Справа № 22ц-216/2007 Головуючий у першій інстанції- БІЛИЙ А.М.
Категорія - цивільна Доповідач - ІВАНЕНКО Л.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2007 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі
головуючого-судді ІВАНЕНКО Л.В.,
суддів: ШКОЛЬНОГО В.В., ШЕМЕЦЬ Н.В.
при секретарі: ПАЦ Т.М.,
заучастю: ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від ЗО листопада 2006 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти Сосницької районної державної адміністрації про стягнення компенсації та індексації втрати частини заробітної плати в зв'язку з затримкою її виплати, -
ВСТАНОВИВ:
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Менського районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2006 р. скасувати.
Оскаржуваним рішенням ОСОБА_1 відмовлено в задоволені позову до відділу освіти Сосницької районної державної адміністрації про стягнення компенсації та індексації втрати частини заробітної плати в зв'язку з затримкою її виплати, вирішено питання про розподіл судових витрат.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом порушені положення нормативно-правових актів про індексацію та компенсацію втрати частини заробітної плати. Вважає, що рішеннями Сосницького районного суду з відповідача на її користь стягувались зарплата в судовому порядку, що свідчить про існування заборгованості по зарплаті, а тому висновок суду є необгрунтованим.
Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1, яка скаргу підтримала і просила рішення скасувати, пояснення представника відповідача, який проти задоволення скарги заперечував, та дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню виходячи з наступного.
Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 „Про практику судами трудових спорів" (з подальшими змінами та доповненнями), встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.
Положення ст.. 233 КЗпП України що того, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, були введені в дію Законом України 11 липня 2001 року N 2620-ІІІ і набрали чинності 2 серпня 2001 p..
До 2 серпня 2001 р. до позовів про стягнення належної заробітної плати застосовувалися положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України, згідно яких працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного суду в тримісячний строк з дня коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Оскільки про порушення своїх прав на отримання зарплати ОСОБА_1 дізналась в період 1997-1999 років, а звернулась з позовом до суду в жовтні 2006 p., то вона пропустила трьохмісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 1 ст.233 КЗпП України (в редакції, яка діяла в спірний період).
Беручи до уваги, що позивачка не навела жодних поважних причин, що унеможливлювали своєчасне звернення ії до суду, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано відмовив ОСОБА_1 в задоволені вимог про стягнення компенсації та індексації втрати частини заробітної плати в зв'язку з затримкою її виплати з відділу освіти Сосницької районної державної адміністрації.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без зміни.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Менського районного суду Чернігівської області від 30 листопада 2006 р. - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.