Справа № 22ц-56/07                                                                  Головуючий у 1 інстанції Миронюк М.Г.

Категорія   41                                                                                                  Доповідач Киця C.I.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

16 січня 2007 року

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Александрової М.А.

суддів Осіпука В.В., Киці С.І.

при секретарі Гордійчук І.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сільмаш» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду від 15 листопада 2006 року.

Особи, які беруть участь у справі :

позивач   ОСОБА_1,

представники позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідач   товариство з обмеженою відповідальністю «Сільмаш»,

представник відповідача  Ярмолюк Ярослав Іванович.

Колегія суддів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 15 листопада 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ «Сільмаш» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати це рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Посилається на те, що суд допустився помилкового висновку про пропущення строків звернення до суду. Він влаштувався на роботу на повний робочий тиждень, а відповідач безпідставно не бажав виплачувати йому заробітну плату в повному об'ємі. Суд не звернув  на  це увагу  і  не з'ясував розбіжностей  в тарифах та

2

нарахуваннях. Неповне та необ'єктивне з'ясування обставин, порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах її доводів, судова колегія прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Позивач звернувся в суд з позовом про стягнення недорахованої заробітної плати з 1 січня 2002 року по 13 квітня 2005 року в сумі 7261грн, так як виплата зарплати проводилась у меншому розмірі ніж встановлений мінімальний розмір заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 1025грн. та відшкодування моральної шкоди в сумі 1500грн.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працював у відповідача слюсарем механоскладальних робіт 4 розряду до 13 квітня 2004 року. За період з 15 січня 2001 року по 13 квітня 2004 року заробітна плата позивачу нараховувалась за фактично відпрацьований ним час та виходячи з встановленої погодинної тарифної ставки. Суд прийшов до висновку, що вимога про стягнення заробітної плати є безпідставною. При звільненні з роботи 13 квітня 2004 року з позивачем не був проведений розрахунок. Розрахункові кошти в сумі 362 грн. 36 коп. ним отримані 5 березня 2005 року. Позивач у тримісячний строк за вирішенням даного спору не звернувся і в цій частині позову суд відмовив за пропуском строку звернення. Затримкою відповідачем розрахунку при звільненні завдано моральну шкоду, однак позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду. Також встановлено, що вимога про відшкодування моральної шкоди, яка, заподіяна неправильним нарахуванням заробітної є безпідставною.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч.1 ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата праці може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що заробітна плата позивачу виплачувалась в повному об'ємі відповідно до фактично відпрацьованого часу і виходячи з встановленої погодинної тарифної ставки, а тому суд підставно відмовив у стягненні заборгованості по заробітній платі.

Посилання апелянта на ст. 95 та ч. 4 ст. 97 КЗпП України, судова колегія не приймає до уваги, так як в даному випадку позивач не довів, що він працював повний робочий місяць. Пояснення позивача спростовуються також відповідними довідками про виплачену заробітну плату за період з січня 2002 року по квітень 2004 року, табелями виходів на роботу з липня 2002 року по квітень 2004 року, штатним розписом.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.  Статтею 117 КЗпП України встановлено, що

з

в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач був звільнений з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України 13 квітня 2004року. При звільненні з позивачем з вини відповідача не було проведено своєчасно розрахунку, а виплачено заборговану суму 362грн. 36 коп. лише 5 березня 2005 року. При цьому встановлено, що позивач відмовлявся отримувати спірну суму, про що відповідачем 8 вересня 2004 року складено акт. З позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку позивач звернувся до суду 7 листопада 2005 року, тобто з пропуском встановленого ст.233 КЗпП України тримісячного строку. Поважних причин пропуску цього строку не встановлено, а тому судом першої інстанції вірно було відмовлено у стягненні середнього заробітку за час затримки.

Судом встановлено, що несвоєчасною виплатою розрахункових сум позивачу була заподіяна моральна шкода, яка підлягала до відшкодування на підставі ст. 237-1 КЗпП України. Однак, позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з даною позовною вимогою, що є самостійною підставою для відмови у позові. У відшкодуванні моральної шкоди, заподіяної, на думку позивача, неправильним нарахуванням заробітної плати відмовлено за безпідставністю, оскільки не було допущено відповідачем порушень вимог законодавства щодо нарахування та виплати заробітної плати.

Суд першої інстанції дав вірну правову оцінку всім поданим доказам по справі. Оскаржуване рішення судом постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені у ньому висновки ґрунтуються на обставинах справи.

Керуючись ст.ст. 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ковельського міськрайонного суду від 15 листопада 2006 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

Головуючий: /-/ Александрова М.А.

Судді: /-//-/ Осіпук В.В., Киця С.І.

Згідно оригіналу

Суддя апеляційного суду

Волинської області                                        .І. Киця