ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

ПОСТАНОВА

Іменем України

              29.06.06                                                                             №   23/214/06-АП

суддя     Садовий І.В.

за позовною заявою ВАТ “Експотранс”, м. Запоріжжя, вул. Космічна, буд.121-Б

до          СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі, м. Запоріжжя, пр. Леніна, буд.190

про            скасування податкового повідомлення-рішення

Суддя  Садовий І.В.

                                                                                                                   Секретар Кузьміна

Представники:

Від позивача –          Цебенко П.П. –предст., дов.№5 від 15.09.05.

                              

Від відповідача - Децик А.М. –предст., дов. Б/н  від 03.05.06.

                            Нестеренко Ю.В. –предст., дов. Б/н від 23.11.05.

                               Клочко І.Г. –предст., дов. Б/н від 27.03.06.

Від прокуратури-   Хорунжий С.М. –предст., дов. № 261 від 17.07.05.

                                                            

СУТЬ СПОРУ:

17.03.06 до господарського суду надійшла позовна заява ВАТ “Експотранс”, м.Запоріжжя до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі про скасування податкового повідомлення –рішення №0000401321/0 від 15.08.05, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: штрафні санкції за порушення валютного законодавства у розмірі 3073400,55 грн.

20.03.06 відкрито провадження у адміністративній справі №23/214/06-АП, закінчено підготовче провадження та призначено судовий розгляд на 17.04.06. Ухвалою суду  від 17.04.06 розгляд справи перенесено на 03.05.06. У судових засіданнях оголошувалися перерви до 16.05.06 та до 22.05.06.

Згідно повідомлення від 16.05.06 №05/1-1620-06, відповідно до ст.ст.35, 36-1 Закону України “Про прокуратуру”, ст.60 КАС України у справу вступив прокурор.

Сторонам, що були присутні у судовому засіданні роз'яснені їх права та обов'язки, а також право відводу складу суду.

Ухвалою суду від 22.05.06 провадження у справі зупинено до 29.06.06 на підставі ч.2 п.4 ст.156 КАС України.

Ухвалою суду від 29.05.06 провадження у справі поновлено з 29.06.06.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Позивач підтримав вимоги позовної заяви та просить скасувати  податкове повідомлення –рішення №0000401321/0 від 15.08.05, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: штрафні санкції за порушення валютного законодавства у розмірі 3073400,55 грн. Зазначає, що прийняте податкове повідомлення –рішення  не відповідає вимогам  діючого податкового та валютного законодавства. Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” дозволяє укладати будь-які зовнішньоекономічні договори, крім тих, які прямо заборонені законами України.  Вимоги Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.93р. № 15-93 не розповсюджуються на операції, що здійснюються за межами України. Спеціальним законодавством у сфері ЗЕД “не забороняється припинення зобов’язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги за зовнішньоекономічними договорами”. Просить позов задовольнити.

Відповідач з позовними вимогами не погодився у повному обсязі з підстав, зазначених у наданих у судовому засіданні запереченнях на позов від 14.04.06. та поясненнях від 29.06.06.  Зазначає, що позивачем порушено ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.03 №15-93, а саме позивач здійснював розрахунки з нерезидентом не через уповноважені банки. Також зазначає, що позивачем помилково застосовані положення Цивільного кодексу УРСР до зазначених правовідносин, що призвело до помилкових висновків.  Вважає висновки акту перевірки та нарахування штрафних санкцій правомірними. Просить у позові відмовити.

Прокурор у судовому засіданні підтримав позицію відповідача. Просить у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін суд, -

ВСТАНОВИВ:

СДПІ була проведена перевірка Відкритого акціонерного товариства „Експотранс”. За наслідками перевірки був складений акт від 11.08.2005 року № 25/13-32-1/05522097 „Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Відкритого акціонерного товариства „Експотранс” (код за ЄДРПОУ 05522097) за період з 01.04.2002 р. по 31.03.2005 р.”, на підставі якого було прийнято у тому числі і податкове повідомлення-рішення від 15.08.2005 року № 0000401321/0 яким були визначені штрафні (фінансові) санкції за порушення валютного законодавства у сумі 3 073 400,55 грн.

Актом перевірки встановлено, що у перевіряємому періоді ВАТ „Експотранс були уклададені договори з експедиторами- нерезидентами, зокрема з Фірмою „ІСТ”, м. Нойс, Німеччина та з Транспортно-експедиційною компанією "W&E Forward U.S.A.", Лієпая, Латвія.

1. Договір  № 2/2000 від 01.01.2000 р. укладений із фірмою „ІСТ”, м. Нойс, Німеччина. Пунктом 4.3 р.4 договору, визначений порядок розрахунків, а саме: експедитор здійснює розрахунки по лізінгових платежах за ВАТ ”Експотранс” на користь нерезидента - лізингодавця "Шмітц Анхенгенгер Лізинг унд Хандель ГмбХ", Хорстмар, Німеччина з подальшим направленням на адресу перевізника копій платіжних документів. На підставі копій платіжних доручень зменшується розмір платежу за перевезення на суму лізингових платежів.  Загальна сума лізингових платежів за перевіряємий період –2 627 077,21 грн.

2. Договір №21/2000 від 12.05.2000р. укладений із транспортно-експедиційною компанією "W&E Forward U.S.A.", Лієпая, Латвія. Додатковою угодою від  01.02.2002 р., до зазначеного договору,  передбачено, що  Експедитор  за  письмовим  проханням  Перевізника (ВАТ „Експотранс”) проводить розрахунки  за  лізинг, на іноземній території з послідуючим  утриманням цих витрат із сум за виконані перевозки (лізингодавець –„Шмітц Анхенгенгер Лізинг унд Хандель ГмбХ”, Хорстмар, Німеччина). Загальна сума лізингових платежів за перевіряємий період –446 323,34 грн.

У акті перевірки вчинений запис про порушення ВАТ „Експотранс” статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі –Декрет).  

Не погоджуючись з рішенням, позивач оскаржив його у порядку, передбаченому статтею 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 20.12.2000 р. № 2181-ІІІ (далі - Закон 2181) відповідно до трьох інстанцій: до СДПІ; до Державної податкової адміністрації у Запорізькій області та до Державної податкової адміністрації України.

За наслідками адміністративного оскарження, у тому числі контролюючими органами вищого рівня, були прийняті відповідні рішення, якими суми податкових зобов’язань не змінювались, а скарги позивача були залишені без задоволення.

В наданих суду поясненнях від 29.06.2006р. відповідач зазначив, що додаткова угода від 01.02.2002р. із транспортно-експедиційною компанією "W&E Forward U.S.A.", Лієпая, Латвія укладена до договору № 01 від 01.02.2002р., а не до договору № 21/2000 від 12.05.2000р. як вказано у акті перевірки. Така описка виникла внаслідок дослідження під час перевірки великої кількості зовнішньоекономічних контрактів та первинних документів до них. Зазначене підтвердив також і позивач у своїх поясненнях від 25.06.2006р.

Оцінивши надані докази та матеріали, вважаю, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як зазначається в Акті позивачем було укладено два контракти (договори)  на транспортно –експедиційне обслуговування  та перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні з фірмами –експедиторами (нерезидентами), які передбачали обов’язок експедиторів за проханням позивача здійснити розрахунки з лізингодавцем –нерезидентом за лізинговими договорами (п. 3.2 Контракту № 01 від 01.02.2002 р. з Транспортно -  експедиційною компанією „W&E Forvard U.S.A”, Додаткова угода № 1 Договору № 2/2000 від 04.01.2000 р. з фірмою ІСТ).

Так, у відповідності до умов договорів перевізник зобов’язався надати послуги з перевезення, а експедитор сплатити грошову суму за надані послуги. Крім цього сторони домовилися, що експедитор також надасть перевізнику послуги у вигляді перерахування грошових коштів в рахунок лізингових платежів з наступним погашенням (зменшенням) на суму зазначених витрат винагороди перевізника. (наприклад, п. 4.3 Договору № 2/2000 від 01.01.2000 р. з фірмою ІСТ).

Стаття 2 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 р. № 959 –ХІІ, із змінами і доповненнями, закріплює принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає у праві суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки; праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України.

Згідно до ч. 4 ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних  договорів  (контрактів),  крім тих,  які  прямо  та  у  виключній  формі  заборонені законами України.

Чинне законодавство України не містить заборон на укладання резидентами  зовнішньоекономічних контрактів про надання послуг, предметом яких є зобов’язання нерезидента здійснити перерахування грошових коштів в рахунок сплати (лізингових) платежів  за резидента.

Виходячи з умов зовнішньоекономічних договорів здійснення розрахунків з лізингодавцем - нерезидентом доручалося виконати експедитору –нерезиденту. Тобто, в даному випадку позивач (лізингоотримувач)  не виконував грошового зобов’язання зі сплати лізингових платежів. В нього виникав лише обов’язок відшкодувати витрати експедитора пов’язані з виконанням послуги з перерахування грошових коштів  лізингодавцю. Операція по перерахуванню (сплаті) грошових коштів лізингодавцю здійснювалася,  по –перше, за межами митної території, по –друге, між двома нерезидентами.

Відповідно до ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Як встановлено під час перевірки податковим органом, між нерезидентами та позивачем здійснювалися розрахунки  не через уповноважені банки. Відповідальність за наведене порушення передбачена п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю.

Згідно Преамбули, вказаний Декрет  установлює режим здійснення валютних  операцій  на території  України,  визначає    загальні    принципи    валютного регулювання, повноваження державних органів і  функції  банків  та інших кредитно-фінансових установ України в  регулюванні  валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів  валютних відносин,  порядок здійснення  валютного  контролю,  відповідальність  за   порушення валютного законодавства.

Таким чином, у ст. 7 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” визначено порядок організації розрахунків у іноземній валюті саме на території України.

Згідно Глави 19 ЦК УРСР (що діяла на момент укладення та виконання договорів між позивачем і експедиторами-нерезидентами) зобов’язання припиняється  виконанням,  проведеним  належним чином.

Але, зобов’язання (в тому числі і грошові; в тому числі і зобов’язання по перерахуванню іноземної валюти резиденту) припиняються зарахуванням зустрічної однорідної вимоги (ст.217 ЦК УРСР), збігом боржника і кредитора в одній особі (ст.219 ЦК УРСР), угодою сторін (ст.220 ЦК УРСР), а також в інших випадках (ст.221-223 ЦК УРСР).

Аналіз правових норм дає підстави для висновку про те, що ст. 7 Декрету КМУ “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” не розповсюджується на інші способи припинення грошових зобов’язань в іноземній валюті, ніж виконання грошових розрахунків  шляхом сплати (перерахування) грошей кредитору.

На відміну від здійснення грошових розрахунків шляхом сплати боржником іноземної валюти кредитору, зарахування це спосіб припинення зобов'язання, при якому відбувається погашення зустрічних однорідних вимоги.

Оскільки грошового розрахунку (виконання зобов’язання) між сторонами в даному випадку не здійснюється, то при проведенні зарахування однорідних вимог уповноважені банки не повинні приймати участь відповідно до вимог ст.7 Декрету.

При цьому господарський суд приймає до уваги те, що валютне та зовнішньоекономічне законодавство України не встановлює ніяких обмежень щодо припинення зобов’язань по зовнішньоекономічним договорам.

Вказаний висновок підтверджується і позицією Верховного суду України, висловленої в постанові від 17.12.2002 р. по справі №3–15–03к–02. Зокрема, в цій постанові зазначено, що спеціальним законодавством, зокрема, Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, Законом України „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, Декретом не забороняється припинення зобов’язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог за зовнішньоекономічними договорами.

Проаналізувавши спеціальні законодавчі акти, що регулює валютні та зовнішньоекономічні відносини Верховний суд дійшов висновку, що припинення дебіторської та кредиторської заборгованості між резидентом та нерезидентом шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не суперечить чинному законодавству України, тобто не порушує приписів ст. 7 Декрету.

Можливість зміни способу виконання  (грошового) зобов’язання в іноземній валюті передбачено також Інструкцією “Про порядок здійснення валютного контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями”,  затвердженою постановою НБУ  №136 від 24.03.1999р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28.05.1999р.  за № 338/3631.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що з боку ВАТ “Експотранс” відсутні порушення порядку розрахунків в іноземній валюті (ст.7 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”), а отже нарахування штрафних санкцій в сумі 3073400,55 грн. є незаконним.

Заперечення відповідача спростовуються вищевикладеним.

Приймаючи рішення на користь позивача господарський суд також зазначає, що податковим органом взагалі неправомірно визначено як податковим зобов’язанням суму штрафних санкцій у розмірі 3073400,55грн.

Застосування відповідачем штрафних санкцій шляхом винесення податкового повідомлення - рішення не відповідає вимогам Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 р. № 2181 - III . Згідно п. 1.9 ст. 1 Закону № 2181 податкове повідомлення це письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Законом. У разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до ст. 4 цього Закону, контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання, штрафних санкцій за їх наявності (п. 6.1 ст. 6 Закону № 2181).

Під податковим зобов'язанням розуміється зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України (п. 1.2 Закону № 2181). У відповідності до п. 1.5 ст. 1 Закону № 2181 штрафна санкція (штраф) - плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Тобто, податкове повідомлення, як форма рішення податкового органу може застосовуватися лише, щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), вичерпний перелік яких визначено ст. ст. 14, 15 Закону України „Про систему оподаткування" від 25.06.1991 р. № 1251-XII. Штрафні санкції передбачені ст. 16 Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15 - 93 не є податковим зобов'язанням або штрафними санкціями в розумінні Закону № 2181.

За таких підстав позов підлягає задоволенню у повному обсязі.  

Згідно ч.1 ст.87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Пунктом 3 Розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” КАС України встановлено, що судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита. Розмір судового збору визначається відповідно до підпункту “б” пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, крім випадків, встановлених підпунктом 3 цього пункту (щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів).

Тобто, розмір судового збору в даному випадку повинен складати 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, або 3, 40 грн.  

Присудити на користь позивача обґрунтовані та підтверджені документально судові витрати  з Державного бюджету України.

Керуючись  ст.ст. 161,162,163, 167 КАС України , суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Скасувати податкове повідомлення –рішення від 15.08.2005р. №0000401321/0.  

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь ВАТ “Експотранс” (69050, м. Запоріжжя, вул.. Космічна, 121-Б, ЄДРПОУ 05522097) судовий збір у розмірі 3,40 грн.

          

Постанова  суду першої інстанції,  якщо інше не встановлено КАС України,  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку.

У  разі  подання  апеляційної скарги судове рішення,  якщо його  не  скасовано,  набирає  законної  сили   після   закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо  строк  апеляційного  оскарження  буде поновлено,  то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява  про  апеляційне  оскарження  чи  апеляційна скарга, подані  після  закінчення  строків,  встановлених  цією   статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.          

Постанову виготовлено та підписано  04.07.2006р.

Суддя                                                                               І.В.Садовий

          Згідно з оригіналом

          Помічник судді_______________Н.В.Щока