Справа № 22-5697 головуючий у 1-й інстанції: Літвіна Н.М.
Категорія: доповідач: Наумчук М.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Наумчука М.І.
суддів: Карпенко C.O., Котули Л.Г.
при секретарі Голуб К.І.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої впроваджувальної фірми «Еско» про зміну формулювання звільнення та видачу трудової книжки
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1
на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 квітня 2008 року, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 22 квітня 2008 року позов задоволено частково. Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробнича впроваджувальна фірма «Еско» зобов'язано видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
В апеляційній скарзі, поданій ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1, ставиться питання про скасування рішення і ухвалення нового про задоволення його вимог. Апелянт посилається на те, що на поданій позивачем заяві про звільнення за власним бажанням була поставлена резолюція генерального директора відповідача, яка свідчить про розірвання трудового договору з працівником. Судом не були враховані положення Конституції України і міжнародних договорів, відповідно до яких використання примусової праці забороняється. В такому випадку ОСОБА_1 не повинен був після вказаної в заяві дати звільнення виходити на роботу, а відповідно, його звільнення за прогул є незаконним.
В суді апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цих межах, колегія суддів приходить до висновку що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем. Наказом №02/11-1 від 02.11.2006 року його звільнено з посади начальника департаменту ПММ Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої впроваджу-вальної фірми «Еско» з 02.11.2006 року за прогул на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а. с. 27, 30).
Згідно із цією нормою, прогулом вважається невихід працівника на роботу (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня).
Судом встановлено, що позивач з 26.10.2006 року по день звільнення був відсутній на роботі.
Вказані обставини підтверджуються поданими доказами і не заперечуються останнім (а. с 28, 29).
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 вчинив прогул в зв'язку з чим трудовий договір міг бути розірваний з ним відповідно
до п. 4 ст. 40 КЗпП України.
Доводи позивача про те, що трудовий договір між сторонами мав бути припинений і був припинений 25.10.2006 року правильно відхилені судом.
Дійсно, 25.10.2006 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 25.10.2006 року і на цій заяві стоїть резолюція керівника відповідача "ОК" в приказ с 25.10.06» (а. с. 4).
Однак, вказана резолюція не може свідчити про розірвання трудового договору з працівником.
Виходячи з положень ст. ст. 24,47 КЗпП України розірвання трудового договору оформляється наказом про звільнення.
Резолюція на заяві не може вважатись таким наказом і заміняти його.
Відповідно до ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім,ї відповідно до медичного висновку або інвалідом 1 групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Таких обставин, які б давали підстави позивачу для розірвання трудового договору у вказаний ним строк, у поданій заяві він не наводить.
З врахуванням викладеного, подання заяви ОСОБА_1 про звільнення по своїй суті було попередженням відповідача про намір розірвати трудовий договір, а його припинення могло бути проведене через два тижні.
Подання заяви про звільнення не звільняло позивача від обов'язку виходити на роботу та виконувати її.
Безпідставним є посилання ОСОБА_1 на те, що обов'язок виконувати роботу після подання заяви про звільнення є використанням примусової праці.
Законодавець визначив, що працівник має право розірвати трудовий договір попередивши про це власника чи уповноважений ним орган письмово за два тижні. Попередження працівник може зробити в будь-який момент.
Виконання працівником трудових обов'язків після такого попередження не може бути розцінене як примусова праця застосування якої заборонено.
Виходячи з наведеного підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 303,307, 311,313,314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 22 квітня 2008 року залишити без
змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.