Справа №22-10845/06 р.                                          Головуючий у 1 інстанції - Кутья С.Д.

Категорія - 39                                                             Доповідач -    Зінов'єва А.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

18 грудня 2006 р. Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді:                       Бугрим Л.М.

суддів:                                                        Олейникової Л.С.

Зінов'євої А.Г.

при секретарі:   Іванові В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 24 жовтня 2006 р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Донецького політехнічного інституту (на теперішній час Донецькій Національний технічний університет) та Міністерства освіти і науки України про стягнення недоплаченої заробітної плати, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 24 жовтня 2006 р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, пред'явлених до Донецького Національного технічного університету та Міністерству освіти і науки України про стягнення недоплаченої заробітної плати і відшкодування моральної шкоди було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 принесла апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати як таке, що не відповідає вимогам діючого законодавства та фактичним обставинам справи, яким суд дав неправильну правову оцінку. Просила ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивачка посилалася на те, що суд порушив вимоги процесуального законодавства, а саме: називаючи свій процесуальний документ ухвалою, фактично постановив рішення і указав його порядок оскарження як заочного. Крім того, суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі не обмежені строками позовної давності. Крім того, суд не врахував, що відповідач фактично визнав її позовні вимоги, при цьому не посилався на .. необхідність застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні позивачка апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідачів проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без зміни.

Заслухавши доповідача, сторони, перевіривши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно визначив правовідносини, які склалися між сторонами, надав їм відповідну оцінку і обґрунтовано відмовив позивачці у задоволенні позову.

При розгляді справи судом було встановлено, що позивачка дійсно у період з 1 жовтня 1979 р. по 8 серпня 2000 р. знаходилася у трудових відносинах з Донецьким політехнічним інститутом (на теперішній час Донецькій Національний технічний університет), де працювала на різних посадах. У період з жовтня по грудень 1979 р. вона працювала інженером з посадовим окладом 110 крб.; з січня по червень 1980 р. - старшим лаборантом з окладом 120 крб.; з липня 1980 р. по 14 червня 1989 p. - завідуючої лабораторією соціально-психологічних досліджень з окладом 140 крб. Звертаючись з позовом про стягнення недоплаченої заробітної плати відповідно до вимог ст. 116 КЗПП України, фактично позивачка не згідно з розміром посадових окладів, визначених відповідно до штатного розпису за період 1979-2000 pp., про порушення (як вважає позивачка) відносно яких їй було відомо вже в 1984 р.

Таким чином, суд правильно визначив вимоги позивачки як трудовий спір і обґрунтовано відмовив у задоволенні її вимог, оскільки відповідно до ст. 233 КЗПП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи позивачки про те, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Доказів того, що такі порушення законодавства були допущені відповідачами позивачкою не надано. Крім того, зміни до ч. 2 ст. 233 КЗПП України про скасування обмеження щодо строків стягнення заборгованості по заробітній платі були внесені з серпня 2001 p..

Посилання позивачки на ст. 267 ЦК України також безпідставні і не можуть бути застосованими, оскільки правовідносини регулюються трудовим законодавством, а також вказана норма цивільного права була введена в дію з січня 2004 р.

Щодо доводів позивачки про невідповідність складеного судом документу процесуальному законодавству, то воно несуттєве. Дійсно складений судом процесуальний документ, названий „ухвалою", замість - „рішення". З матеріалів справи і „ухвали" суду вбачається, що судом фактично ухвалене заочне рішення, яке є правильним по суті і справедливим, і яке відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, не може бути скасованим лише з формальних підстав.

Таким чином, рішення суду відповідає вимогам діючого законодавства і підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303-304, 307 ч.1 п.1-308, 313, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 24 жовтня 2006 року залишити без зміни.

Стягнути з ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 грн., яке перерахувати на розрахунковий рахунок - 35228011000992, МФО в УДК Донецької області - 834016, код ОКПО - 02891428.

Ухвала суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в

касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня

набрання чинності.