Справа 22-Ц-71 -2007 року                                                        Головуючий у 1 -й

інстанції Косач І.А. Доповідач Школьний В.В.

11 січня 2007 року                                                                                             М.Чернігів

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Апеляційний суд Чернігівської області у складі: Головуючого: Іваненко Л.В. Суддів: Школьного В.В., Страшного М.М. При секретарі Пац Т.М. З участю ОСОБА_1, ОСОБА_2

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Новозаводського районного суду М.Чернігова від 06 листопада 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 до ПП „Фірма"Ліга-Консалтінг" про визнання недійсним договору в частині та відшкодування збитків, завданих виконанням зобов'язань за договором,

ВСТАНОВИВ:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішення Новозаводського районного суду М.Чернігова від 06 листопада 2006 року, яким в задоволенні його позовних вимог в інтересах ОСОБА_3 до приватного підприємства „Фірма „Ліга-Консалтинг" про визнання недійсним договору в частині та відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язань за договором та ухвалення нового рішення про задоволення позову, тобто визнання недійсним договору від 14 вересня 2005 року про надання інформаційно-консультаційних послуг між сторонами в частині положень пунктів 6.2.,6.4., також стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 4555,00 гривень сплачених за договором коштів, а також 8224,45 грн. матеріальних збитків, а всього 12779,45 грн. та понесених судових витрат.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом було повно встановлені всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, однак суд невірно застосував матеріальний закон та в рішенні не навів обґрунтування, чому не приймаються до уваги доводи, викладені в позовній заяві.

Зокрема апелянт посилається на те, що суд неправильно застосував ст.ст.6,612 ч.3,907 ЦК України. При цьому він вважає, що відповідно до ст.907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених Цивільним кодексом, іншим законом та домовленістю сторін. В договорі про надання послуг не було передбачено порядку його розірвання шляхом односторонньої відмови від договору, а тому в даному випадку необхідно було застосовувати положення цивільного законодавства. Також в рішенні суду не наведено мотивів, чому доводи позовної заяви в частині невідповідності положення пунктів 6.2, 6.4 договору є необгрунтованими та надані докази понесених ОСОБА_3 витрат в зв"язку з необхідністю самостійно отримувати інформацію щодо об"єкту нерухомості не було спростовано стороною відповідача.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з вказаних у ній обгрунтувань.

Представник відповідача ОСОБА_2 в засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу не визнав, просив її відхилити, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні у справі докази, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

По справі встановлено, що між ПП „Фірма „Ліга-Косалтинг" та ОСОБА_3 14 вересня 2005 року укладено договір про надання інформаційно-косультативних послуг. Договором передбачено перелік послуг, надаваємих виконавцем замовнику, які викладені в п.2.1. В пункті 6.2 обумовлено термін дії Договору, а саме, якщо термін дії Договору закінчився, але сторони за взаємною згодою не мають бажання його розірвати, термін дії цього Договору автоматично пролонгується на той самий термін. Пунктом 6.4 визначено визначено порядок розірвання договору - за взаємною згодою сторін. Одностороннє розірвання договору є неможливим та не допускається. Зазначений Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою П.П. „Фірма „Ліга-Косалтинг".

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст.907 ЦК України порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг, в тому числі в односторонньому порядку, визначаються домовленістю сторін або законом. Сторони при укладенні договору прийшли до домовленості щодо строку дії договору та порядку його розірвання, і зокрема зазначили у п.6.4 договору про те, що одностороннє розірвання Договору є не можливим та не допускається, що не суперечить вимогам чинного законодавства, а тому відсутні підстави щодо визнання зазначеного договору недійсним в частині положень пунктів 6.2. та 6.4.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 19 червня 2006 року звертався з письмовою вимогою до відовідача (а.с. 10) про надання інформаційно-консультаційних послуг, зазначених в п.2.1 Договору від 14 вересня 2005 року, на яку відповіді не отримав. В зв"язку з цим позивач стверджував, що відповідач передбачені договором зобов"язання не виконував.

Але з таким твердженням позивача не можна погодитись, так як по справі встановлено, що ОСОБА_3 на виконання договору НОМЕР_1 про пайову участь у будівництві житла від 14 жовтня 2005 року остаточні кошти сплатив 16 червня 2006 року, тобто ще до звернення до відповідача з заявою про надання інформаційно-консультаційних послуг. Тому твердження позивача про те, що відповідач не виконував зобов"язків по наданню інформаційно-косультаційних послуг в ході судового розгляду справи свого підтвердження не знайшло.

Щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 сплачених за договором коштів та матеріальних збитків, суд прийшов до висновку що дані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки на час розгляду справи договір є чинним, питання щодо розірвання договору позивач не ставить, строк виконання зобов'язань по договору не закінчився. Також його представник в судовому засіданні не довів, що понесені ОСОБА_3 витрати пов"язані в зв"язку з невиконанням відповідачем обов"язків за даним договором.

Апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції та мотиви, з яких позивачеві відмовлено в задоволенні його вимог, відповідають вимогам закону та матеріалам справи, є обґрунтованими.

Вирішуючи спір таким чином, суд правильно встановив фактичні обставини справи, зібраним по ній доказам надав належну правову оцінку та обґрунтовано послався на матеріальний закон - ст.907 Цивільного кодексу України.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують законного по суті рішення суду першої інстанції, тому підстав для його скасування чи ухвалення нового рішення не вбачається.

Керуючись ст..ст.209,218,303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, апеляційний

суд,

УХВАЛИВ:

З

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 06 листопада 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту проголошення.

4