ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

ПОСТАНОВА

Іменем України

              03.07.06                                                                             №   5/132/06-АП

суддя     Проскуряков К.В.

За позовом:       Товариство з обмеженою відповідальністю “Автолюкс”, 69060, м. Запоріжжя, вул. Горна, 13

До відповідача: Запорізька митниця, 69015, м. Запоріжжя, вул. Кремлівська, 12

                            

про стягнення 120 580,58 грн.

Суддя Проскуряков К.В.

Секретар Горохов І.С.

Представники:

Від позивача:       Пахомова О.Є., предст. довір., б/н від 14.06.2006р.

                                Ревком С.В., - директор

Від відповідача:   Прокоф’єв С.А., предст. довір., № 07-01-14-23/373 від 31.01.2006р.

СУТНІСТЬ  СПОРУ:

17.04.2006р. позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з адміністративним позовом про стягнення з Запорізької митниці 120 580,58 грн.

Ухвалою суду від 17.04.2006р. позовну заяву залишено без руху та надано строк до 05.05.2006р. для приведення у відповідність згідно із вимогами ст. 106 КАС України позовну заяву. Ухвалою суду від 03.05.2006р. відкрито провадження у адміністративній справі та її розгляд призначено на 15.06.2006р. В засіданні оголошувалась перерва. У судовому засіданні 03.07.2006р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Позивач підтримав позовні вимоги, посилаючись на те, що внаслідок неправомірних дій Запорізької митниці стосовно відмови у митному оформленні автомобілів –двох великовагових автотранспортних засобів –сідельних тягачів та небажання виконувати Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 13.04.2004р. ТОВ “Автолюкс” у період з 08.01.2004р. по 13.04.2004р. сплатити за: брокерські послуги у розмірі 2 489,68 грн., митні платежі для оформлення вантажу на митно –ліцензійному складі в розмірі 4 193,12 грн.,  послуги митно –ліцензійного складу у розмірі 5 366,40 грн. За період часу знаходження автомобілів і неможливість надання підприємством автотранспортних послуг підприємство не отримало прибутку на суму 108 068,06 грн., а всього спричинено збитків на 120 580,58 грн.  Посилаючись на ст. 1166 ЦК України просить стягнути вказану суму збитків.    

Відповідач –проти позову заперечив, пославшись на те, що власник товару мав право вибору при декларуванні товару, або зробити це самому або звернутись до декларанта, що й було зроблено, а тому сума брокерських послуг не повинна відшкодовуватись митницею. Щодо сплати витрат за знаходження в режимі “митного складу”, то декларантом самостійно було визначено митний режим відповідно до ст.. 186 Митного кодексу України. Запорізька митниця не є суб’єктом підприємницької діяльності і не вступала з позивачем у відносини, які мали на меті отримання прибутку, а тому митниця не завдавала шкоди у формі упущеної вигоди. До того ж майбутній прибуток позивача не підтверджено документально, а є лише приблизно підрахованим.  Також зі змісту ст. 25 Бюджетного кодексу України вбачається, що державне казначейство України здійснює безспірне списання з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням суду, яке було прийнято державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування. Просить у задоволення позову відмовити.    

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.01.2004р. залишеним у силі Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 02.04.2004р. у справі № 25/28 задоволено позовну заяву ТОВ “Автолюкс” до Запорізької митниці про примушення до прийняття податкові векселі, забезпечені комерційним банком, в зв'язку з безпідставною відмовою в їх прийнятті відповідачем.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2004р. рішення господарського суду Запорізької області та постанову Запорізького апеляційного господарського суду залишено без змін.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.01.2004р. встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю „Автолюкс”, здійснює ввезення товарів, зокрема, двох великовагових автотранспортних засобів –сідельних тягачів (код згідно з УКТ ЗЕД 8701 201000), на митну територію України за прямими договорами для власних виробничих потреб на умовах фінансового лізингу. Згідно Ліцензії № 001413, наданої Міністерством транспорту України зазначено, що вид господарської діяльності ТОВ “Атолюкс” це надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом. Крім того, згідно Договору фінансового лізингу № 69-0438 п.2 абз.4 лізингоодержувач (ТОВ “Автолюкс”) зобов’язується отримати у власника товар з умовами цього Договору фінансового лізингу, без права передачі у субаренду та продажу. Зазначені автотранспортні засоби придбані ним і ввозяться ТОВ “Автолюкс” на територію України для власних виробничих потреб.

08.01.2004 року ТОВ “Автолюкс” подало до Запорізької митниці дві ввізні митні декларації на вищевказані автотранспортні засоби разом із двома податковими векселями (по кількості товарів) № 693135375779 та № 693135375778 від 08.01.2004 року, які були виписані ТОВ „Автолюкс” і забезпечені (підтверджені) Акціонерним банком „Муніципальний” (м. Запоріжжя) шляхом авалю, для відстрочки сплати податку на додану вартість терміном в 240 діб.

Запорізька митниця відмовила ТОВ „Автолюкс” у прийнятті цих векселів і, відповідно, у пропуску двох великовагових автотранспортних засоби –сідельних тягачів (код згідно з УКТ ЗЕД 8701 201000) на митну територію України та в їх митному оформленні, що підтверджується талонами відмови № 288/000001 та №287/000001 від 08.01.2004 року, вказавши в якості причини відмови –безпідставне використання вексельної форми для сплати ПДВ –Закон України “Про Державний бюджет на 2004 рік” ст. 71, ПКМУ № 1104 від 01.10.97р., при цьому, мотивуючи свою відмову в усній формі відсутністю довідки у ТОВ “Автолюкс” про те, що воно має право на відшкодування ПДВ із бюджету.

Такими діями Запорізької митниці порушувалось право ТОВ “Автолюкс” як платника ПДВ на відстрочку сплати ПДВ шляхом видачі податкового векселя при здійсненні ввезення товарів, передбачене п. 11.5 Закону України „Про податок на додану вартість” та п. 12, ч. 2 п.13 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України, затвердженого Постановою КМУ № 1104 від 01.10.1997 року.

Рішенням господарського суду було зобов’язано Запорізьку митницю прийняти податкові векселі терміном на 240 діб, що виписані як платником податку на додану вартість, забезпечені (підтверджені) Акціонерним банком „Муніципальний” шляхом авалю, для відстрочки сплати податку на додану вартість при ввозі двох великовагових автотранспортних засобів –сідельних тягачів (код згідно з УКТ ЗЕД 8701 201000), які ввозяться ТОВ „Автолюкс” на митну територію України за прямими договорами для власних виробничих потреб на умовах фінансового лізингу, пропустити вказані автотранспортні засоби на митну територію України і провести їх митне оформлення,

09.04.2004р. Запорізькою митницею видано два талони відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів № 609/600370 та № 610/600371.

ТОВ “Автолюкс” в період з 08.01.2004р. по 13.04.2004р. сплатило за: брокерські послуги у розмірі 2 489,68 грн., (документи підтверджуючі надання брокерських послуг та сплата за них між ВМК ТОВ СТО “ВОСТОК” та ТОВ “Автолюкс”: акт наданих послуг № 07 від 08.01.2004р. на суму 690,82 грн. та платіжне доручення на суму 690,82 грн.;  акт наданих послуг № 46 від 19.01.2004р. на суму 367,01 грн. та платіжне доручення № 2180 від 23.01.2004р., акт наданих послуг № 62 від 26.01.2004р. на суму 266,21 грн. та платіжне доручення № 2187 від 26.01.2004р., акт наданих послуг № 108 від 03.02.2004р. на суму 266,31 грн., та платіжне доручення № 2264 від 12.02.2004р., акт наданих послуг № 291 від 11.03.2004р. на суму 532,42 грн. та платіжне доручення № 2393 від 19.03.2004р., акт наданих послуг № 483 від 23.04.2004р. на суму 532,42 грн. та платіжне доручення № 2520 від 23.04.2004р.) митні платежі для оформлення вантажу на митно –ліцензійному складі в розмірі 4 193,12 грн. ( документи, які підтверджують платежі та надання послуг –акт наданих послуг № 402 від 09.04.2004р. на суму 928,61 грн. та платіжне доручення № 2461 від 08.04.2004р. на суму  928,61 грн.,  акт наданих послуг № 419 від 13.04.2004р. на суму 616,61 грн. та платіжне доручення № 2491 від 13.04.2004р. на суму 616,61 грн., акт наданих послуг № 85 від 31.01.2004р. на суму 1274,52 грн. та платіжне доручення № 2224 від 03.02.2004р. на суму 1274,52 грн., акт наданих послуг № 221 від 27.02.2004р. на суму 1809,60 грн. та платіжне доручення № 2327 від 03.03.2004р. на суму 1809,60 грн., акт наданих послуг № 360 від 31.03.2004р. на суму 1934,40 грн. та платіжне доручення № 2440 від 05.04.2004р. на суму 1934,40 грн.),  послуги митно –ліцензійного складу у розмірі 5 366,40 грн. (документи підтверджуючі сплату квитанція до прибуткового касового ордеру № 64 від 16.01.2004р. на суму 3253,12 грн. та фіскальний чек від 16.01.2004р., квитанція до прибуткового касового ордеру № 69 від 17.01.2004р. на суму 940 грн. та фіскальний чек від 17.01.2004р.).

Оскільки надання послуг з перевезення вантажним автомобільним транспортом є основним видом господарської діяльності ТОВ “Автолюкс”, то за той час коли автотранспортні засоби знаходились на території митно –ліцензійного складу і не були розмитнені, на думну позивача, ним не отримано прибутку на суму 108 068,06 грн., а загальна сума збитків  яка була завдана підприємству діями Запорізької митниці становить 120 580,58 грн. Вказану заборгованість посилаючись на ст.. 1166 ЦК України позивач просить стягнути з Запорізької митниці.

Оцінивши представлені докази у їх сукупності  вважаю, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із п. 14 ст. 1 Митного кодексу України (надалі МКУ), митне оформлення - виконання митним органом дій (процедур), які пов'язані із закріпленням результатів  митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, і мають юридичне значення для подальшого використання цих товарів і транспортних засобів;

Відповідно до ч. 1 ст. 70 МКУ, метою митного оформлення є засвідчення відомостей,  одержаних під час  митного  контролю  товарів  і  транспортних  засобів,  що переміщуються   через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України,  вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів. Митне оформлення здійснюється посадовими особами митного органу.

Згідно із п. 5 ст. 1 МКУ декларант –юридична чи фізична особа, яка здійснює декларування товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Декларування здійснюється  шляхом  заявлення  за встановленою формою (письмовою,  усною,  шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби,  мету їх переміщення через митний кордон України,  а також відомостей,  необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, ч. 1 ст. 81 МКУ.

Декларантами можуть бути  підприємства  або  громадяни, яким належать  товари  і  транспортні засоби, що переміщуються через митний  кордон  України,  або  уповноважені  ними  митні брокери (посередники), ч. 1 ст. 87 КМУ. Декларант виконує всі обов’язки і несе у повному обсязі відповідальність, передбачену цим Кодексом, незалежно від того, чи він є власником товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, митним брокером чи іншою уповноваженою особою. Митний брокер (посередник) - митний брокер (посередник) -  це  підприємство,  що здійснює декларування  товарів  і  транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, і має ліцензію на право здійснення митної брокерської діяльності, видану  спеціально уповноваженим центральним органом  виконавчої влади в галузі митної справи. Митним брокером може бути тільки підприємство-резидент.  Від імені цього підприємства декларування товарів і транспортних засобів, що переміщуються  через митний кордон України, може здійснювати його відокремлений структурний підрозділ (філія, представництво тощо), ст. 176 МКУ. Митний брокер виконує повноваження в обсязі, встановленому за дорученням особи, яку він представляє, здійснювати будь-які операції, пов’язані з пред’явленням митному органу товарів, транспортних засобів та документів на них митного оформлення.

Товари і транспортні засоби з  моменту  пред'явлення митному органу  і  до  їх  випуску відповідно до обраного митного режиму можуть перебувати на тимчасовому зберіганні під митним  контролем. Такі  товари і транспортні засоби до завершення митного оформлення з дозволу відповідного митного органу розміщуються на складах тимчасового зберігання. Товари та транспортні засоби гуманітарної допомоги до завершення їх  митного оформлення з дозволу відповідного митного органу розміщуються на складах організацій - отримувачів  гуманітарної  допомоги. Митний режим щодо зазначених товарів  і  транспортних  засобів  обирається під час передачі цих товарів  і  транспортних засобів на тимчасове зберігання і не може змінюватися їх власником або уповноваженою ним особою без погодження з  відповідним  митним  органом  до  закінчення строку тимчасового зберігання.

Статтею 185 МКУ визначені митні режими відповідно до мети переміщення товарів через митний кордон України, серед яких такі режими: 1) імпорт; 2) реімпорт; 3) експорт; 4) реекспорт; 5) транзит; 6) тимчасове ввезення (вивезення); 7) митний склад; 8) спеціальна митна зона; 9) магазин безмитної торгівлі; 10) переробка на митній території України; 11) переробка за межами митної території України; 12) знищення або руйнування; 13) відмова на користь держави.

Згідно із ч. 1 ст. 186 КМУ, декларант самостійно визначає митний режим товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України,  відповідно до  мети їх переміщення та на підставі документів, що подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення.

Статтею 212 МКУ дається визначення одному з митних режимів, який було обрано, а саме: митний склад - митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж  митної  території  України  товари  зберігаються  під  митним контролем  без  справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання,  а  товари, що  вивозяться  за  межі митної території України,  зберігаються  під   митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення за межі митної території України.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Позивач у позовній заяві посилається неспричинення йому незаконним діями Запорізької митниці шкоди у розмірі 120 580,58 грн., утому числі: сплата за брокерські послуги у розмірі 2 489,68 грн. митних платежів для оформлення вантажу на митно –ліцензійному складі у розмірі – 4 193,12 грн.; послуг складу тимчасового зберігання у сумі 463,32 грн.; послуг митно-ліцензійного складу в розмірі 5 366,40 грн., суми не одержаного доходу, внаслідок неправомірного розмитнення вантажних машин у розмірі 108 068,06 грн.

Виходячи з положень вище наведених норм та наявних обставин справи можливо зробити висновки про те, що позивач при оформленні документів скористався послугами підприємства ТОВ СТО “Восток”, тоді як міг самостійно зробити це без додаткових витрат на сплату брокерських послуг. Закон не зобов’язує декларантів при оформленні митних вантажів користуватися послугами посередників.

Також з матеріалів справи вбачається, що 08.01.04 підприємством був заявлений даний товар в режим „митного складу". Підстав для відмови в оформленні в даний митний режим у митниці не було. Даний товар знаходився в цьому режимі до 13.04.04 і був випущений у вільне використання за заявою підприємства, після сплати всіх необхідних митних платежів, які сплачуються при розміщенні вантажу в даний режим.

При цьому позивачем не надано доказів того, що  Запорізька митниця примушувала підприємство заявляти вантаж в  режим „митного складу".

Відповідно до митного законодавства України існує 13 митних режимів.   Здійснення  митного  оформлення  даного  вантажу  в режим „Митного складу" було здійснено за заявою (тобто згодою) позивача відповідно до ст. 186 Митного кодексу України, де зазначено, що декларант самостійно визначає митний режим товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до мети їх переміщання та на підставі документів, що подаються митному органу для здійснення митного контролю та митного оформлення.

Згідно із  ст. 212 Митного кодексу України режим „митного складу" - це митний режим, відповідно до якого ввезені з-за меж митної території України товари зберігаються під митним контролем без справляння податків і зборів і без застосування до них заходів нетарифного регулювання та інших обмежень у період зберігання, а товари, що вивозяться за межі митної території України, зберігаються під митним контролем після митного оформлення митними органами до фактичного їх вивезення за межі митної території України.

Отже, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в частині відшкодування шкоди у вигляді витрат за перебування в режимі „митного складу" та сплати брокерських послуг.

Прийнятті Запорізькою митницею талони відмови у пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів та інших предметів № 609/600370 та № 610/600371 могли бути оскаржені позивачем у судовому порядку, якщо на його думку вони є протиправними та порушують його права та законні інтереси. Доказів оскарження та їх скасування у судовому порядку позивачем суду не надано.

Таким чином, позивачем також не доведено наявність причинного зв’язку між завданою на його думку  шкодою та протиправною поведінкою відповідача.

Крім цього, позивач в обґрунтування позову в частині не отриманого доходу крім  розрахунку завданих збитків не надав суду будь яких документів, які б підтверджували той факт, що внаслідок перебування автомобілів під митним контролем внаслідок неправомірних дій митниці  він не виконав ті чи інші контракти чи зобов’язання перед контрагентами, чи мав зобов’язання які повинні були виконуватися з використанням зазначених автомобілів,  тощо.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою.

Згідно із ст. 48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету.

Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за  рішенням,  яке  було  прийняте державним  органом,  що  відповідно  до  закону  має право на його застосування, ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України.

Таким чином, у справ в яких ставиться питання про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів повинні розглядатись при залучення відповідних органів Державного казначейства України, що в даному випадку позивачем зроблено не було.

Враховуючи вище викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони –суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз, ч. 2 ст. 94 КАС України.

Судові витрати відносяться на позивача.

Керуючись ст. ст. 94, 158, 160-163, 167, розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.          У задоволенні позову відмовити.

2.          Судові витрати віднести на позивача.

Суддя                                                                                           К.В. Проскуряков

Постанова  оформлена і підписана у повному обсязі      10.07.2006р.

Відповідно до ст.. 254, 168 КАС  України постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі –з дня складання у повному обсязі.