Справа №22-11222/06 p.                                          Головуючий у 1 інстанції - Чекіна B.G.

Категорія - 21                                                            Доповідач -    Зінов'єва А.Г.

УХВАЛА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„18 грудня 2006 р. Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді:                            Бугрим Л.М.

суддів:                                                       Олєйникової Л.С.

Зінов'євої А.Г.

при секретарі:     Іванові В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Шахтарську на рішення Шахтарського міськрайсуду від 18 жовтня 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Шахтарську про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Шахтарського міськрайсуду від 18 жовтня 2006 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково: з відповідача на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди було стягнуто грошову компенсацію у розмірі 25000 грн.

Не погодившись з рішенням суду Фонд соціального страхування приніс апеляційну скаргу, в якій просили рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просили постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилався на те, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди, наявність якої, зокрема, повинна бути підтверджена висновком МСЕК. Судом безпідставно прийнято до уваги процент втрати професійної працездатності, встановлений за трудовим каліцтвом, яке мало місце в 1975 р. Крім того, Законом України „Про Державний бюджет України на 2006 р." дію норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди зупинено. Також вважають, що позивачем порушено строки, передбачені ст. 233 КЗПП України для звернення за захистом порушеного права, а відповідно до вимог ст. 237-1 КЗПП України, оскільки позивач отримав професійне захворювання у зв'язку з неналежними умовами праці, то моральну шкоду йому повинно відшкодувати підприємство.

Представник відповідача у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити у повному обсязі.

Позивач до судового засідання не прибув, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідача, представника відповідача, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, надав їм відповідну оцінку і обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Згідно зібраним доказам, позивач дійсно тривалий час (майже 50 років) працював в галузях вугільної промисловості на підземних роботах. У зв'язку з виконанням службових обов'язків у шкідливих умовах, він отримав професійне захворювання - пневмоконіоз, за яким на підставі висновку МСЕК від 12 лютого 2003 р. йому вперше було встановлено 40% втрати професійної працездатності. Крім того, 24 березня 2003 р. при виконанні службових обов'язків з ним стався нещасний випадок, він отримав тілесні ушкодження, за якими на підставі висновку МСЕК від 13 серпня 2003 р. йому вперше було встановлено втрату професійної працездатності 25%, а за сукупністю - 65%.

Відповідно до вимог ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності", при настанні страхового випадку Фонд соціального страхування зобов'язаний у встановленому законом порядку сплатити грошову компенсацію за моральну шкоду при наявності факту її заподіяння.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки в результаті наявності професійного захворювання та трудового каліцтва він дійсно змушений додавати зусиль для влаштування свого життя та побуту, що завдає йому моральні страждання. За вказаних обставин (за станом здоров'я) позивач був звільнений з роботи, яку виконував майже 50 років і не міг виконувати її в подальшому, оскільки мав тяжку травму руки та професійне захворювання, яке заважає йому повільно дихати навіть на свіжому повітрі.

Розмір грошової компенсації судом першої інстанції встановлено в межах діючого законодавства, з урахуванням фактичних обставин справи, а також принципів розумності та достатності.

Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи Фонду про те, що позивачем не надано доказів спричинення йому моральної шкоди, яка у даному випадку повинна бути підтверджена висновком МСЕК. Відповідно до діючого законодавства втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено. Обов'язкове ж призначення МСЕК з приводу встановлення факту спричинення моральної шкоди передбачається у випадку відсутності вищевказаних доказів.

Апеляційним судом не можуть бути прийняті до уваги посилання Фонду на Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 p.", яким призупинено дію норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та Професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей, оскільки таке зупинення не позбавляє постраждалих права на відшкодування моральної шкоди. Крім того відповідних змін до вказаних норм Закону внесено не було, а кошти, які надходять до Фонду, не є бюджетними.

Безпідставні також посилання відповідача на порушення строків звернення до суду, передбачених ст. 233 КЗПП України, оскільки правовідносини є тривалими і дана норма закону на них не розповсюджується. В трудових правовідносинах з Фондом позивач не знаходився.

Щодо посилань на ст. 237-1 КЗПП України, то вони також необгрунтовані, оскільки нещасний випадок з позивачем стався в період дії Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", яким обов'язок відшкодування моральної шкоди покладено саме на Фонди.

Не заслуговують на увагу доводи Фонду про те, що суд прийняв до уваги процент втрати професійної працездатності позивача за трудовим каліцтвом, яке мало місце в 1975 p., оскільки згідно рішення суду, це не відповідає дійсності.

Таким чином, рішення суду відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування немає, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.1-308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання в м. Шахтарську відхилити.

Рішення Шахтарського міськрайсуду від 18 жовтня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в

касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня

набрання чинності.