Справа №22ц-14/2007 рік.

Головуючий у першій інстанції - Діденко О.П.

Доповідач - Заболотний В.М.

РІШЕННЯ

Іменем       України

16 січня 2007 року                                                                                           місто Чернігів

Апеляційний   суд   Чернігівської області у складі: головуючого - судді Литвиненко І.В. суддів - Заболотного В.М., Горобець Т.В. при секретарі - Куксі М.В.

з участю - сторін та їх представників

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2006 року по справі за позовом Ніжинського ВАТ фірма „Монтаж" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2006 року ВАТ фірма „Монтаж" звернулась до суду з даним позовом, вказуючи на те, що наказом регіонального відділення по Чернігівській області Фонду Державного майна України від 31.10.1995 року ДП Ніжинська СГГМК-7 перетворена у ВАТ фірма „Монтаж", у власність якого, крім іншого майна, перейшли дві однокімнатні квартири №10 та №13 в АДРЕСА_1, які рішенням виконкому Ніжинської міської ради від 16.02.1994 року зареєстровані під гуртожиток СПМК-7. Так як зазначені квартири є гуртожитком, то в Ніжинському МБТІ ВАТ фірма „Монтаж" їх не реєструвала. Спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету 14.03.1994 року кімната №13 в гуртожитку була виділена ОСОБА_4, який у зв'язку з припиненням трудових відносин, рішенням суду виселений з неї без надання іншого житла, а кімната №10 була виділена сім'ї ОСОБА_1., т.я. він працював у позивача водієм. 01.07.1999 року ОСОБА_1. з роботи звільнився за ст.36 КЗпП України, але займане приміщення не звільнив. На попередження, яке йому було вручено 13.08.2006 року, не реагує. В даний час є необхідність надати гуртожиток іншим працівникам, оскільки він призначений для проживання робітників у період роботи. А відповідач ОСОБА_1. вже не є працівником ВАТ фірма „Монтаж", тому виникла необхідність у його виселенні разом з сім'єю.

Також, позивач просив суд поновити строк позовної давності, як такий,  що  пропущений  з  поважних  причин.  Дізнавшись  про  смерть  матері

2

ОСОБА_1., позивач    пішов    йому    назустріч,    тимчасово    не    виселяючи відповідачів з житлового приміщення.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 03 жовтня 2006 року позовні вимоги ВАТ фірма „Монтаж" задоволені. ОСОБА_1., ОСОБА_2 та їх неповнолітнього сина ОСОБА_3 виселено з гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення. Суд прийшов до висновку про те, що строк позовної давності пропущений з поважної причини, так як позивач не знав про наявність спадкового майна ОСОБА_1. Житлове приміщення відповідачу надавалось на час виконання ним трудових обов'язків, як гуртожиток. Ініціатором звільнення з роботи був сам ОСОБА_1. А тому припинення трудових відносин саме за цих обставин є підставою для виселення без надання іншого житла. Крім того, відповідач отримав у спадщину житловий будинок від померлої матері, а це свідчить про наявність у нього іншого житла.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1. і ОСОБА_2 просять скасувати зазначене рішення суду і постановити нове про відмову в задоволенні позову ВАТ фірма „Монтаж". Посилаються на те, що суд порушив норми ч.ч.2, 3 ст.132 ЖК України і п.22 ч.2 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12.04.1985 року з наступними змінами, де зазначається, що якщо гуртожиток надано у зв'язку з роботою, слід з'ясувати вид трудового договору, за яких підстав він був припинений. Крім того, стаття 132 ЖК України зазначає, що без надання іншого житлового приміщення можуть бути звільнені сезонні, тимчасові працівники, які припинили роботу, працівники, які звільнились за власним бажанням без поважної причини, та ін. При припиненні трудового договору з інших підстав вони, як і особи, перелічені в ст.125 ЖК України, можуть бути виселені лише з наданням іншого житла. Оскільки ОСОБА_1. був звільнений за згодою сторін, він та його сім'я не може бути виселена з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення. Але цей факт суд не взяв до уваги, чим порушив вищезазначені норми права. Також, суд не керувався п.22 ч.І зазначеної постанови Пленуму ВСУ, де зазначено, що вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, суди мають з'ясувати, чи є гуртожитком приміщення, яке займає відповідач. Цього питання, та пов'язаних з ним інших питань, суд не розглянув. Суд невірно поновив строк позовної давності для подачі позову до суду, вказавши, що причина його пропуску є поважною, оскільки позивач на той час не знав про наявність спадкового житла у відповідача, яке залишилось йому від померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року матері, і не міг виселити сім'ю відповідача з гуртожитку, а тому з позовом до суду не звертався. Таку причину апелянти не вважають поважною. Позивачу було відомо, що ОСОБА_1. звільнився з роботи 01.07.1999 року за згодою сторін і після цього відповідачі продовжували проживати у кімнаті гуртожитку, але протягом 7 років ніяких претензій до них заявлено не було.

3

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши доводи скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов Ніжинського ВАТ фірма „Монтаж", суд першої інстанції виходив з того, що оскільки гуртожиток відповідачу надавався на час виконання ним трудових обов'язків, і оскільки ініціатором звільнення з роботи був сам ОСОБА_1, він разом зі своєю сім'єю втратив право на проживання в гуртожитку, що є підставою для виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення.

Але такий висновок суду першої інстанції є помилковим.

Згідно ст.132 ч.2 Житлового кодексу України, працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину. Відповідно до ч.З ст.132 ЖК України, особи, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в ч.2 цієї статті, можуть бути виселені лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

По справі встановлено, що відповідачі проживають в квартирі АДРЕСА_1, яка рішенням виконкому Ніжинської міської ради НОМЕР_1 від 16.02.1994 року була зареєстрована як гуртожиток (а.с. 15).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1. звільнився з роботи 01 липня 1999 року, на підставі ст.36 КЗпП України за згодою сторін, а не за власним бажанням, що підтверджується копією наказу ДП „ПМК-7" Ніжинського ВАТ фірма „Монтаж" НОМЕР_2 від 01.07.1999 року (а.с.10).

Таким чином, відповідачі не можуть бути виселені з гуртожитку без надання іншого житла.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим. Таке рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог ВАТ „Фірма „Монтаж".

На підставі наведеного, керуючись ст.132 ЖК України, ст.ст.303, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 -задовольнити.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2006 року -скасувати. В задоволенні позову Ніжинського ВАТ фірма „Монтаж" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення -відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.