Справа № 22-1817 головуючий у 1 -й інстанції. Кафідова О.В.
категорія: доповідач: Наумчук М.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду
м. Києва в складі:
головуючого: Наумчука М.І.
суддів: Карпенко C.O., Олійник А.С.
при секретарі Слюзко Ю.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до громадянина Китаю ОСОБА_2, третя особа: Комунальне підприємство по утриманню та експлуатації житлового фонду «Липкижитлосервіс», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним позовом, в якому зазначав, що він та його неповнолітня дочка є власниками квартири 61 в будинку АДРЕСА_1. Незаконним проведенням відповідачем робіт у квартирі 58 цього ж будинку, яка знаходиться поверхом нижче від квартири позивача, йому заподіяна матеріальна і моральна шкода. На стінах, стелі та підлозі жилого приміщення утворилися тріщини.
Вартість відновлювального ремонту квартири складає 38400 грн.
Посилаючись на викладені обставини ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь Вказані кошти, 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди і судові витрати.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30.10.2007 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення його вимог. Апелянт зазначає, що суд не дав правильної оцінки зібраним доказам, не звернув уваги, що тріщини в його квартирі з'явились після початку проведення ремонту у квартирі відповідача і вони є наслідком виконання в ній будівельних робіт, про що свідчать складені акти. Такими діями відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду, оскільки він був позбавлений можливості нормально використовувати квартиру для задоволення своїх потреб, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків. Вказавши у рішенні на наявність у відповідача дипломатичного імунітету, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. При цьому не було враховано, що ОСОБА_2 володіє квартирою 58 в будинку АДРЕСА_1 на праві особистої власності, а не від імені акредитуючої держави для цілей представництва. Тому, він не має імунітету від цивільної юрисдикції щодо речового позову, який відноситься до нерухомого майна належного йому особисто.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цих межах колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 є Надзвичайним та повноважним послом КНР в Україні.
Вказана обставина ніким не оспорюються і підтверджується долученим до справи листом начальника Управління Державного протоколу МЗС України (а. с. 18).
Відповідно до ч. 2 ст. 413 ЦПК України акредитовані в Україні дипломатичні представники іноземних держав та інші особи, зазначені у відповідних законах України і міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, підлягають юрисдикції судів України в цивільних справах лише в межах, що визначаються принципами та нор-
мами міжнародного права або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Між Україною та Китайською Народною Республікою 31.10.1992 року підписано Консульську конвенцію, яка набула чинності з 19.01.1994 року.
Цією Конвенцією врегульовано і питання імунітету від юрисдикції.
Згідно із ст. ст. 1, 34 вказаної Конвенції консульські посадові особи, до яких віднесено і Надзвичайного та повноважного посла КНР в Україні, користуються імунітетом від кримінальної, цивільної та адміністративної юрисдикції держави перебування, за винятком наступних громадських позовів:
· що витікають з угоди, укладеної консульською посадовою особою, по якій він не діє безпосередньо чи побічно від імені акредитуючої держави;
· що виникають внаслідок збитку, який спричинений дорожнім транспортним засобом, судном або повітряним судном у державі перебування, відшкодування якого вимагає третя особа;
· що відносяться до приватного нерухомого майна на території держави перебування, якщо тільки вони не володіють від імені акредитуючої держави для консульських цілей;
· що стосується успадкування, коли вони виступають у якості виконавця заповіту, опікуна над майном, яке успадковується, спадкоємця або відказоодержувача як приватні особи, а не від імені акредитуючої держави;
· що відносяться до будь-якої професійної або комерційної діяльності, що здійснюється ними у державі перебування за межами своїх офіційних функцій.
Виходячи з викладеного та підстав і предмету заявленого ОСОБА_1 позову про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної внаслідок проведення незаконних робіт у квартирі, можливість заявления такого позову до консульської посадової особи в цій статті не передбачена.
Заявлений ОСОБА_1 позов безпосередньо не відноситься до приватного нерухомого майна, що належить ОСОБА_2, а стосується обов'язку по відшкодуванню шкоди при делікті.
Тому, неможливо погодитись з доводами апелянта, що по даній цивільній справі має місце речовий позов, який відноситься до приватного нерухомого майна ОСОБА_2, яким він не володіє від імені акредитуючої держави для консульських цілей, що в свою чергу не надає відповідачу імунітету від юрисдикції, встановленого як зазначеною вище Конвенцією, так і Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18.04.1961 року.
Оскільки ОСОБА_1 подано позов до ОСОБА_2, а останній за цим позовом має імунітет від юрисдикції, то, відповідно, такий спір не може бути предметом розгляду в суді. В зв'язку з цим постановлене по справі рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження по справі на підставі підпункту 1 пункту 1 ст. 205 ЦПК України.
З врахуванням того, що рішення суду першої інстанції скасовується, подана апеляційна скарга задовольняється частково.
Виходячи з підстав закриття провадження по справі інші доводи апелянта щодо незаконності рішення правового значення не мають.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 310,313, 314,315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30.10.2007 року скасувати, провадження по оправі закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.