ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"15" липня 2015 р. справа № 804/1407/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В. , суддів: Гімона М.М. Чумака С. Ю. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного

суду від 27 травня 2015 року у справі № 804/1407/15 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 17.01.2015 року звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0027181703, № 0027251703 від 22.12.2014 року, вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0027271703 від 22.12.2014 року, рішення № 0027261703 від 22.12.2014 року про застосування штрафних санкцій. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті, вважає, що рішення про донарахування грошових зобов'язань, винесені за результатами перевірки, суперечать діючому податковому законодавству та підлягають скасуванню.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 0027181703 та № 0027251703 від 22.12.2014 року.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № Ф-0027271703 від 22.12.2014 року про сплату боргу (недоїмки).

Визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 0027261703 від 22.12.2014 року про застосування штрафних санкцій.

Відповідач не погодився з таким рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до вимог ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, та явка яких у відповідності до ст. 120 КАС України не визнавалась судом обов'язковою, не перешкоджає судовому розгляду справи.

За нормами п.2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, так як не прибула жодна з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Відповідно до ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1, зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 21.09.2001 року, код ЄДРПОУ НОМЕР_4, є платником податку на додану вартість. Основним видом його економічної діяльності є вантажний автомобільний транспорт (а.с.46, 47 т.1).

Відповідач-Державна податкова інспекція у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України повноваження.

В період з 01.12.2014 року по 12.12.2014 року ДПІ у Ленінському районі м.Дніпропетровська проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року.

За результатами такої перевірки відповідачем складено акт №1764/04-67-17-03 від 16.12.2014 року, висновками якого встановлено порушення позивачем вимог п.44.1, п.44.6 ст.44, п.п.16.1.5 п.16.1 ст.16, з урахуванням п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України в частині ненадання до перевірки документів у повному обсязі; п.177.2, п.177.3, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, на загальну суму 65042,65 грн.; п.4 ч.1 ст.4, п.2 ч.1 та ч.3 ст.7, п.1. ч.2. ст.6, ч.2 п.4 ст.6 ч.2. ст.9 Закону України № 2464, у результаті чого занижено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у періоді, що перевірявся, на загальну суму 17949,95 грн.; п. «а» абз.3 п.50.1 ст.50, абз. «а» п.187.1 ст.187, п.185.1 ст.185, абз. «а» п.193.1 ст.193 Податкового кодексу України з урахуванням статті 186 та п.198.6 ст.198, з урахуванням п.44.1, п.44.6 ст.44, п.п.198.2, 198.3 ст.198, п.201.1 ст.201, в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 51003,17 грн., в тому числі по періодах: за листопад 2013 року в сумі 9640,0 грн., за грудень 2013 року в сумі 21363,17 грн. (а.с.18-45 т.1).

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення № 0027181703 від 22.12.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 510,00 грн.; № 0027251703 від 22.12.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 97563,98 грн.; вимогу № Ф-0027271703 від 22.12.2014 року про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 17949,95 грн.; рішення № 0027261703 від 22.12.2014 року про застосування штрафних санкцій у розмірі 897,50 грн. (а.с. 13, 14, 16, 17 т.1).

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пункту 177.3 статті 177 Податкового кодексу України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (п. 177.4 статті 177 Податкового кодексу України).

Відповідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підприємець не має регістрів бухгалтерського обліку, оскільки Законом України від 16.07.1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не передбачено ведення бухгалтерського обліку підприємцями. Проте, не зважаючи на це, при оформленні або отриманні первинних документів фізичним особам-підприємцям необхідно дотримуватись вимог, наведених до їх оформлення статтею 9 вказаного Закону України та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

За період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року ФОП ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність на загальній системі оподаткування.

Основним видом діяльності позивача є вантажний автомобільний транспорт і відповідачем в п.1.7 акту перевірки згідно наданих до перевірки первинних документів встановлено, що позивач фактично надавав послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом по України у перевіряємому періоді (а.с. 19 т. 1).

Апелянтом також визнавалось та не заперечується ним в апеляційній скарзі, що для здійснення діяльності з надання послуг з перевезення вантажним автомобільним транспортом, у позивача є матеріально-технічна база, в тому числі вантажний транспорт, причепи та земельна ділянка, перелік яких наведений в п.1.9 акту перевірки (а.с. 20 т. 1).

З акту перевірки вбачається, що всі порушення вимог Податкового кодексу України допущені на думку відповідача по взаємовідносинам позивача з його контрагентами ТОВ «Техносервіс» та ПП «Терра-Експо».

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.10.2013 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Техносервіс» укладено договір № 011013 поставки нафтопродуктів, за умовами якого ТОВ «Техносервіс» поставило позивачу дизельне паливо, а ФОП ОСОБА_1 перерахував грошові кошти в сумі 200372,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями. В свою чергу ТОВ «Техносервіс» видало позивачу податкові накладні (а.с. 48-69, 207-210 т.1).

Крім того, 06 грудня 2013 року між позивачем та приватним підприємством «Терра-Експо» укладено договір № 61213 поставки нафтопродуктів, за умовами якого ПП «Терра-Експо» поставило позивачу дизельне паливо. Згідно платіжних доручень за поставлене дизельне паливо ФОП ОСОБА_1 перерахував на рахунок ПП «Терра-Експо» грошові кошти в сумі 135109 грн., а ПП «Терра-Експо» видало позивачу податкові накладні (а.с. 70-80, 203-206 т.1).

Таким чином, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських опреацій між позивачем та його контрагентами у перевіряємий період.

Апелянтом не спростовано того факту, що всі податкові накладні, видані ТОВ «Техносервіс» та ПП «Терра-Експо», були зареєстровані в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, а також того факту, що вказані контрагенти позивача є платниками податку на додану вартість та сплачують його.

Навпаки, матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Техносервіс» та ПП «Терра-Експо» зареєстровані у якості юридичних осіб, перебувають на податковому обліку та мають свідоцтва платника податку на додану вартість. Основним видом діяльності вказаних контрагентів є оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, який включає оптову торгівлю паливом, мастильними матеріалами, оливами (а.с.81-84 т.1).

Отже, ФОП ОСОБА_1 включив до податкового кредиту з податку на додану вартість кошти за договорами, укладеними з ТОВ «Техносервіс» та ПП «Терра-Експо», відповідно до приписів статті 198 Податкового кодексу України (датою виникнення права на податковий кредит є дата отримання платником податку товару (послуг), що підтверджено податковою накладною).

Таким чином, весь обсяг документів, наданих позивачем при перевірці, є достатнім і свідчить про реальне настання правових наслідків, що обумовлені спірними угодами, містить усі необхідні реквізити, передбачені п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», у тому числі зазначено найменування продукції, об'єми постачання та суми коштів, що сплачені на виконання угод.

Щодо посилання апелянта на акт перевірки в тій частині, що ФОП ОСОБА_1 не надано до перевірки жодного первинного документу, який підтверджує транспортування товарно-матеріальних цінностей від постачальників ТОВ «Техносервіс» та ПП «Терра-Експо» на загальну суму 398880,85 грн. (без ПДВ), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно вищезазначених договорів ФОП ОСОБА_1 з ТОВ «Техносервіс» та ФОП ОСОБА_1 з ПП «Терра-Експо», сторони погодили предмет договору та умови поставки, зазначивши, що постачальник зобов'язується передати покупцю нафтопродукти. В умовах зазначених договорів поставки сторони погодили базиси доставки з правом обрання відповідного базису покупцем - ФОП ОСОБА_1

Як вбачається з договорів, одним із погоджених сторонами базисів поставки, є EXW - резервуар нафтобази зберігання, вказаний постачальником, вивіз товару транспортом (та за рахунок) покупця.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

У зв'язку з вищевикладеним, є безпідставним висновок податкового органу в акті перевірки про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних, господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

Окрім того, не маючи власних резервуарів для зберігання придбаного палива, ФОП ОСОБА_1 не здійснював транспортування дизельного палива, яке придбав у ТОВ «Техносервіс» та ПП «Терра-Експо». Матеріалами справи підтверджується, що паливо зберігалось у постачальників у резервуарах, орендованих постачальниками, і не транспортувалось від постачальника, оскільки завантажувалось безпосередньо до паливних баків вантажного транспорту ФОП ОСОБА_1 в процесі здійснення господарської діяльності ( а.с. 163-166 т.1).

Оскільки господарська діяльність позивача полягає у наданні послуг з перевезення вантажним автомобільним транспортом, то придбання та використання дизельного палива відноситься до витрат, які ФОП ОСОБА_1 документально підтверджені, що спростовує висновки відповідача, наведені в акті, про завищення валових витрат позивачем за 2013 рік (а.с. 211-250 т.1, а.с. 1 - 140 т. 2).

Щодо посилання податкового органу в апеляційній скарзі та в акті перевірки позивача на акт Індустріальної ОДПІ м.Харкова № 175/20-36-22-03-07/24670053 від 25.03.2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Терра-Експо» та на акт Індустріальної ОДПІ м.Харкова № 26/20-36-22-03-07 від 16.01.2014 року про результати перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ТОВ «Техносервіс», колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 36.5 даної статті встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Якщо податковим органом встановлено неналежне виконання контрагентом позивача своїх податкових обов'язків, відповідальність за таке невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку повинно нести саме це підприємство (контрагент).

Висновки про порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, зафіксовані в акті, не можуть бути підставою для обмеження прав позивача за умови реальності господарських операцій. Податковим органом не надано доказів того, що позивач та його контрагенти діяли зі спільним умислом, що суперечить інтересам держави з метою отримання матеріальних благ.

Колегія суддів зазначає, що актами № 175/20-36-22-03-07/24670053 від 25.03.2014 року, № 26/20-36-22-03-07 від 16.01.2014 року не встановлено фактів нереальності здійснення фінансово-господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Терра-Експо», між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Техносервіс», такі операції взагалі не були предметом вказаних перевірок (а. с. 131-142 т.1).

Таким чином, інформація, викладена у зазначених вище актах, не може бути доказом нереальності фінансово-господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та його контрагентами, оскільки взагалі така інформація не стосується господарських відносин між цими підприємствами.

Податковим органом а ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанції не надано доказів, що за результатом проведення перевірок діяльності ТОВ «Техносервіс», ПП «Терра-Експо», керівники податкових органів прийняли будь-які рішення негативного характеру стосовно цих платників податків.

Крім того, апелянтом не спростовано того факту, що контрагенти позивача - ТОВ «Техносервіс», ПП «Терра-Експо», на час виникнення спірних відношень та до теперішнього часу зареєстровані як платники податків, в тому числі й ПДВ, з Єдиного державного реєстру підприємств не виключені, податкову адресу не змінювали. Податковий орган до суду з позовами про припинення таких юридичних осіб у зв'язку з відсутністю підприємства за податковою адресою та неподанням податкової звітності не звертався.

Крім того, податковий орган в акті перевірки дійшов висновку про відсутність реальності господарських операції між позивачем та його контрагентами. І в акті перевірки, і в апеляційній скарзі відповідач детально аналізує акти перевірок контрагентів позивача з іншими контрагентами та зазначає, що контрагенти - постачальники позивача проводили діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням вигоди третім особам, в тому числі контрагенту - ФОП ОСОБА_1; правочини, укладені ФОП ОСОБА_1 з його контрагентами, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Проте, відповідачем а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надано жодного доказу в підтвердження вказаних висновків, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Посилання апелянта на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту та формування валових витрат, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні як першої так й апеляційної інстанцій.

З роз'яснень, викладених в пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», нікчемними правочинами в сенсі статті 228 Цивільного кодексу України є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи та апеляційній скарзі відповідача відсутні будь - які докази наявності обвинувального вироку в кримінальній справі або відомостей щодо визнання в судовому порядку угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом нікчемною або недійсною.

Таким чином, податковим органом без належних доказів та підстав в акті перевірки позивача зазначено про відсутність реальності робіт (послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом, що є тільки припущенням. Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним, оскільки факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0027181703 від 22.12.2014 року колегія суддів зазначає, що згідно пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При цьому у відповідності до пункту 85.6 статті 85 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису (п.85.7 ст.85 Податкового кодексу України).

Таким чином, єдиним доказом ненадання платником податків під час перевірки документів є складений у довільній формі акт про вказану обставину. Оскільки податковим ревізором-інспектором жодних актів про ненадання (неповне надання) до перевірки первинних документів в порядку статті 85 Податкового кодексу України не складалося та відомості про такий акт в акті перевірки № 1764/04-67-17-03 від 16.12.2014 року не містяться, доводи апелянта про ненадання до перевірки окремих первинних документів або про їх відсутність є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області не доведено правомірність прийняття податкових повідомлень - рішень № 0027181703, № 0027251703 від 22.12.2014 року, вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0027271703 від 22.12.2014 року, рішення № 0027261703 від 22.12.2014 року про застосування штрафних санкцій

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 196, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року у справі № 804/1407/15 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року у справі № 804/1407/15 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції постановлена в порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя: І.В. Юрко

Судді: М.М.Гімон

С.Ю.Чумак