Справа № 2- 34/2007 року
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2007 року Великолепетиський районний суд Херсонської області у складі:
головуючого Мамаєв В.А.
при секретарі Лисенко Н.М.
за участю представника відповідача Зінченко Г.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Велика Лепетиха цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації (Далі Відповідач 1) та Державного казначейства України (Далі Відповідач 2) про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги, мотивуючи свої позовні вимог тим, що згідно ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" він визнаний учасником бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням. За ст. 12 зазначеного Закону йому, щорічно, до п"ятого травня повинна надаватися одноразова грошова допомога в розмірі п"яти мінімальних пенсій за віком. Ця пільга також встановлена Законом №367 - XIV від 25.12.1998 року. Згідно діючого цивільного законодавства термін давності на заявлені ним позовні вимоги не розповсюджуються, а тому розрахунок суми боргу повинен проводитися з часу призначення йому зазначеної пільги. За ст.2 вказаного Закону та п.2 ст.22 Конституції України права та пільги для ветеранів війни та членів їх сімей не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни а при прийнятті нових законів або внесенні змін в діючі - не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Але в суперечить зазначеним нормам матеріального права грошова допомога за 1999 рік не виплачена, а за 2000,2001,2002,2003,2004,2005 та 2006 роки виплачена не в повному обсязі. Так, за 1999 рік не сплачено одноразову щорічну грошову допомогу у розмірі 124.50грн., за 2000 рік не доплачено 1042.80грн., за 2001 рік - 1203.85грн., за 2002 рік - 1260.00грн., за 2003 рік - 1250.00грн., за 2004 рік - 1303.45грн., за 2005 рік - 1410.00грн. та за 2006 рік - 1410.00грн., загальна сума недоплати становить 9004.60 грн. Відповідно постанови Уряду №486 від 11.04.2002 року, п.2 а також ч.І ст. 17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що виплата разової допомоги здійснюється органами праці та соціального захисту населення, тобто відповідачами. Неправомірні дії відповідачів, невиконання ними покладених на них законом обов"язків і ігнорування ними призводять до серйозного погіршення його матеріального становища. Вважає, що недотримання відповідачами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" суперечить нормам Конституції України так як його права визнані як зазначеними Законами так і підтверджені рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №20рп/2004. Невиконання вимог діючого законодавства порушує його права як громадянина і учасника бойових дій, оскільки законом не передбачено обмеження виплат з будь яких підстав. Крім того, неправомірна поведінка відповідачів є образливою для нього як громадянина, який сумлінно виконав свій військовий обов"язок, поклав своє здоров"я, зазнав сильного морального хвилювання дивлячись на те, як гинуть співвітчизники. Халатна недбалість відповідачів, їх бездіяльність принижують його як особистість, як людину, яка не отримуючи встановленні законодавством пільги не має коштів для проведення гідного лікування свого здоров"я. Позивач просить суд стягнути з відповідачів на свою користь суму недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій у розмірі 9004.60 грн. та моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
В судовому засіданні позивач позов підтримав.
Представник Відповідача 1 - Зінченко Г.П. позов не визнала та пояснила, що згідно із вимогами абзацу 2 та 8 пункту 3 Положення про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації основними завданнями Головного управління є - забезпечення в межах своїх повноважень дотримання законодавства про працю
2 та охорону праці, зайнятість, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення та соціальний захист населення, забезпечення цільового використання коштів, передбачених для вирішення соціальних питань. Позивач дійсно має право на отримання щорічно до 5 травня разової допомоги як учаснику бойових дій у розмірі п»яти мінімальних пенсій за віком, оскільки це передбачено ч.5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивачу було виплачено - за ст.З3 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" 40 грн., за ст.20 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" 40грн., за ст. 19 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік" 80грн., за ст.28 Закону України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" 90грн., за ст. 44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік"120 грн., за ст.34 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" 250грн., за ст.30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" 250грн. На теперішній час всі ці норми законів про Державний бюджет, окрім ст. 44 України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", є діючими, їх не визнано такими, що не відповідають Конституції України. Вважає, що за вказані роки ОСОБА_2 виплата щорічної разової допомоги здійснювалася вірно, йому жодної шкоди нанесено не було, його права не порушувалися. Також вважає, що позивачем порушено термін позовної давності відповідно до ст.ст.256, 258 ЦК України за 1999-2003 роки. Виплата щорічної разової допомоги у 2004 році була здійснена відповідно до ст.44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", як учаснику бойових дій у сумі 120 грн., тобто Головне управління праці та соціального захисту населення обласної державної адміністрації діяло з дотримання всіх норм та вимог чинного законодавства., а саме ст. 19 Конституції України, абз.2 та 8 пункту Положення про Головне управління праці та соціального захисту населення. Щорічна разова допомога до п'ятого травня здійснюється згідно ч.4 ст. 17 - 1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до 30 вересня відповідного року у якому здійснюється виплата допомоги. Після чого залишки коштів за даною програмою повертаються до Державного бюджету України. Після постановления рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-рп і визнання такими, що не відповідають Конституції України "є неконституційними" положень ст.44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" центральними органами виконавчої влади, до теперішнього часу не було видано жодного нормативно-правового акту, яким би було врегульовано питання виплати різниці суми разової допомоги до 5-го травня. У законах України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та "Про Державний бюджет України на 2006 рік" кошти на відшкодування заборгованості по виплаті разової допомоги до 5-го травня не передбачені. Проте вважає, що відшкодування шкоди, згідно із ст. 1175 ЦК України фізичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований, повинно відшкодовуватися державою, органом місцевого самоврядування, незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів, від імені яких виступають фінансові органи держави, тобто - Державне казначейство України. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у відношенні Головного управління праці та соціального захисту населення, вважає що за позовом має відповідати орган, який відповідає за фінансові зобов"язання держави тобто Державне казначейство України.
Представник Відповідача 2 у судове засідання не з'явився, але надав письмове пояснення в якому просить слухати справу без їх представника, позов не визнає, так як Відповідач 2, як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов»язаннями, прав та охоронюваних законом інтересів позивача не порушувало, тому відсутні правові підстави для вирішення питання про взаємовідносини між позивачем та Відповідачем 2.
Вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"(Далі Закон) позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, яке видане 17.06.1997 року Великолепетиським райвійськкоматом (а.с), а тому відповідно до ч.5 ст. 12 Закону позивач має право на отримання до 5 травня кожного року разову грошову допомогу у розмірі п"яти мінімальних розмірів пенсії за віком, що визнано представником Відповідача 1, а тому не підлягає доказуванню відповідно до ч.І ст.61 ЦПК України.
з
Позивач просить стягнути вказану грошову допомогу починаючи з часу зазначення в законі вказаної пільги, тобто з 1999 року.
Відповідно до ст. 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, яка ст. 257 ЦК України встановлена тривалістю у три роки, початок перебігу позовної давності встановлений ст. 261 ЦК України. Стаття 12 Закону була доповнена частиною 5 Законом України від 25.12.98 року № 367-ХІУ, вказаний закон був оприлюдненим в установленому порядку, а тому суд вважає, що перебіг позовної давності починається з моменту оприлюднення закону, так як позивач з цього моменту повинен був знати про наявність такої пільги і у разі не отримання її звернутись до суду за захистом порушеного права. Представник Відповідача 1 вказав на застосування позовної давності, позивач же з заявою про поновлення строку позовної давності не звертався. Відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмову у позові. Тому суд, вважає, що позовні вимоги про стягнення разової грошової допомоги учаснику бойових дій за 1999-2003 роки задоволенню не підлягає у зв»язку зі спливом позовної давності.
Представник Відповідача 1 посилається на те, що разову допомогу учасникам бойових дій за 2004-2006 року нараховували та виплачували відповідно до ст. 44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», ст. 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», ст. 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік».
Відповідно до ст. 2 Закону права і пільги раніше встановлені законодавством України не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни, а ст. 22 Конституції України гарантує конституційні права, а також прямо зазначає, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року була визнана неконституційною ст. 44 ЗУ "Про державний бюджет України на 2004 рік", якою передбачалось у 2004 році виплату щорічної допомоги учасникам бойових дій відповідно до ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмір 120 гривен. Тому відповідно до ст. 56 Конституції України, ст. 1175 ЦК України держава повинна відшкодувати позивачу шкоду, завдану в результаті прийняття органом держави нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів, а Верховна Рада України, яка прийняла цей Закон є органом державної влади відповідно до ст. ст. 6,75 Конституції України.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України» зазначено, що оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має вищу юридичну силу, а ЇЇ норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативного акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як норму прямої дії. Судові рішення повинні ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке їй не суперечить.
Тому суд вважає, що ст. 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», ст. 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», якими зменшено розмір разової грошової допомоги учаснику бойових дій, прийняті з порушенням ст. 22 Конституції України та ст.ст. 2, 12 Закону, а тому при вирішенні спору підлягають застосуванню Конституція України та закони, що їй не суперечать. Отже, відповідно до ст.ст. 8, 22 Конституції України та ст.ст. 2, 12 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивач має право на отримання у 2004-2006 роках разової грошової допомоги учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.2004 року № 177 «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» саме Державне Казначейство України забезпечує щороку до 10 квітня виділення коштів для виплати разової щорічної допомоги, а тому вона повинна бути відшкодована державою в особі Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України. Позивачу за вказані роки частково сплачена вказана допомога, що визнано сторонами і доведенню не підлягає, тому стягненню з відповідача відлягають різниця між отриманими коштами та розміром допомоги, передбаченого ст. 12 ч. 5 Закон, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в розмірі 4123,45 грн.
4 Позивачем в порушення вимог ст.ст. 23, 1167 ЦК України, п. 4 Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" не вказано в чому саме полягає заподіяння йому моральної шкоди, якими протиправними діями вона заподіяна, чим він керувався при визначенні її розміру, не надано доказів заподіяння моральної шкоди, а тому позовна вимога про стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 10000 гривен є необгрунтованою і задоволенню не підлягає.
На підставі ст. 6, 8, 22, 56, 75 Конституції України, ст.ст. 256,257,261,267, 1167, 1175 ЦК України, ст.ст.2, 5,12 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №20-рп/2004, п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.02.2004 року № 177 «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року №9 «Про застосування Конституції України», п. 4 Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", керуючись ст.ст, 61 ч 1, 212-215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України з Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 4123 (чотири тисячі сто двадцять три) гривни 45 копійок.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Відмовити ОСОБА_1 в задоволені позову до Головного управління праці та соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації.
Рішення суду може бути оскаржене через Великолепетиський районний суд до апеляційного суду Херсонської області. Заява про апеляційне оскарження рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий підпис
КОПІЯ ВІРНА:
В.о. голови суду В.В.Соловйов