та про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 243,60 грн. судового збору, що був сплачений позивачем при подачі позову.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 07 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, КП «ВЖРЕП-13» Житомирської міської ради, за участю третьої особи - Служби у справах дітей Житомирської міської ради про усунення перешкод в користуванні житлом, вселення та зміну договору найму жилого приміщення задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_2 разом з малолітньою донькою ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. в користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Вселити ОСОБА_2 разом з малолітньою донькою ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1. в квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зміну договору найму жилого приміщення та зобов'язання КП «ВЖРЕП-13» Житомирської міської ради відкрити окремий особовий рахунок відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді