Справа № 165/86/15-к Провадження №11-кп/773/221/15 Головуючий у 1 інстанції: Василюк А. В.

Категорія: ч. 1 ст. 122 КК України Доповідач: Борсук П. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2015 року м. Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Борсука П.П.,

суддів Денісова В.П., Гапончука В.В.,

при секретарі Власюк О.С.,

з участю прокурора Васьовчика І.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

потерпілого ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 26 березня 2015 року, яким ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Левенцівка Новомосковського району Дніпропетровської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, проживає за адресою: АДРЕСА_2, українець, громадянин України, неодружений, непрацюючий, пенсіонер, інвалід ІІІ групи, раніше не судимий,

засуджений за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

Початок іспитового строку визначено обчислювати з моменту проголошення вироку, тобто з 26 березня 2015 року.

Вироком вирішено долю речових доказів.

Цивільний позов потерпілого до обвинуваченого про стягнення майнової та моральної шкоди, завданої злочином, задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 1262 (одну тисячу двісті шістдесят дві) грн. 04 коп. майнової шкоди, 5000 (п'ять тисяч) грн. моральної шкоди та 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. судового збору - всього 6505 (шість тисяч п'ятсот п'ять) грн. 64 коп.

Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, апеляційний суд,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 визнаний винним і засуджений за те, що 29 вересня 2014 року приблизно о 14-15 год, перебуваючи на межі дачних ділянок НОМЕР_1 садівничого масиву «Мічурінець» м. Нововолинська, під час словесного конфлікту умисно завдав кілька ударів молотком ОСОБА_3 в голову та тулуб, спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді: забитої рани на волосяній частині голови в лівій тім'яній ділянці та перелому V ребра справа зі зміщенням, що відноситься до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, які не є небезпечними для життя і не потягли за собою наслідків, передбачених у ст. 121 КК України.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій оскаржує вирок з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження. Просить вирок суду першої інстанції скасувати, вважаючи, що ОСОБА_1 діяв в стані необхідної оборони, та закрити кримінальне провадження.

В запереченні на подану апеляцію потерпілий ОСОБА_3 просить залишити останню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв'язку із правильною кваліфікацією дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 122 КК України.

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку та виклав доводи апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляцію в повному обсязі, прокурора та потерпілого, які її заперечили, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Статтею 370 КПК України регламентовано, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та інші обставини.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції у тому, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є доведеною, а його дії містять кваліфікуючі ознаки злочину, кримінальна відповідальність за який настає у випадку заподіяння особі умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Твердження сторони захисту про те, що в обвинуваченого не було умислу заподіювати потерпілому тілесні ушкодження, а його дії були нічим іншим, як необхідною обороною, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і спростовуються належно дослідженими та оціненими судом доказами.

Так, згідно ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

У відповідності до абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 26 квітня 2002 року № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги показання обвинуваченого про те, що він діяв у межах необхідної оборони.

Наявність умислу ОСОБА_1 у спричиненні потерпілому тілесних ушкоджень підтверджується показаннями ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, наданими протоколами проведення слідчого експерименту (т. 2 а.с. 16-19), огляду місцевості (т.2 а.с.20-21), пред'явлення речей для впізнання (т.2 а.с.22-24) з фототаблицями до них.

Окрім того, сам обвинувачений своїми показаннями частково викриває себе, оскільки чітко вказує на локалізацію і характер нанесення ним ударів потерпілому.

Спричинення потерпілому ОСОБА_3 тілесних ушкоджень середньої тяжкості підтверджується висновками експертів № 248 від 06 жовтня 2014 року (т. 2 а.с. 9) та № 274 від 27 листопада 2014 року (т. 2 а.с. 28), згідно яких тілесні ушкодження утворилися від ударної травмувальної дії тупих предметів з обмеженою травмувальною поверхнею.

Таким чином, усі фактичні обставини кримінального провадження переконливо свідчать про те, що ОСОБА_1 умисно наніс ОСОБА_3 тілесне ушкодження середньої тяжкості, а не діяв у межах необхідної оборони, у зв'язку з чим його дії правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КК України.

Порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та ухвалити законне і обґрунтоване рішення, апеляційним судом не встановлено.

Законних підстав для скасування вироку та задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_2 з наведених в ній мотивів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 26 березня 2015 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий

Судді