Справа № 22-5406/2008 року             

Головуючий в 1-й інстанції-Шевчук А.В.

Доповідач-Чобіток А.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

02 червня 2008 року колегія суддів судової плати в цивільних справах Апеляційного суду

м.Києва в складі:

Головуючого-Чобіток А.О. Суддів-Матвєєвої О.А., Українець Л.Д.

 При секретарі - Фроловій І.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 подану через представника ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 09 квітня 2008 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та індексу інфляції у зв»язку із порушенням грошового зобов»язання ,-

встановила:

В січні 2008 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про стягнення 3% річних та індексу інфляції у зв»язку із порушенням грошового зобов»язання. Зазначав, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 квітня 2004 року на його користь

3 відповідачки стягнуто 671504 грн.90 коп. безпідставно отриманих коштів та державне

мито у розмірі 1700 грн. Відповідачка частково виконала своє зобов»язання стосовно

повернення коштів у зазначеному розмірі і повернула йому лише 47445 грн. 12 коп.

Залишок боргу на час звернення до суду з вказаним позовом становить 625 758 грн.88 коп.

Посилаючись на невиконання відповідачкою грошового зобов»язання перед ним, просив

стягнути з останньої 272383 грн.70 коп. індексу інфляції та 56318 грн.28 коп.-3% від

залишку боргу та понесені судові витрати.

Заперечуючи проти позову, представник відповідачки вказував, що правовідносини , які виникли між сторонами не носять зобов»язальний характер і не регулюються ст..625 ЦК України ,а стосуються примусового виконання судового рішення.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позивача, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права до правовідносин, які виникли між сторонами та не застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з»явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст.. 11 ЦК України цивільні права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов»язки.

Встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 квітня 2004 року на користь позивача з відповідачки стягнуто 671504 грн.90 коп. безпідставно отриманих коштів та державне мито у розмірі 1700 грн. Відповідачка частково виконала своє зобов»язання стосовно повернення коштів у зазначеному розмірі і повернула позивачу 47445 грн. 12 коп. Решту грошей у розмірі 625 758 грн.88 коп. залишилася винною позивачу на грудень 2007 року.

Статтею 509 ЦК України передбачено поняття зобов»язання і підстави його виникнення, а саме: зобов»язання є правовідношення ,в якому одна сторона (боржник) зобов»язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку.

Відповідно до ст..599 ЦК України зобов»язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що правовідносини виникли між сторонами, після стягнення з відповідачки на користь позивача грошової суми за рішенням суду. Позивач не має право на застосування до відповідачки санкцій, передбачених ст..625 ЦК України, оскільки правовідносини сторін виникли не із порушення зобов»язання відповідачкою ,а із примусового виконання рішення суду.

Проте з таким висновком суду неможна погодитися, оскільки він не грунтується на наведених нормах матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 квітня 2004 року на користь позивача з відповідачки стягнуто 671504 грн.90 коп. безпідставно отриманих коштів та державне мито у розмірі 1700 грн., тобто рішенням суду підтверджено зобов»язання відповідачки повернути грошові кошти позивачу і виконання цього зобов»язання не припинилося з дня набрання рішенням законної сили. Вказаним рішенням встановлено, що між сторонами була домовленість про те, що за кошти позивача відповідачка придбає йому майно. Позивач передав відповідачці 671504 грн.90 коп., але вона не виконала свого зобов»язання щодо придбання майна і вказану суму грошей не повернула позивачу, продовжувала ними користуватися на свій розсуд, як до так і після постановления судом рішення.

Незважаючи на те, що 20.09.2004 року було відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання зазначеного рішення, відповідачка належним чином не виконала свого зобов»язання щодо повернення позивачу 625 758 грн.88 коп. протягом трьох років.

Таким чином грошове зобов»язання відповідачки перед позивачем, що підтверджено рішенням суду, не зважаючи на звернення виконавчого листа до примусового виконання, не можна вважати таким, що припинило своє існування, оскільки главою 50 ЦК України такої правової підстави припинення зобов»язань не передбачено.

У зв»язку з тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми закону, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду підлягає скасуванню з постановлениям нового про задоволення позову.

Керуючись ст..ст.304,307,309,313,314,316 ЦПК України ,колегія суддів ,-

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану через представника ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 09 квітня 2008 року скасувати та ухвалити нове наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та індексу інфляції у зв»язку із порушенням грошового зобов»язання задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 індекс інфляції в сумі 272383 грн.70 коп., 3% річних в сумі 56 318 грн.28 коп., судові витрати-державне мито в сумі 1700 грн.,118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду та 16 435 грн. за правову допомогу.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання рішенням законної сили.