Справа № 22ц-190/2007 Головуючий у першій інстанції- КРАПИВНИЙ B.I.
Категорія - цивільна Доповідач - ІВАНЕНКО Л.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2007 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді ІВАНЕНКО Л.В.,
суддів: СТРАШНОГО М.М., ШКОЛЬНОГО В.В. при секретарі: ПАЦ Т.М.,
за участю: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 листопада 2006 р. у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна колгоспного двору та встановлення порядку користування земельною ділянкою, -
ВСТАНОВИВ:
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 листопада 2006 р. скасувати ухваливши нове про задоволення позову та стягнення судових витрат.
Оскаржуваним рішенням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в задоволені позову до ОСОБА_4 про поділ майна колгоспного двору та встановлення порядку користування земельною ділянкою відмовлено - у зв'язку з безпідставністю вимог та пропуском строку позовної давності.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що з змісту рішення не можна зрозуміти мотивів відмови в задоволені позову в зв'язку з безпідставністю чи в зв'язку з пропуском строку; спірний будинок є майном колгоспного двору, оскільки відповідач був до 15.10.91 р. членом колгоспу, нажито сім'єю під час перебування у шлюбі, під час шлюбу виконано ряд робіт по покращенню садиби, а тому всі члени колгоспного двору мають рівні права на майно; ОСОБА_1 має право на 9/50 частини садиби, згідно експертного висновку, а тому суд повинен був стягнути з відповідача належну їй грошову компенсацію; строк звернення до суду ними не пропущено, оскільки проживаючи єдиною сім'єю не могли подумати звертатися до суду з позовом про поділ майна колгоспного двору, а поставили питання після звернення відповідача до суду про їх виселення; суд не з'ясував з якого часу починається перебіг строку позовної давності. Тому вважають, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають матеріалам справи.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які скаргу підтримали і просили рішення скасувати та пояснення ОСОБА_4, його представника ОСОБА_3, які заперечували проти задоволення скарги і просили залишити рішення в силі, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з 9 серпня 1986 р. по 17 січня 2006 р. перебували в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох дітей: сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н. та доньку ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н.. В період шлюбу вони проживали в буд. АДРЕСА_1. Вказаний будинок на праві особистої власності належав спочатку батькові відповідача ОСОБА_7, а після смерті останнього, належав його матері ОСОБА_8, яка являлась останнім членом колгоспного двору. З травня 1989 р.„ тобто під час шлюбу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_4 прийняв в дар вказаний будинок з надвірними будівлями і оскільки в той час проживав у Білоруській РСР та працював у радгоспі „ Іваки", звільнився 06.06.89 року з роботи та разом із сім"єю став проживати в с.м.т. Холми.. На момент вчинення вказаної угоди, ОСОБА_4 не був членом колгоспу «Червоний маяк», спірне домоволодіння являлось його особистою власністю, а не власністю членів колгоспного двору, оскільки набуте було не внаслідок сімейно-трудового об"єднання осіб, що ведуть спільне господарство, а отримане в дар. Як передбачено ст..120 ЦК України (1963 року), що діяла на час виникнення спірних правовідносин, колгоспному двору належить і передане у власність членів колгоспного двору інше майно, крім трудових доходів від участі у суспільному господарстві колгоспу, однак, як видно з матеріалів справи, отримане в дар від матері домоволодіння ОСОБА_4 не передавав у власність інших членів його сім"ї.
Згідно ч. 1 ст. 24 КпШС України, який діява в спірний період, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.
За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що спірний будинок перебував у ОСОБА_4 в особистій власності на підставі договору дарування є обгрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, під час проживання у спірному домоволодінні подружжя Нагорних прибудувало дві веранди до будинку, збудували другий льох, три сараї, погребню, сінник, навіс, колодязь питний, вигрібну яму та огорожу. Дійсна вартість таких робіт, згідно з висновком експерта № С-875, складає 21624 грн. Оскільки покращення були проведені у господарських будівлях , а не в будинку, подарованому ОСОБА_4 в установленому законом порядку, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що збільшення домоволодіння за рахунок господарських будівель не є підставою для визнання його спільною сумісною власністю подружжя в цілому. Збільшення господарських будівель за рахунок членів сім"ї в даному випадку може бути підставою для стягнення грошової компенсації витрачених коштів у відповідній частці, однак таких вимог позивачі не заявляли.
Зважаючи на наведене, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову позивачам в задоволені позовних вимог є обґрунтованим.
В той же час, апеляційний суд вважає, що з рішення суду необхідно виключити посилання на пропуск позивачами строку позовної давності з огляду на наступне.
2
Згідно п. 6 Перехідних та прикінцевих положень ЦК УКраїни, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлються тривалістю у три роки.
Перебіг строку позовної давності, у відповідності до ч.І ст.261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.Беручи до уваги, що позивачі проживають на даний момент в спірному будинку, не залишали його і цього права їх ніхто не позбавляв, суд приходить до висновку, що підстави вважати строк позовної давності пропущеним відсутні, а тому висновок суду першої інстанції про пропуск позивачами строку позовної давності підлягає виключенню з рішення суду.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без зміни, з виключенням з рішення суду посилання на пропуск позивачами строку позовної давності.
Керуючись ст.ст.209, 218, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Корюківського районного суду Чернігівської області від 16 листопада 2006 р. залишити без зміни, виключивши з рішення суду посилання на пропуск позивачами строку позовної давності.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.