Справа № 11-а-313                                                        Головуючий в 1 інстанції - Москалюк В.М.

Категорія ст. 286 ч.1 КК України                                                                Доповідач - Бєлан Н.О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2008 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

Головуючого - судді Бєлан Н.О.

Суддів - Кравченка С.І., Стрижко С.І.

за участю прокурора Петренко О.І.

представника потерпілої ОСОБА_1

засудженого ОСОБА_2

захисника ОСОБА_3 розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2007 року. Цим вироком

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець селища Осовіни Ленінського району АРК, мешканець селища Софіївська Борщагівка Київської області, не маючий судимості, - засуджений за ст.286 ч. 1 КК України до покарання у виді арешту на 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Згідно з вироком ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що 14 червня 2006 року, приблизно о 9 год. 10 хв., керуючи технічно справним автобусом «Богдан-А091», державний номер НОМЕР_1, маршруту № 401 по бульвару Чоколівському в м. Києві, з боку Севастопольської площі в напрямку вул. Уманської, під'їхав на зупинку громадського транспорту "Площа Космонавтів" та здійснив висадку-посадку пасажирів з вказаного автобуса. Після цього, грубо порушуючи та ігноруючи вимоги п.п. 1.3, 1.5, 2.10 (а, б, в, г, д є), 10.1, 12.1, 21.4 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність до дорожньої обстановки, не врахував дорожні умови, не переконався в безпеці перед початком руху та не закривши передні двері автобуса продовжив рух від зупинки, внаслідок чого пасажирка ОСОБА_4, яка стояла в салоні автобуса навпроти передніх вхідних дверей, не втримавшись, випала із салону автобуса через відкриті двері, отримавши тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Після скоєного водій ОСОБА_2, не зупиняючись, з місця дорожньої аварії зник, але невдовзі був затриманий співробітниками міліції.

В апеляції засуджений не оспорює фактичні обставини справи, визначену кваліфікацію своїх дій, проте зазначає, що не бачив, як потерпіла випала з салону автобуса, інакше він би зупинився для надання їй першої допомоги. Вважає, що судом першої інстанції не ураховано те, що він щиро розкаюється у вчиненому, допомагав слідству, тривалий час працює водієм і порушень не допускав, тому просить вирок суду змінити, обрати покарання не пов'язане з позбавленням волі.

В апеляційній інстанції підтримав апеляційні вимоги, зазначивши, що намагався відшкодувати шкоду потерпілій, але вона відмовилась.

Представник потерпілої в судовому засіданні наполягає на безпідставності доводів апеляції, вважає, що засудженому призначено справедливе покарання, бо той не вибачився перед потерпілою і навіть не намагався їй допомогти протягом її перебування у лікарні.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора про законність та обґрунтованість вироку, вказані пояснення представника потерпілої, пояснення засудженого та його захисника, які підтримали апеляцію, останнє слово засудженого, провівши судові дебати, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені в апеляції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Висновок суду першої інстанції щодо доведеності винуватості засудженого у вчиненні цього злочину за обставин, вказаних у вироку, підтверджується доказами, які ретельно були перевірені в судовому засіданні, зокрема, показаннями самого засудженого, який в судовому засіданні визнавав свою вину частково та давав пояснення про обставини вчинення злочину.

Крім того, вина засудженого підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судовому засіданні, показаннями свідка ОСОБА_7, оголошеними в судовому засіданні, а також даними, що містяться у висновку судово-медичної експертизи № 977/и від 23.11. 2006 року, згідно якого потерпілій ОСОБА_4 були заподіяні тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що не є небезпечними, але які потягнули довготривалий розлад здоров'я більше 21 дня, іншими об'єктивними доказами, що містяться у справі.

В апеляції також не оспорюються встановлені фактичні обставини вчинення злочину та кваліфікація дій засудженого.

Отже, суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши наведені докази, обґрунтовано постановив щодо засудженого обвинувальний вирок і правильно визначив кваліфікацію його дій за ст. 286 ч.1 КК України.

Що стосується доводів ОСОБА_2 про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та його особі, то вони непереконливі і не ґрунтуються на матеріалах справи.

Міра покарання призначена засудженому відповідно до вимог ст.65 КК

України та за своїм видом і розміром є справедливою, відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, є необхідною для його виправлення та перевиховання. Покарання винному призначено не в максимальних межах санкції статті.

Ураховуючи обставини вчинення злочину, його наслідки, поведінку засудженого як під час вчинення дорожньої пригоди, так і після, колегія суддів не знаходить підстав для пом'якшення йому покарання.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2007 щодо нього - без змін.