УКРАЇНА                                             

апеляційний суд міста києва

01601, м. Київ, МСП, вул.Володимирська, 15

Справа № 22-6419                                                         

Головуючий у 1 -ій інстанції - Федорова Г.Г.

Доповідач - Карпенко С.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

16 листопада 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного

суду міста Києва в складі:

головуючого - судді Карпенко С.О.

суддів                Слюсар Т.А., Штульмана І.М.,

при секретарі   Татарчук К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 травня 2006 року та на додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від &Л червня 2006 року в справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Українська Страхова компанія «Гарант-Авто» до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2, про визнання договору страхування недійсним,

встановила:

У листопаді 2005 року ВАТ Українська страхова компанія "Гарант-Авто" звернулася у суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійним договору добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності № 19-3253442 від 09.08.04 року. Посилалась на те, що договір укладений під впливом помилки, так як автомобіль знаходився у незаконному володінні і розшукувався Інтерполом.

В подальшому представник позивача доповнив, що рішення суду, яке було підставою для реєстрації автомобіля попереднім власником, у березні 2005 року скасоване, і в подальшому позов залишений без розгляду. При укладенні договору страхувальником була завищена вартість автомобіля. Представник позивача, не змінюючи обставин, якими обґрунтовував позов, просив визнати договір недійсним як такий, що укладений внаслідок обману, на підставі ст.230 ЦК України.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 26.05.06 року позов ВАТ Українська Страхова компанія "Гарант-Авто" до ОСОБА_1 про визнання договору страхування недійсним задоволено.

Визнано недійсним Поліс № 19-3253442 добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності від 09.08.04 року, укладений між ВАТ „Українська страхова компанія „Гарант-Авто" та ОСОБА_1

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21.06.06 року ВАТ Українську страхову компанію "Гарант-Авто" зобов'язано повернути ОСОБА_1 39 752 грн страхових внесків.

Не погоджуючись із вказаним рішеннями, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та додаткове рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким у позові відмовити.

Посилається на те, що обставини, які суд вважав встановленими, не доведені, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_2, який одночасно є представником відповідача, апеляційну скаргу підтримав з підстав, наведених у ній, і просив її задовольнити.

Представник позивача апеляційну скаргу вважав необґрунтованою і просив її відхилити.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач навмисно ввела другу сторону в оману, не повідомивши позивача про дійсну ціну автомобіля, вказавши неправильний номер шасі, про перебування транспортного засобу у розшуку та про скасування рішення Солом'янського районного суду міста Києва.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, враховуючи наступне.

Встановлено, що ВАТ Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Центральної дирекції страхування (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) 09.08.04 року уклали договір добровільного страхування транспортного засобу за умовами Правил страхування транспортних засобів № 19/1 від 01.10.02 року, згідно якого був застрахований належний ОСОБА_2 автомобіль «Range Rover», державний номерний знак НОМЕР_1 оціночною вартістю 620 160 грн.

На виконання умов договору ОСОБА_1 до 28.02.05 року сплачено 39 752 грн страхових платежів

23.06.05 року ОСОБА_2 звернувся до позивача із заявою про незаконне заволодіння 22.06.05 року вказаним транспортним засобом.

Обґрунтовуючи недійсність полісу, позивач посилався на завищення страхувальником вартості автомобіля, скасування рішення суду, яке було підставою для реєстрації автомобіля попереднім власником, і в подальшому залишення позову без розгляду та неповідомлення про перебування автомобіля у розшуку.

Ст.230 ЦК України встановлює, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, що можуть перешкодити вчиненню правочину, або вона замовчує їх існування. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, то такий правочин визнається судом недійсним.

Істотне значення має обман щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Стаття 9 Закону України «Про страхування» встановлює, що розмір страхової суми визначають за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладення договору страхування.

У заяві на страхування, поданої позивачеві, ОСОБА_1 вказала страхову суму у розмірі 620 160 грн і представник страховика, а саме ОСОБА_3 оглянувши об'єкт страхування, будь-яких заперечень щодо вказаної страхової суми та стану транспортного засобу не мав. Вартість автомобіля була перевірена страховиком, не викликала у нього сумнівів і будь-яких документів на підтвердження достовірності зазначеної страхувальником вартості страховик не вимагав.

За таких обставин немає підстав стверджувати, що відповідач ввів позивача в оману щодо дійсної вартості автомобіля.

Сума, яка зазначена у договорі купівлі-продажу, не є дійсною вартістю автомобіля, а лише вказує на вартість придбання автомобіля, узгоджену сторонами при укладенні цього договору.

З матеріалів справи безспірно вбачається, що інформація про перебування вказаного автомобіля у розшуку по Інтерполу надійшла в Україну до АІПС «Угон» 28.10.04 року.

Позивачем у судовому засіданні не доведено, що відповідач чи третя особа при укладенні договору страхування (тобто станом на серпень 2004 року), будучи обізнаними про факт перебування автомобіля у розшуку, умисно не повідомили про цю обставину позивача.

При здійсненні технологічної операції із заміни свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу 08.10.05 року, автомобіль був перевірений і будь-яких заперечень щодо можливості його експлуатації співробітники міліції не мали.

Видача органами МРЕВ у жовтні 2004 року постійного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу свідчила про те, що даний автомобіль не знаходиться в розшуку, як і вважав страхувальник, а тому відповідач не міг свідомо не повідомити про невідому йому обставину страховика, отже факт свідомого замовчування страхувальником перебування транспортного засобу у розшуку відсутній і суд помилково зазначив цю обставину як правову підставу задоволення позовних вимог страховика.

Неправильно суд першої інстанції вважав факт скасування 25.03.05 року рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15.06.04 року і залишення позову ОСОБА_4 без розгляду обставиною, що є підставою для визнання договору страхування недійсним.

Зазначене рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 15.06.04 року стало підставою для реєстрації УДАІ ГУ МВС України у м. Києві на ім'я ОСОБА_4 автомобіля «Range Rover», шасі НОМЕР_2, і його скасування будь-яких цивільно-правових наслідків для ОСОБА_2 не мало. Позивачем не доведено обізнаність ОСОБА_2 чи ОСОБА_1 про підстави набуття ОСОБА_4 права власності на автомобіль та про долю відповідного рішення.

Посилання суду першої інстанції про неправильне зазначення у договорі номеру шасі як підтвердження введення позивача в оману, безпідставне. Відомості, які містили правовстановлюючі документи на автомобіль «Range Rover», відповідачем правильно вказані у заяві на страхування і немає підстав стверджувати про обман з боку відповідача при зазначенні номеру шасі, так як відомостей про неправильність цього номеру відповідач не мав.

Як вбачається із поліса, до нього були внесені зміни номера шасі 08.10.04 року після надання відповідачем нового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 07.10.04 року, тому посилання на невмисне неповідомлення про заміну свідоцтва - необґрунтоване.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення, яким позивачеві у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21.06.06 року підлягає скасуванню також, так як суд апеляційної інстанції дійшов висновку про незаконність рішення суду першої інстанції і відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 26 травня 2006 року скасувати з постановлениям нового, яким Відкритому акціонерному товариству Українська страхова компанія "Гарант-Авто" відмовити у позові до ОСОБА_1 про визнання договору страхування недійсним відмовити.

Додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 червня 2006 року скасувати.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили до Верховного Суду України шляхом подання до цього суду касаційної скарги.